28 жовтня 2011 р. м.Вінниця Справа № 2а/0270/4157/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової І.А.,
при секретарі судового засідання: Чорному В.В.
за участю :
представника відповідача : Полюхович І.О.
свідка : ОСОБА_2
у відсутність позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: Городищенської виправної колонії Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області (№96)
про: визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 до Городищенської виправної колонії Управління державного Департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області № 96 (далі - Виправна колонія № 96) про:
- визнання незаконними дій, що полягають у розкритті та перегляді кореспонденції, що не підлягає перегляду, адресованої в органи прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини під час перебування у колонії УДУПВП в Рівненській області (№96), в період часу з 18.10.2004р. по 8.06.2010 р. ;
- стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 грн.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що згідно вимог чинного законодавства, зокрема, частини 4 статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України, листи, адресовані засудженими до органів прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини перегляду не підлягають. Однак, всупереч заборони перегляду такої кореспонденції відповідач систематично розкривав та переглядав таке листування, факт чого підтверджується копіями супровідних листів, на яких вказано зміст звернення та кількість аркушів.
В обґрунтування моральних збитків позивач зазначив, що положення Конституції України зобов'язують відповідача відповідати за свою діяльність; діяти виключно на підставі, у межах та спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України; відшкодовувати матеріальні та моральні збитки, нанесені незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Право на недоторканість кореспонденції гарантовано Конституцією України і будь-яке втручання держави протирічить гарантіям Конституції України. Оскільки відповідачем порушено право за переписку, а тому позивач і просить відшкодувати моральну шкоду зазначаючи, що сам факт визнання порушень вчинених відповідачем не являється достатньою компенсацією.
Ухвалою від 23 грудня 2010 року даний позов залишено без розгляду, в зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 р. вказана ухвала скасована, позовну заяву направлено до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 21 квітня 2011 р. провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду.
27 травня 2011 р. в судовому засіданні розглянуті клопотання про поновлення строку звернення до суду (позивача) і про залишення позову без розгляду за статтею 100 КАС України (представника відповідача) та прийнято рішення про відмову у поновлені строку звернення до суду та про залишення позову без розгляду, з підстав пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2011 р. вказану ухвалу суду скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. При цьому, в першій (ухвалі) вказано про те, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин.
За таких обставин, ухвалою суду першої інстанції від 12 вересня 2011 р. справу призначено до судового розгляду.
З метою витребування додаткових доказів та виклику свідка, розгляд справи неодноразово відкладався з останнім призначенням до розгляду на 28 жовтня 2011 р.
В судове засідання позивач не з'явився, оскільки відбуває покарання у Вінницькій установі виконання покарань УДДПВП України у Вінницькій області № 1.
За приписами частини 6 статті 35 КАС України особі, яка бере участь у справі та на момент її розгляду відбуває покарання, пов'язане з обмеженням особистої свободи (довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовця, обмеження волі, арешт), повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку цієї особи до суду.
За бажанням, вищевказана особа може надіслати суду письмові пояснення поштою або забезпечити своє представництво в суді адвокатом чи довіреною особою на підставі належним чином засвідченої копії довіреності.
Засуджений ОСОБА_3 явку повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, разом з тим, скористався своїм правом надати письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог.
Зокрема, 12 травня 2011 р. позивачем подано заяву, в якій, поміж іншого, повідомляє про те, що під час проведення прокуратурою перевірки порядку відправки та видачі адміністрацією Городищенської ВК (№96) кореспонденції, яка відправляється засудженими та надходить на їх адресу, встановлено факт порушення вимог статті 113 КВК України відносно перегляду звернень ОСОБА_3 які направлялись у Європейський суд по правам людини та органи прокуратури. Зазначені обставини, на думку позивача, також підтверджують протиправність дій відповідача, які є предметом оскарження у даній справі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та пояснила наступне.
Кореспонденція, яка ОСОБА_3 направлялась в органи прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини отримувалась від останнього та направлялась за відповідними адресами у запечатаному конверті. Супровідні, які складені установою та додані до конвертів були складені саме на прохання ОСОБА_3 і саме з його слів.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то представником зазначено, що вони взагалі не обґрунтовані. За таких обставин позовні вимоги не підлягають задоволеною.
За клопотанням відповідача в судове засідання викликано свідка - начальника сектору - начальника відділення соціально-психологічної служби для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі Городищенської виправної колонії (№96) - ОСОБА_2, який суду повідомив, що до його обов"язків входить поміж іншого й отримання від засуджених кореспонденції та віднесення її до відділу канцелярії для відправки.
