03 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0270/2824/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
Суддів: Загороднюка Андрія Григоровича
Дончика Віталія Володимировича
при секретарі судового засідання: Захаріяш Ользі Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_2
відповідача : ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "АВІС"
до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці
про: визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень
08 червня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство «АВІС» (ТОВ-П «АВІС», Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (ДПІ у м. Вінниці) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 лютого 2011 року №0001392330, №0001382330 та №0001372330.
Зазначили, що у зв'язку з нарахуванням ними суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 98147 грн та жовтень 2010 року в сумі 1532392 грн на рахунок платника у банку, яка виникла за рахунок від'ємного значення із вказаного податку, що декларувався в період з 01 серпня 2010 року по 01 жовтня 2010 року, - ДПІ у м. Вінниці проведено позапланову виїзну перевірку.
За результатами перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій по податку на додану вартість, про зменшення суми бюджетного відшкодування, та про відсутність права ТОВ-П «АВІС» на отримання бюджетного відшкодування.
Однак, такі висновки податкового органу не відповідають фактичним обставинам справи та прийняті з порушення норм чинного законодавства. Так, що стосується першого податкового повідомлення - рішення, то воно стосується висновку ДПІ у м. Вінниці про безпідставне формування ТОВ-П «АВІС» податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних в різних податкових періодах, але отриманих в поточному звітному періоді, так як Товариством у перевіряємому періоді до ДПІ у м. Вінниці не подані заяви із скаргою на постачальників щодо відсутності податкових накладних та на перевірку не надано підтверджуючих документів затримки в одержанні таких накладних.
Неправомірність такого звинувачення підтверджується самим же підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, в якому зазначається, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядкy її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітним податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.
Читаючи дану норму буквально, що до речі, є обов'язковим у правозастосуванні, необхідно звернути увагу на першу частину речення, в якій чітко зафіксовані умови звернення отримувача товару (послуг) до податкового органу зі скаргою на постачальника. А саме: "У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення". Виникають питання: 1) у який строк постачальник зобов'язаний надати податкову накладну отримувачу товару (послуг)?; 2) чи зобов'язаний отримувач товару (послуг) робити запит до постачальника щодо надання ним або відмови у наданні податкової накладної, які існують вимоги до такого запиту, чи потрібно надавати податковому органу підтвердження направлення постачальнику такого запиту?; 3) в якій формі повинна надаватися така відмова?; 4) яка процедура фіксування отримувачем товару (послуг) факту порушення постачальником порядку заповнення 00податкової накладної?
На дані питання законодавство України відповідей не дає і механізм реалізації даної норми також відсутній, тому не зрозуміло як отримувачу товару (послуг) належним чином обґрунтувати своє право на звернення до податкового органу із скаргою на постачальника, не порушуючи при цьому прав та законних інтересів останнього, адже отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника, що може викликати погіршення або взагалі припинення господарських партнерських відносин між постачальником та отримувачем товарів (послуг). Реальна загроза створення, як результат такої негативної ситуації через зазначені прогалини в правовому регулюванні в часи економічної кризи й ускладнення умов виробництва, суперечить конституційним засадам нашої держави й задачам діяльності податкового органу.
Далі, звертає на себе увагу теза про те, що отримувач товару (послуг) "має право" на таке звернення, що не можна розуміти як обов'язок. Можливість змінити права платника податків на обов'язок або позбавити права платника податку скористатися ним за своїм бажанням, обмежена лише шляхом внесення Верховною Радою України відповідних змін до Закону України "Про податок на додану вартість".
Що стосується другого податкового повідомлення - рішення, то ДПІ у м. Вінниці сформовано висновок про нікчемність договорів ТОВ-П «АВІС» з Приватним підприємством «Корса Плюс» (ПП «Корса Плюс») на підставі того, що приватним підприємством, який виступав постачальником, не включено до складу податкових зобов'язань в декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року суму обсягів поставки в адресу TOB-П «АВІС» по розглядуваним податковим накладним та суму податку на додану вартість по даних поставках і не подавав податкову звітність з цього податку по місцю своєї реєстрації (арк. акта 34). Але хіба зобов'язане TOB-П «АВІС» відповідати за належне ведення бухгалтерського та податкового обліку тих господарюючих суб'єктів, з якими воно співпрацює?
Більше того, у тексті Закону України „Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ, який є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері визначення меж повноважень податкового органу та його посадових осіб, відсутня норма, якою б законодавець наділяв цей орган влади або його посадових осіб правом визнавати договори, укладені між суб'єктами господарювання, нікчемними. А так як чинним в Україні законодавством не включено до компетенції податкової служби питання стосовно визначення дійсності чи недійсності конкретних господарських договорі чи тлумачення їх змісту, то допущення у своїй діяльності таких дій, є перевищенням посадовими особами фіскального органу своїх прав і прямим порушенням прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Дане питання є виключною компетенцією сторін договору і суду у випадку виникнення спірних питань.
