07 листопада 2011 р. Справа № 2а/0270/4842/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: Ленінського районного відділу Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області
до: громадянки Молдови ОСОБА_2
про: примусове видворення за межі України
Ленінський районний відділ Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (Ленінський РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області) звернувся в суд з позовом до громадянки Молдови ОСОБА_2 про примусове видворення за межі України.
Позов мотивований тим, що громадянка Молдови ОСОБА_2 прибула в Україну через контрольно-пропускний пункт "Могилів-Подільський" з приватною метою. При перетені державного кодону у міграційній картці вказала приватну мету приїзду і адресу приймаючої сторони у м.Могилів-Подільському Вінницької області. В подальшому змінила місце проживання і переїхала до м.Вінниці де займалася реалізацією промислових товарів. При цьому дозвіл на торгівлю не оформляла.
08.08.2011 року рішенням начальника Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області громадянці Молдови ОСОБА_2 було скорочено термін перебування в Україні і зобов"язано її покинути територію держави до 10 серпня 2011 року. До визначеної дати відповідачка з України не виїхала, рішення про скорочення терміну перебування в України не оскаржила.
За грубе порушення міграційного законодавства України, 12 серпня 2011 року начальником Ленінського РВ ВМУ МВС України у Вінницькій області прийнято рішення про видворення з України у добровільному порядку громадянки Молдови ОСОБА_2 з подальшою забороною в'їзду на територію України терміном на 6 місяців. Данним рішенням зобов"язано громадянку Молдови ОСОБА_2 покинути територію України до 17 серпня 2011 року.
Відповідачка повинна була покинути територію України, однак у зазначений термін цього не зробила, чим порушено встановлений порядок перебування в Україні. Таким чином, посилаючись на те, що дозволу на працевлаштування в Україніу відповідача немає, власного житла, приймаючої сторони, законних джерел існування на території України в цілому не виявлено, а також те, що у шлюбі з громадянином України відповідачка не перебуває, ніхто з її близьких родичів не є громадянами України, позивач просить примусово видворити її за межі України.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Разом з тим, в матеріалах справи містяться заяви сторін (а.с.10, 11) про розгляд справи за їх відсутності. Водночас, відповідачка зазначила про винання позову.
Відповідно до положень частини 4 статті 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи те, що сторонами подані клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. При цьому, відповідно до положень статті 41 КАС України технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Повно, всебічно, об'єктивно дослідивши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.
При проведенні оперативно-профілактичних заходів, направлених на протидію нелегальній еміграції, працівниками ВГІРФО Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області спільно з співробітниками Могилів-Подільського прикордонного загону було виявлено громадянку Молдови ОСОБА_2.
За порушення міграційного законодавства України, на підставі статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" 12.08.2011 року начальником Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області прийнято рішення про видворення громадянки Молдови ОСОБА_2 за межі України з подальшою забороною в'їзду на територію України терміном на 6 місяців та зобов'язано покинути територію України до 17 серпня 2011 р.
Рішення мотивовано, зокрема, наступним.
Громадянка Молдови ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, останній раз прибула в Україну 03.06.2011 року через КПП «Могилів-Подільський» з приватною метою. При перетині державного кордону України у міграційній картці вказала приватну мету приїзду і адресу приймаючої сторони у м. Могилів-Подільський Вінницької області. В Україні змінила місце проживання і переїхала до м. Вінниці де стала займатися реалізацією з рук промислових товарів. При цьому дозвіл на торгівлю не оформляла.
08.08.2011 року на підставі статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішенням начальника Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області громадянці Молдови ОСОБА_2 було скорочено термін перебування в Україні та зобов"язано її покинути територію держави до 10 серпня 2011 року. До визначеної дати з України не виїхала, рішення про скорочення терміну перебування в Україні в суді не оскаржила.
Громадянка Молдови ОСОБА_2 офіційно не працює, дозвіл на працевлаштування в Україні відсутній, у шлюбі з громадянином України не перебуває. Законних джерел доходу в Україні не виявлено.
З прийнятим рішенням та порядком його оскарження відповідачка ознайомлена у той же день, про що свідчить розписка (а.с. 6). Вказане рішення не оскаржила.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (далі- Закон №3929), відповідно до статті 1 якого іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов'язками, як і громадяни України. Наведене положення кореспондує положенню спеціального закону.
Зокрема, згідно із статтею 2 Закону №3929, іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Наявність прав іноземців прямо пов'язана із законністю їх перебування на території України, а в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність відповідно до зазначеного законодавства, яка поділяється на загальну та спеціальну.
Так, у випадках, коли іноземець чи особа без громадянства після закінчення строку перебування в Україні або після відмови у продовженні такого строку без поважних причин не виїхали з України, такі особи можуть бути визнані незаконними мігрантами і щодо них відповідно до статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” може бути прийнято рішення про видворення за межі України.
Статтею 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, зокрема, якщо іноземець чи особа без громадянства добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Згідно положень статті 32 Закону №3929 іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.
Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до п'яти днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.
У разі якщо ці особи ухиляються від виїзду після прийняття такого рішення, вони підлягають примусовому видворенню на підставі постанови адміністративного суду.
Статтею 1 Закону України “Про міліцію” визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я , права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Відповідно до положень частини четвертої статті 50 КАС України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень про примусове видворення з України.
Аналіз наведених норм, з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв'язку та наслідків застосування дає підстави дійти висновку про те, що зверненню з позовом про примусове видворення передує ухвалення органом внутрішніх справ рішення про видворення і лише після цього, якщо іноземець ухиляється від виїзду рішення про примусове видворення може ухвалювати суд.
Рішення начальника УМВС України у Вінницькій області від 12 серпня 2011 року про видворення у встановлений строк відповідачем не виконано. При цьому, зазначене рішення, відповідачем не оскаржено.
Щодо визнання відповідачем позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 136 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву, якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Відповідно до частини третьої статті 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Таким чином, зважаючи на відсутність приймаючої сторони, джерел доходу, законних підстав для перебування на території України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, більше того, визнаються відповідачем, а отже підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 122, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Позов задовільнити.
Примусово видворити за межі України громадянку Модови ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна
07.11.2011