Свідок також пояснив, що кореспонденція адресована в органи прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини отримувалась від ОСОБА_3 виключно у запечатаному вигляді. На прохання останнього до конверту додавався супровідний лист, в якому зазначався короткий зміст звернення та кількість аркушів. Дану інформацію ОСОБА_3 повідомляв особисто в усній формі чи здійснював запис на аркуші паперу, який не зберігався в установі та не долучався до матеріалів особової справи, оскільки такі записи не вимагають окремого фіксування. Обґрунтовуючи своє прохання щодо складання супровідних листів, ОСОБА_3 пояснював, що така кореспонденція, у разі направлення її до прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини без супровідного листа, повертається останніми без розгляду. А тому, адміністрація Установи йшла на такі уступки та складала супровідні листи.
Також ОСОБА_2 засвідчив те, що після отримання від ОСОБА_3 запечатаних конвертів, що адресувались в органи прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, за особистим проханням та зі слів засудженого складався супровідний лист, який разом з відповідним конвертом вкладався в окремий конверт, якій і направлявся на адреси відповідних установ. Отже жодним чином права ОСОБА_3 щодо перегляду такої кореспонденції адміністрацією установи не порушено.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_3 являється засудженим та відбуває покарання у Вінницькій установі виконання покарань УДДПВП України у Вінницькій області № 1. В період часу з 18.10.2004 року по 08.06.2010 року позивач відбував покарання в Городищенській виправній колонії УДДПВП у Рівненській області № 96 (виправна колонія № 96, Городищенська виправна колонія).
Під час перебування у Виправній колонії № 96 ОСОБА_3 неодноразово звертався із листами до органів прокуратури та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Згідно частини 1, 3 статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості. Кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду.
Винятком з цих правил є кореспонденція, передбачена частиною 4 статті 113 КВК України.
Так, згідно вказаної норми, кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі.
Аналогічна норма міститься й у Інструкції з організації перегляду кореспонденції осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 13 від 25.01.2006 р. (далі-Інструкція з організації перегляду кореспонденції).
Згідно пункту 1.5 вказаної Інструкції, адресовані державним органам, громадським організаціям, підприємствам, посадовим або приватним особам скарги, заяви, листи засуджених і осіб, узятих під варту, переглядаються інспектором установи виконання покарань чи слідчого ізолятора і відправляються адресату.
Листування засуджених та осіб, узятих під варту, з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Європейським судом з прав людини, а також іншими відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженими особами таких міжнародних організацій та прокурором переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю або вручаються засудженим чи особам, узятим під варту.
Згідно пункту 2.4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції засуджені чи особи, узяті під варту, особисто запечатують у конверти кореспонденцію (із зазначеною в ній зворотною адресою), адресовану Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокурору. Така кореспонденція перегляду не підлягає і не пізніше ніж у добовий строк надсилається за належністю.
У позовній заяві позивач вказує на те, що його кореспонденція вскривалась та переглядалась, що вбачається із супровідних листів, в яких відображено зміст звернень та кількість аркушів.
Згідно частин 1, 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Відповідно до частини 1 статті 79 КАС України, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Водночас, показами свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (ст.77).
Згідно із статтею 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В зв'язку із обґрунтуванням позовних вимог та заперечень сторін у справі, з метою встановлення наявності або відсутності обставин, вказаних ними, судом витребовувались: супровідні листи, що були додані до звернень адресованих ОСОБА_3 в органи прокуратури та Уповноваженому ВР України з прав людини; матеріали наглядового провадження з прокуратури Рівненської області та викликався свідок.
На думку позивача, в матеріалах наглядового провадження за скаргами ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, містяться відповіді на його звернення до останньої в тому рахунку щодо встановлення факту перегляду його кореспонденції, адресованої в органи прокуратури та уповноваженому з прав людини, що не підлягають перегляду.
Так, з матеріалів наглядового провадження вбачається, що 24 грудня 2010 р. ОСОБА_3 звернувся зі скаргою до Генеральної прокуратури України, в якій повідомляв про відкриття та перегляд його кореспонденції, адресованої у міжнародні судові установи (зокрема, в Європейський суд по правам людини і Комітет по правам людини при ООН), яка перегляду не підлягає.
Вказане звернення направлено для розгляду до прокуратури Рівненської області, з метою перевірки доводів автора.
За результатом проведеної перевірки вказаної вище скарги, 4 лютого 2011 р. прокуратурою Рівненської області винесено подання «про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого законодавства та Закону України «Про звернення громадян», в якому, зокрема, зазначено про наступне.