Відносно третього податкового повідомлення - рішення, ДПІ у м. Вінниці визначає ТОВ-П «АВІС» у провину те, що в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року з визначеною сумою бюджетного відшкодування в сумі 1532392 грн у цифровому вираженні зазначається 10 місяць, а в буквеному - вересень.
Однак ця механічна помилка, на думку позивача, не може вплинути на порядок повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року, так як, по-перше, у всіх додатках, які є невід'ємною частиною декларації, зазначається саме жовтень місяць, а не вересень. По-друге, така механічна помилка в інформаційній частині декларації жодним чином це не впливає на підстави виникнення та суму відшкодування. І, по третє, коли податковий орган приймав від ТОВ-П «АВІС» даний документ, він зобов'язаний був його камерально перевірити та повернути для виправлення недоліків, але з невідомих причин цього зроблено не було.
Таким чином, на підставі викладеного, ТОВ-П «АВІС» просило визнати податкові повідомлення - рішення нечинними й скасувати.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 (довіреність на а.с. 37 т. 4) позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та надані у справу письмові докази. Окрім того, надала додаткові пояснення від 03 жовтня 2011 року, в яких по неправомірному, на їх думку, нарахуванні ДПІ у м. Вінниці штрафних санкції згідно рішення про збільшення суми грошового зобов'язання зазначила наступне.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Тому, застосування штрафних (фінансових) санкцій на зменшення податку на додану вартість, заявленого до відшкодування, але не відшкодованого на момент перевірки на підставі статті 123 Податкового кодексу України (ПК України) є неправомірним. ПК України набрав чинності з 01 січня 2011 року і його норми не можуть застосовуватись до тих правовідносин, які мали місце до введення його в дію, так як прикінцеві та/або перехідні положення кодексу не містять норм, які надавали б йому зворотної дії.
Згідно із абз. шостим пункту 8 Інструкції про порядок застосування та стягнення штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби від 17 березня 2001 року №110, в редакції, яка діяла у період, що перевірявся, у разі, якщо в результаті перевірки зменшується сума податку на додану вартість, заявлена до відшкодування, яка не була відшкодована з бюджету, штрафні санкції не застосовуються. А в Законі України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ взагалі не згадується зменшення суми податку на додану вартість, яка була заявлена до відшкодування, але фактично не була відшкодована з бюджету, як підстава для застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Тому, відповідач прийняв рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування і вийшов за межі своєї компетенції, встановленої законом.
Крім того, представник позивача по третьому податковому повідомленні - рішенні зазначила, що вони 20 листопада 2010 року електронною поштою направили ДПІ у м. Вінниці податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень місяць із усіма, передбаченими законодавством, додатками.
Статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу" передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, у межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законодавством України. Мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі наданих податкових декларацій, звітів та інших документів, які пов'язані з нарахуванням та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх надання).
Якщо під час проведення такої перевірки буде виявлено методологічні або арифметичні помилки, що призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання, то орган державної податкової служби може самостійно визначати його суму.
Визначення методологічних та арифметичних помилок надано в листі Державної податкової адміністрації України (ДПА України) від 06 липня 2001 року №9018/7/23-3317, до жодної з яких по визначених листом ознакам та помилка, яка допущена ними у заяві про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток №4 до податкової декларації з податку на додану вартість) не може відноситись.
Крім того, у своїх запереченнях на адміністративний позов відповідач стверджує про недостовірність зазначення ними в заяві про повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року податкову декларацію з податку на додану вартість (зазначено вересень 2010 року), в якій Товариством визначено суму бюджетного відшкодування.
Але у такому разі, відповідно до чинного податкового законодавства, ДПІ у м. Вінниці зобов'язана протягом 30 днів провести камеральну перевірку і направити платникові податку письмовий запит для надання пояснень та їхнього документального підтвердження. І тільки якби платником не надано письмових пояснень та їхніх документальних підтверджень протягом 10 днів з моменту його одержання, відповідач мав би право здійснювати виїзну позапланову документальну перевірку на підставі пункту 3 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
У даній ситуації ДПІ у м. Вінниці жодних запитів щодо виявлення недостовірності даних, які містяться в поданій податковій декларації їм не направляв.
