26 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0270/4530/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Томчука Андрія Валерійовича,
при секретарі судового засідання: Олійник Вікторії Валентинівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю;
відповідача : ОСОБА_2 - представник за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації"
про: скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "ВООБТІ") про визнання протиправним та скасування рішення КП "ВООБТІ" № 103 від 19.08.2011р. про відмову в реєстрації за ОСОБА_3 нежитлових споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Рішення постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року.
В обґрунтування позовних вимог (відповідно до уточнених позовних вимог від 26.10.2011р.) позивач зазначив, що рішення реєстратора КП "ВООБТІ" № 103 від 19.08.2011р. є протиправним, оскільки положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" № 1076-VI від 05.03.2009 року (далі - Закон №1076-VI), стосується лише тих випадків, коли мова іде про примусове виконання рішень третейських судів, які прийняті до набрання чинності вищезазначеним законом і не виконані на день набрання чинності цим законом у справах, які відповідно до цього закону не підвідомчі третейським судам.
Посилаючись на те, що на момент подання до КП "ВООБТІ" правовстановлюючого документа - рішення третейського суду від 27.02.2009 року позивач фактично добровільно його виконав, у зв'язку з чим, підстав для звернення до виконавчої служби щодо примусового виконання зазначеного рішення не було, відтак, положення пункту 2 розділу ІІ Закону №1076-VI не може бути підставою для відмови у реєстрації права власності, в даному випадку, на нерухоме майно, крім того позивач вказує на те, що рішення третейського суду в добровільному порядку виконано до набрання чинності Закону №1076-VI, а відтак таке рішення є чинним і для позивача є правовстановлюючим документом на підставі якого відповідач має здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно .
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на доводи викладені у позові та просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача зазначила, що рішення третейських судів, які не виконані до 31 березня 2009 року (зокрема не здійснено державної реєстрації прав власності на нерухоме майно), не є підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому рішення КП "ВООБТІ" № 103 від 19.08.2011р. є обґрунтованим та винесеним у повній відповідності до законодавства України.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Рішенням постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання Договору купівлі - продажу нежитлових будівель укладеного 15 січня 2009 року дійсним та визнання права власності позов задоволено повністю. Договір купівлі - продажу від 15.01.2009 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано дійсним. За ОСОБА_3 визнано право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні, а також вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, регламентує Закон України "Про третейські суди".
Відповідно до вимог статті 50 Закону України "Про третейські суди", сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення суду, без будь - яких зволікань чи застережень.
Згідно статті 55 цього ж Закону, рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.
На виконання вищезазначених норм закону, на підставі Рішення постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року, позивач звернувся до КП "ВООБТІ" із заявою про державну реєстрацію права власності на нежитлові споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_3, реєстратором КП "ВООБТІ" Кожухар Т.І. прийнято Рішення про відмову в реєстрації №103 від 19.08.2011р. за ОСОБА_3 права власності на нежитлові споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року, мотивоване тим, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", а також Закону №1076-VI та наказу Міністерства юстиції України № 914/5 від 26.05.2009 року; також зазначено, що до КП "ВООБТІ" не надано документів, вказаних у рішенні третейського суду, що підтверджують право власності ОСОБА_4 на вказані нежитлові споруди.
Зокрема, в рішенні про відмову в реєстрації права власності на нерухоме майно, реєстратор зазначив, що після 31 березня 2009 року не підлягають виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності Законом № 1076-VI від 05.03.2009 року у справах, які відповідно до Закону України "Про третейські суди" не підвідомчі третейським судам. Враховуючи те, що Рішення постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року, (винесене до набрання чинності Законом № 1076-VI (31.03.2009 року)), воно не є підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Аналізуючи положення законодавства України у сукупності з встановленими матеріалами справи, суд приходить до висновку, що рішення КП "ВООБТІ" №103 від 19.08.2011р. не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Реєстрація права власності в Україні здійснюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” (далі - Закон) в порядку, встановленому Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.07.2010 року № 1692/5 "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно" та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 582/17877 30.07.2010р. (далі - Положення, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 4 Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Згідно п. 1.3 Положення державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" ( 1878-17 ) та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до Закону, державну реєстрацію прав власності, інших речових прав на нерухомість, їх обмежень, правочинів щодо нерухомого майна або відмовляє в такій реєстрації, здійснює державний реєстратор прав в межах своїх повноважень (ст.8).
