Україна
15 листопада 2011 р. справа № 2а/0570/18465/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: < година >
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голуб В.А.
при секретарі Пітель В.М.
за участю:
представника позивача не з'явився,
представника відповідача Шашкова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості у розмірі 901, 43 грн., -
Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області звернулося до суду з позовною заявою до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості у розмірі 901, 43 грн. В обґрунтування позову зазначив, що на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області знаходяться громадяни, які отримують пенсію по втраті годувальника, який номер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. А саме, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, виплачена пенсія по страті годувальника в сумі 140, 32 грн. за березень 2011 року; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 - 102, 41 грн. за березень 2011 року; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 - 95, 00 грн. за квітень 2011 року; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 - 96, 77 грн. за травень 2011 року; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 - 179, 03 грн. за червень 2011 року; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 - 225, 00 грн. за липень 2011 року; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7 - 62, 90 грн. за серпень 2011 року.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788) передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 10 Закону № 1788 пенсійне забезпечення громадян здійснюється органами Пенсійного фонду України і згідно ст. 8 вищезгаданого закону Пенсійний фонд, поряд з іншими надходженнями формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами на заходи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 81 Закону № 1788 призначення пенсій, оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Статтею 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105) передбачено, що страхування від нещасного випадку здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Виплата пенсій по втраті годувальника, по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання здійснюється відповідно до ст. 33, п.16 ст. 34 Закону № 1105 у відповідності із законодавством про пенсійне забезпечення.
Статті 21, 28 Закону № 1105 передбачають обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті при настанні страхового випадку, виплачуючи йому або особам, які перебувають на його утриманні пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Збір та акумулювання страхових внесків здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до ст. 46 Закону № 1105 та ст. ст. 1,2 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001р. № 2272-111 (далі - Закон № 2272).
Пунктом 5 частини 1 ст. 24 Закону № 1105 передбачено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку, спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України від 13.06.2003р. № 03-3/3240-020-11, ст. 24 Закону № 1105, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
На думку позивача, Пенсійний фонд не повинен нести витрати на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, або професійного захворювання, пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку за виробництві або професійного захворювання, так як ці виплати покладені на Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.
Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві зобов'язаний відшкодовувати шкоду при настанні страхового випадку в розмірах, визначених органами ПФУ, а так як пенсії виплачувались з коштів Пенсійного фонду, то відшкодування повинно бути проведено на користь ПФУ.
Як зазначає позивач, до теперішнього часу вказана сума не включається до Акту щомісячної звірки особових справ пенсіонерів, яким виплачено пенсії по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві, що є порушенням чинного законодавства і суми сплачених пенсій не відшкодовуються.
Тому позивач просить суд визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з відповідача суму витрат, пов'язаних з виплатою пенсії у розмірі 901,43 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у задоволені позовних вимог відмовити повністю та надав письмові заперечення на адміністративний позов, у яких зазначив наступне. Відповідно до ст. 21 п. «г», «д» Закону 1105 Фонд у разі настання страхового випадку зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати: пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання. Згідно ст. 33 Закону пенсія у разі втрати годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.
Крім того, як зазначає представник відповідача, ст. 7 Закону № 2272 передбачено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає і соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01.04.2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не пер-дані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України.
Згідно ст. 33 Закону право на одержання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання мають тільки непрацездатні особи, перелік яких визначено цією статтею. Такими непрацездатними особами є: жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють, а також інваліди-члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.
Наступні особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 отримують у позивача пенсію по втраті годувальника.
На момент смерті чоловіків вищевказаних осіб, їм не виповнилось 55 років, про що свідчать копії розпоряджень про призначення пенсії.
Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсійне забезпечення, відповідно до цього Закону, здійснюється органами Пенсійного фонду України. Стаття 81 вказаного Закону передбачає, що призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати теж здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно п. 4 Порядку відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, а саме:
- сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;
- допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;
- сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
З набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебувають на його утриманні по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Тобто чинним законодавством саме на відповідача у справі покладений обов'язок щодо відшкодування шкоди при настанні страхового випадку.
Страховим випадком, у розумінні ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Статті 21 та 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачають обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті при настанні страхового випадку, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсію у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Збір та акумулювання страхових внесків здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворюванню, які спричинили втрату працездатності» та ст.ст. 1, 2 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Положення п. 5 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлюють, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Відповідно до п. 3 Порядку, відшкодуванню підлягають пенсії, призначені відповідно до п.п. «а», «в», «г», ст. 26, ст.ст. 37, 38 та пенсії виплачені відповідно до ст.ст. 91, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в разі настання страхових випадків, визначених Переліком обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року № 1112.
Таким чином, витрати, понесені Пенсійним фондом України у зв'язку з виплатою пенсій, передбачених п.п. «а», «в», «г» ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
Дана вимога Закону дублюється в ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і встановлює, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (ст.38).
Згідно Порядку не передбачено відшкодування пенсій особам (утриманцям), котрі на час смерті годувальника були працездатними, утриманцям, котрі не мають родинного зв'язку з померлим, оскільки згідно зі ст.14 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійне захворювання, які спричинили втрату працездатності» такі випадки не страхові, і будь-які страхові виплати, в тому числі пенсії по інвалідності, не мають правових підстав.
Статтею 33 Закону України «Про державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Такими непрацездатними особами є, зокрема, жінки, які досягли 55 років, якщо вони не працюють та інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
Разом з тим, суд зазначає, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на момент смерті чоловіків не досягли встановленого Законом 55-річного віку, доказів, того що вони знаходились на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання позивачем суду не надано. Таким чином у відповідача відсутні підстави для відшкодування витрат на виплату пенсій вищевказаним громадянам.
Щодо відшкодування витрат на виплату пенсії ОСОБА_8, суд зазначає наступне.
На день смерті ОСОБА_9 його дружина ОСОБА_8 досягла 55 років, але відповідно до абзацу 2 частини 9 статті 34 Закону передбачено, що причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Таким відповідним закладом є медико-соціальна експертна комісія відповідно до «Положення про медико-соціальну експертизу» затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317.
Позивачем не надано суду доказів, що смерть ОСОБА_9, пов'язана з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням. Смерть від загального захворювання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності в наслідок професійного захворювання, не може розцінюватись як страховий випадок, тому суми витрат не підлягають відшкодуванню відповідачем.
Також суд зазначає, що згідно пп. 7 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набув чинності 01.01.2011 року, Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.
Відповідно до ч. 15 ст. 8 вказаного Закону суми єдиного внеску розподіляються за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування пропорційно до сум єдиного внеску (у відсотках). Таким чином, відповідач отримує лише встановлений Законом відсоток єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інші частини єдиного внеску у відсотках розподіляються між іншими Фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Грошові кошти на виплату пенсій громадянам з 01.01.2011 року надходять до Пенсійного фонду України з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відсоток єдиного внеску, який Пенсійний фонд України перераховує Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України використовується останнім для виконання статутних завдань відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача та відмовляє у позові.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості у розмірі 901, 43 грн. - відмовити повністю.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частину постанови у судовому засіданні 15 листопада 2011 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 18 листопада 2011 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Голуб В. А.