Також, у вище зазначеному листі ДПА України зазначено, що необхідно враховувати причини та обставин, що призвели до виникнення арифметичних й методологічних помилок та наявності намірів платника ухилитися від сплати податкових зобов'язань, а помилки, які не підпадають під кваліфікацію арифметичних та методологічних, які не впливають ні на підстави виникнення права платника податків на формування податкового кредиту, ні на суму відшкодування, взагалі не повинні братися до уваги
Представники відповідача - головний державний податковий інспектор відділу супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного управління ДПІ у м. Вінниці ОСОБА_3 (довіреність на а.с. 50 т. 4) та головний державний податковий інспектор юридичного управління Державної податкової адміністрації у Вінницькій області ОСОБА_4 (довіреність на а.с. 49 т.4) позовні вимоги не визнали, з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Додатково пояснили, що по першому питанню позивачем не враховано норми підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) падати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем у перевіряємому періоді не подались заяви зі скаргою на постачальників щодо відсутності податкових накладних до ДПІ у м. Вінниці, а на перевірку не надані підтверджуючі документи затримки в одержанні податкових накладних, які виписані постачальниками у попередніх періодах, а отримані ТОВ-П «АВІС» у звітному періоді. Тобто, позивач не скористався своїм правом на нарахування сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Дане порушення встановлено при перевірці отриманих податкових накладних, реєстрів отриманих податкових накладних за період, що перевірявся.
Що стосується порушення по відносинах з ПП «Корса Плюс» за червень 2010 року, то представники відповідача зазначили, що під час проведення перевірки, згідно баз даних ДПІ у м. Вінниці, а саме Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що постачальник ПП «Корса Плюс» не включив до складу податкових зобов'язань в декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року суму обсягів поставки в адресу позивача по наведеним податковим накладним та суму податку на додану вартість по даних поставках.
Також, згідно наведених вище баз даних ДПІ у м. Вінниці встановлено, що ПП «Корса Плюс» минаючи з липня 2010 року по дату анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість (свідоцтво анульовано 30.11.2010) не подавало податкову звітність з податку на додану вартість по місцю своєї реєстрації (ДПІ у м. Іллічівськ), що також вказує на невідображення податкових зобов'язань по даних операціях в наступних звітних періодах.
Поряд з цим, ДПІ у м. Вінниці отримано відповідь на запит щодо проведення зустрічної перевірки від ДПІ у м. Іллічівськ №1988/7/23-0402/1 від 24 січня 2011 року, що проведення перевірки не можливе, в зв'язку з тим, що стан підприємства 11- припинено. Усе наведене свідчить саме про нікчемність укладеного між даним підприємством та позивачем договору.
Щодо відсутності права у позивача на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1532392 грн згідно третього податкового повідомлення - рішення, то представниками відповідача вказано, що позиція Товариства про те, що здійснена ними у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року помилка є такою, що не може вплинути на порядок повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року є неправильною, оскільки ними на порушення підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» недостовірно зазначено в повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року податкову декларацію з податку на додану вартість (зазначено вересень 2010 року), в якій визначена сума бюджетного відшкодування в розмірі 1532392 грн, внаслідок чого TOB-П «АВІС» немає права на суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (ряд 25.1) в сумі 1532392 грн за жовтень 2010 року.
В ході розгляду даної справи за клопотанням сторін викликано в якості свідків головного державного податкового ревізора - інспектора, інспектора податкової служби ІІ рангу відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Вінниці Яворовенка В'ячеслава Вікторовича, який проводив перевірку та головного бухгалтера ТОВ-П «АВІС» Вікорчук Людмилу Людвигівну. Враховуючи надану ДПІ у м. Вінниці ревізору - інспектору довіреність судом допущено дану особу до участі у справі в якості представника відповідача.
Так, Яворовенко В.В. та Вікорчук Л.Л. повідомили обставини, аналогічні поясненням представників сторін. Додатково лише бухгалтер вказала на великі обсяги роботи, можливість допущення при цьому незначних помилок, та не дослідження ревізором під час перевірки по відносинам з ПП «Корса Плюс» первинної документації, що автоматично позбавляє можливості робити висновки щодо нікчемності правочинів.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представників відповідача, покази свідків, дослідивши надані у справу докази на підтвердження й спростування позовних вимог та надавши їм юридичну оцінку, встановив наступне.
ТОВ-П «АВІС» зареєстроване Виконавчим комітетом Ленінської районної ради народних депутатів м. Вінниці 20 листопада 1991 року №319 та включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - код 13304871.
На податковий облік Товариство взято в ДПІ у м. Вінниці 26 листопада 1991 року за №114/15-525 та відповідно до свідоцтва від 06 березня 2003 року №1846641 є зареєстрованим платником податку на додану вартість з 06 березня 2003 року.
На підставі направлень від 10 грудня 2010 року №3467/23, від 31 грудня 2010 року №3779/23, виданих ДПІ у м. Вінниці, головним податковим ревізором - інспектором, інспектором податкової служби ІІ рангу відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Вінниці Яворовенком В.В. на підставі пункту 9 частини шостої статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідно до наказів ДПІ у м. Вінниці від 10 грудня 2010 року №2147/23, від 31 грудня 2010 року №2297/23 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ-П «АВІС» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 98147 грн та за жовтень 2010 року в сумі 1532392 грн на рахунок платника в банку, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 серпня 2010 року по 01 жовтня 2010 року відповідно до затвердженого плану перевірки.