«В супровідних листах від 4.08.2009р. №30/В-270, а також від 5.03.2010 р. «30/3-В-75, по направленню звернень засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, зазначено стислий зміст звернень: «По переписці з Європейським судом з прав людини та переведенню до колонії іншої області»або «На дії прокуратури Харківської області», що свідчить про перегляд звернень».
Решта інформації, що міститься у поданні стосується інших осіб, що відбувають покарання, а тому не цитується у даному рішенні.
В свою чергу, на виконання вимоги прокурора Рівненської області Управлінням Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Рівненський області (УДДПВП у Рівненській області) також проведено перевірку інформації, викладеної у скаргах засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_3, за наслідками якої 10 лютого 2011 року на прокуратуру направлено лист, зі змісту якого вбачається наступне.
«Під час перевірки порядку відправлення та видачі кореспонденції адміністрацією Городищенської виправної колонії (№ 96), що відправляється засудженими та надходить на їх адресу, порушень вимог чинного законодавства України та відомчих нормативно-правових актів виявлено не було, в тому числі і веденні переписки з Європейським судом з прав людини.
В ході опитування співробітників Городищенської виправної колонії (№ 96) було встановлено, що засуджений ОСОБА_3 особисто наполягав на складанні супровідних, листів до його звернень в Європейський суд з прав людини та інші міжнародні організації з долученням копії зазначених супровідних листів до його особової справи. Інформація щодо короткого змісту та кількості аркушів у зверненнях засудженого ОСОБА_3 до Європейського суду з прав людини та інших міжнародних організацій подавалася особисто засудженим, а саме: короткий зміст звернень засуджений в усній формі повідомляв начальнику сектору для тримання осіб засуджених до довічного позбавлення волі при передачі запечатаних листів, а кількість аркушів у зверненнях вказувалося на аркушах паперу і також передавав начальник сектору».
З матеріалів наглядового провадження вбачається, що прокуратурою Рівненської області дійсно проводилась перевірка щодо звернень ОСОБА_3 як до Європейського суду України так і до інших міжнародних організацій. Проте, не зазначено про проведення перевірки щодо звернень адресованих позивачем до органів прокуратури та Уповноваженому ВР України з прав людини, що є предметом дослідження та розгляду у даній справі.
Крім того, не вказано, які саме супровідні листи чи інші стали об'єктом перевірки.
При надані оцінки вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин, судом не беруться до уваги як докази на підтвердження позиції позивача документи, що містяться в матеріалах наглядового провадження, оскільки викладені в них обставини не встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили. Крім того, вказані обставини більше стосуються звернень ОСОБА_3, адресованих в Європейський суд з прав людини та інших міжнародних організацій, що не є предметом дослідження у даній справі.
Крім того, слід зазначити й про наступне.
Як пояснив свідок, ОСОБА_3 кореспонденцію, адресовану ним в органи прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, передавав для направлення у зазначені установи виключно у запечатаному вигляді. Про зміст листів та кількість аркушів повідомляв особисто.
Вказані покази свідка (які згідно статті 69 КАС України є доказами), спростовують доводи позивача.
Доречним є також зазначити, що за відсутності звернень, що направлялись ОСОБА_3 до органів прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини відсутня й можливість встановити чи відповідає зміст звернень змісту, викладеному у супровідному листі. Адже встановлення таких обставин судом може підтвердити чи спростувати доводи позивача щодо перегляду його кореспонденції.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити про те, що на підтвердження доводів позивача щодо відкриття та перегляду поштової кореспонденції, що не підлягає перегляду єдиним доказом могли би бути відповідні поштові конверти, при цьому, які ще не отримані/не відкриті адресатами, адже тільки за наявності таких конвертів можна встановити, шляхом проведення відповідної експертизи, чи відкривались вони після того, як були запечатані відправником особисто.
Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд не бере до уваги посилання позивача на супровідні листи, які нібито підтверджують, що адміністрації Установи був відомий зміст звернень адресованих органам прокуратури та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, оскільки рішення суду не може будуватись на припущеннях і висновку про подібність вказаних доказів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що мотивація та докази, надані позивачем не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача щодо направлення поштової кореспонденції адресованої в органи прокуратури та Уповноваженому ВР України з прав людини без попереднього перегляду.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, виходячи з аналізу вищезазначених норм, стягнення моральної шкоди можливо при настанні наслідків, вказаних у ст. 23 Цивільного кодексу України та за наявності вини особи яка її завдала. Проте, позивач не вказує про наявність вищезазначених наслідків, а тому дана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи вказане вище у сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та необхідності відмови у позові.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволені позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна
28.10.2011