Згідно статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.
Статтею 19 цього Закону закріплений вичерпний перелік документів, які можуть бути підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, серед яких - рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Відповідно до пункту 10 додатку 2 до пункту 2.1 Тимчасового положення (чинного на момент винесення рішення КП "ВООБТІ" №103 від 19.08.2011р.) про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна є рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
В даному випадку серед переліку правовстановлюючих документів рішення саме третейського суду - відсутнє, що підтверджує обґрунтовану позицію КП "ВООБТІ" щодо відмови реєстратора в проведені реєстрації права власності ОСОБА_3 на нежитлові споруди на підставі Рішення постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" № 1076-VI від 05.03.2009 року внесено зміни до Закону України "Про третейські суди", зокрема частину 1 статті 6 доповнено пунктом 7, відповідно до якого, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки.
Відповідно до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1076-VI він набирає законної чинності з дня його опублікування (31 березня 2009 року).
Також зазначено, що не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності чим Законом і не виконані на день набрання чинності цим Законом, у справах, які відповідно до цього Закону не підвідомчі третейським судам.
Відтак, враховуючи, що Рішення постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі прийняте 27.02.2009 року, тобто до набрання чинності Закону №1076-VI (набрав чинності 31.03.2009 року), а позивач звернувся до КП "ВООБТІ" 03.08.2011р., тобто майже через два роки з дня прийняття рішення третейським судом, то суд приходить до висновку, що відповідачем цілком правомірно відмовлено ОСОБА_3 у державній реєстрації права власності на житлові споруди на підставі Рішення постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року.
Як вбачається із вищевикладеного, зазначене рішення третейського суду на момент його пред'явлення до виконання не відповідало визначенню належного правовстановлюючого документу, тому внаслідок набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" 31.03.2009р. вищезазначене рішення не могло бути підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Крім того у наказі Міністерства юстиції України № 914/5 від 26.05.2009 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів" зазначено, що відповідно до п.7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 2 квітня 2009 року №01-08/194 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" після 31 березня 2009 року господарські суди не повинні видавати накази на виконання рішень третейських судів у розглянутих останніми справах, які зазначено в пунктах 1-13 статті 6 Закону України "Про третейські суди", в тому числі в тих випадках, коли на час розгляду таких справ вони були підвідомчі третейським судам.
В зв'язку з чим, далі по тексту Наказу слідує висновок, що рішення третейських судів у справах, які відповідно до Закону (1076) не підвідомчі третейським судам, у тому числі у спорах щодо нерухомого майна, прийняті до набрання чинності Законом і не виконані до 31 березня 2009 року (зокрема, не здійснено державної реєстрації прав власності на нерухоме майно), не є підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Отже, оцінюючи дані обставини в контексті спірних правовідносин, суд виходить із того, що позивач звернувся до відповідача з заявою про державну реєстрацію прав 03.08.2011р., тобто вже на той момент вступили в силу і діяли зміни до Закону № 1076-VI, що фактично унеможливило проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на підставі Рішення постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року. Крім того, судом взято до уваги наказ Міністерства юстиції України № 914/5 від 26.05.2009 року, а саме його висновок щодо обставини, що рішення третейських судів у справах, які не підвідомчі третейським судам, у тому числі у спорах щодо нерухомого майна, прийняті до набрання чинності Законом і не виконані до 31 березня 2009 року (зокрема, не здійснено державної реєстрації прав власності на нерухоме майно), не є підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Таким чином, відповідачем рішення №103 від 19.08.2011 року про відмову в реєстрації за ОСОБА_3 нежитлових споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на підставі Рішення постійно діючого третейського суду при Першій українській міжрегіональній товарній біржі від 27.02.2009 року, прийняте з врахуванням положень законодавства України та всіх обставин, що мають для цього значення, а вимоги позивача щодо його скасування не підлягають задоволенню.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд відповідно до статті 86 цього ж Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що мотивація та докази, надані відповідачем у власних запереченнях, дають суду підстави для постановлення висновків, які спростовують доводи позивача, а встановлені у справі обставини підтверджують обґрунтованість позиції відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. З огляду на те, що в процесі розгляду даної справи свідки не залучалися і не призначалася судова експертиза та, зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович