28 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0270/3846/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,
за участі секретаря судового засідання: Ярошенка Максима Валерійовича
представників позивача : Вдовенко Н.Д., Вдовенка О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: малого приватного підприємства "ОВІС"
до: Державної екологічної інспекції у Вінницькій області
про: визнання дій неправомірними
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось мале приватне підприємство "Овіс" (далі - МПП "Овіс") до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та скасування рішень Державної екологічної інспекції.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами позапланової перевірки дотримання МПП «Овіс» вимог природоохоронного законодавства, проведеної 29 квітня 2011 року, складено акт. У акті зафіксовано виявлені порушення, які полягали у зберіганні відходів (люмінесцентних ламп) без відповідного дозволу.
На підставі вказаного акту 29 квітня 2011 року відповідачем внесено припис, яким підприємство зобов'язано отримати дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення і розміщення таких відходів.
Не погоджуючись із обставинами, викладеними у акті перевірки, а, відповідно, і з винесеним на його підставі приписом, позивач звернувся до суду із вимогами визнати дії відповідача неправомірними, визнати неправомірним та скасувати акт перевірки №9/35 та припис №9/31 від 29 квітня 2011 року, а також стягнути з відповідача 5000 гривень.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили адміністративний позов задовільнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про день та час його проведення повідомлявся вчасно та належним чином, що підтверджується розпискою про отримання судової повістки. При цьому, суд враховує письмові заперечення проти адміністративного позову (а.с.53), що надійшли на адресу суду 26 вересня 2011 року.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
29 квітня 2011 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Вінницькій області Іщук С.П. проведено позапланову перевірку дотримання МПП «Овіс» вимог природоохоронного законодавства. В ході перевірки інспектором виявлено порушення, що полягали у зберіганні відходів (люмінесцентних ламп) без відповідного дозволу. За результатами перевірки складено акт №9/35 (а.с.12).
На підставі акту перевірки державним інспектором видано припис №9/31 від 29 квітня 2011 року (а.с.14), яким підприємство зобов'язано отримати дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення та розміщення відходів; дотримуватись вимог природоохоронного законодавства, в тому числі вимог поводження з відходами.
Даючи правову оцінку обставинам, що викладені у акті перевірки, та внесеному припису, суд зважає на таке.
Щодо вимоги у приписі отримати дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення та розміщення відходів слід виходити з наступного.
У акті перевірки зазначено, що «під час виробничої діяльності на підприємстві утворюються промислові відходи, відходи 1-ого класу небезпеки - люмінесцентні лампи, які зберігаються з порушення статті 17 Закону України «Про відходи», а також з порушенням статті 32 цього Закону. На підприємстві відсутній дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення та розміщення відходів».
Під розміщенням відходів розуміється зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (стаття 1 Закону України «Про відходи»).
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 32 цього ж Закону, з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.
Пунктами 10, 11 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 03.08.1998 року, передбачено, що місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік. Органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.
Натомість, суд встановив, що МПП «Овіс» не отримувало повідомлення про необхідність подання на погодження лімітів, що, відповідно до вищевказаних норм законодавства, свідчить про звільнення підприємства від обов'язку отримувати ліміти на утворення та розміщення таких відходів. Також, представником відповідача не надано суду доказів, які б свідчили про включення МПП «Овіс» до переліку власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів, про що зазначено у зазначеному вище Порядку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги у приписі щодо необхідності отримання позивачу ліміт на утворення та розміщення відходів.
Необгрунтованою також є вимога відповідача щодо необхідності отримання МПП «Овіс» дозволу на розміщення відходів, виходячи з наступного.
Як зазначено у акті перевірки, відходами, що розміщуються позивачем без відповідного дозволу є люмінесцентні лампи.
Проте, представники позивача стверджують, що ті люмінесцентні лампи, про які йдеться у акті перевірки від 29 квітня 2011 року, не є відходами, навіть при тій умові, що вони вже використовувались за призначенням. Наголошуючи на цьому, представники підприємства зазначають, що МПП «Овіс» є інноваційним підприємством, яке, окрім іншої діяльності, займається науково-дослідницькою діяльністю, розробленням та запровадженням нових технологій, пристроїв та матеріалів, що узгоджується з пунктом 2.8 його Статуту (а.с.27).
Так, в матеріалах справи міститься акт випробування роботи світильника з модернізованою електричною схемою, що розроблений МПП «Овіс» (а.с.16). Цим актом комісія в складі начальника управління житлово-комунального господарства м. Могилів-Подільський Наконечного В.В., директора МПП «Овіс» Вдовенка О.С. та конструктора Сторчака А.В. підтвердила можливість використання люмінесцентних ламп, що вийшли з ладу, на основі розробленої МПП «Овіс» схеми.
При цьому, суд враховує те, що під відходами розуміються будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (стаття 1 Закону України «Про відходи»).
З наведеного визначення випливає, що відходами можуть вважатися будь-які предмети чи матеріали, що повністю або частково втратили свої властивості і при цьому не мають подальшого використання за місцем їх утворення та від яких їх власник позбувається, має намір позбутися або повинен позбутися. У разі, якщо ці матеріали чи предмети хоч і втратили споживчі властивості, однак можуть бути використані в подальшому їх власником та ще й при умові, що останній не має наміру від них позбуватися, тому такі речовини чи матеріали не можуть вважатися відходами.
Особливу увагу суд звертає на положення Державного класифікатора України «Класифікатор відходів» (ДК 005-96), що затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №89 від 29 лютого 1996 року (із останніми змінами, що внесені у 2000 році).
Класифікатор зазначає, що саме відноситься до відходів, при цьому серед переліку визначено і відпрацьовану продукцію.
У Класифікаторі наводиться визначення продукції, під якою розуміється результат діяльності або виробничих процесів, що має корисні властивості та призначений для використання споживачем.
При цьому, відпрацьована продукція характеризується наступними ознаками: а) яка у процесі експлуатації (споживання) втратила свої функціональні та інші властивості, встановлені нормативними вимогами, після закінчення терміну служби (придатності); б) яка у процесі експлуатації (споживання) стала неремонтоздатною стосовно відновлення основних функціональних властивостей відповідно до нормативних вимог; в) подальше застосування якої за її прямим призначенням може спричинити непередбачені наслідки.
Натомість, суд встановив, що люмінесцентні лампи, що виходять з ладу, можуть бути використані в подальшому у разі застосування підприємством розробленої ним схеми, а тому не можуть вважатися відпрацьованими.
За таких обставин, враховуючи те, що люмінесцентні лампи, про які йде мова у акті перевірки, можуть бути використані підприємством, останнє не має наміру позбуватися від них, тому такі лампи не можуть вважатися відходами, оскільки не мають усіх обов'язкових ознак даного поняття.
При цьому, державним інспектором, що здійснював перевірку, в ході її проведення не з'ясовано, чи лампи, на які містяться посилання у акті перевірки, вже були відпрацьованими чи, навпаки, їх ще можливо використовувати в діяльності підприємства.
З приводу решти вимог, що викладені у приписі, а саме "дотримання вимог природоохоронного законодавства, в тому числі вимог поводження з відходами" є обов'язком всіх суб'єктів, а тому таку вимогу у приписі не слід окремо виділяти.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість обставин, встановлених в ході перевірки від 29 квітня 2011 року, а тому зміст припису №9/31 є таким, що не відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.
Разом з тим, вимога позивача щодо визнання дій відповідача неправомірними не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою, а саме не зазначено, які саме дії Державної екологічної інспекції є неправомірними та такими, що порушують права та інтереси позивача. Вимога позивача щодо стягнення з відповідача 5000 гривень за заподіяння моральної шкоди не підтверджена будь-яким розрахунком, а тому не може бути задоволеною.
Також, не підлягає задоволенню вимога позивача щодо визнання неправомірним та скасування акту перевірки від 29 квітня 2011 року, оскільки акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи відповідачем не доведена правомірність вимог, що викладені у приписі №9/31 від 29 квітня 2011 року.
Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. З урахуванням часткового задоволення позову на користь позивача слід стягнути 1,20 гривень судового збору.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов задовільнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати припис Державної екологічної інспекції у Вінницькій області №9/31 від 29 квітня 2011 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь малого приватного підприємства "ОВІС" 1,20 гривень судового збору.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович
28.10.2011