За результатами перевірки складено акт №140/2330/13304871 від 24 січня 2011 року (а.с. 12-50), яким встановлено:
1) порушення Товариством підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за вересень 2010 року на 3427 грн;
2) порушення пункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак відсутність права на суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за жовтень 2010 року на 1532392 грн;
3) порушення підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (ряд. 20) за грудень 2009 року на 22279 грн, за січень 2010 року на 77539 грн, за лютий 2010 року на 12433 грн, за березень 2010 року на 4185 грн, за квітень 2010 року на 7093 грн, за травень 2010 року на 6139 грн, за червень 2010 року на 112261 грн, за липень 2010 року на 1326 грн;
та в частині завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (ряд. 21) за серпень 2010 року на 3427 грн, за вересень 2010 року на 3340 грн, за жовтень 2010 року на 6308 грн;
4) порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 5.10 статті 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30 червня 2005 року за №702/10982 в наслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду 430174 грн.
На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийняті податкові повідомлення - рішення від 23 лютого 2011 року №0001372330 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 430174 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 107544 грн; №0001382330 про зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 3427 грн; та №0001392330, яким відмовлено ТОВ-П «АВІС» у наданні бюджетного відшкодування в розмірі 1532392 грн (а.с. 81, 82, 83).
Не погоджуючись із висновками податкового органу, ТОВ-П «АВІС» оскаржило їх до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, а в подальшому звернулося до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, по першому податковому повідомленні - рішенні виходить з такого.
Як свідчать обставини справи, виявлені в ході проведеної перевірки порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість" на думку відповідача полягають в тому, що ТОВ-П «АВІС» при формуванні суми податкового кредиту використано рядки 10-17 податкової декларації з податку на додану вартість для відображення податкових накладних, які виписано у попередніх податкових періодах, не врахувавши підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, те, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів робіт, послуг. При цьому, ні даним пунктом Закону, ні будь-яким іншим не передбачено жодних причин для можливості затримки у наданні покупцю податкової накладної.
Тобто, позивач, формуючи податковий кредит на підставі податкових накладних, які виписані у будь-якому з попередніх періодів, мав би формувати його без затримки, оскільки продавець зобов'язаний надати покупцеві податкову накладну вчасно, а у разі відмови у її наданні чи затримці дії такого постачальника можуть бути оскаржені до податкового органу, чого позивачем зроблено не було.
Натомість у разі затримки отримання позивачем податкової накладної від постачальника, як вважає ДПІ у м. Вінниці, документальним підтвердженням правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкової накладної, яку було виписано у будь-якому з попередніх періодів, для платника податку - покупця є документ, який підтверджує дату надходження такої податкової накладної від продавця, зокрема, зареєстровані відповідно до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (Порядок №88), лист з рекомендованим повідомленням про вручення із зазначенням на ньому відбитку календарного поштового штемпеля та отримана разом з цим листом податкова накладна з відображенням на ній дати реєстрації на штампі вхідної кореспонденції (за умови дотримання інших вимог Закону щодо формування податкового кредиту).
З таким висновком суд погодитись не може, оскільки відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті7 Закону України «Про податок на додану вартість» є наявність податкової накладної, виданої продавцем.
В даному випадку, на думку суду, необхідно враховувати і положення статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносини) про строки давності та їх застосування. Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів), а оскільки сума податку на додану вартітсь, віднесена за податковою накладною до податкового кредиту, впливає безпосередньо на розмір податкових зобов'язань платника, строки позовної давності також поширюються і на податкову накладну.
Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону №2181).
Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Як вбачається із даної норми подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.
Таким чином, аналіз викладених положень Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить, що платник податку може сформувати свій податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), в податкову періоді, в якому такі податкові накладні отримані, з урахуванням строків давності, при цьому Законом в обов'язковому порядку не зобов'язано платника податків оскаржувати дії контрагентів щодо затримки у видачі і невидачі податкових накладних.
Окрім того, Законом України «Про податок на додану вартість» також прямо не передбачено, якими засобами та доказами платник податків має підтвердити реальну затримку податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг).
Матеріали справи свідчать, що позивач включив до складу податкового кредиту по деклараціях за попередні періоди (таблиця з деклараціями наведена в акті перевірки на аркушах 24-28) суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, фактичне отримання яких відбулось в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому податкові накладні були виписані. Підтвердженням отримання податкових накладних із запізненням є реєстр отриманих накладних.
Таким чином, жодних порушень Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту в даному випадку позивач не допустив. Крім того, така ж правова позиція зазначена Верховним Судом України, який у своїй постанові від 06 грудня 2005 року у справі №21-105 підтвердив, що недотримання позивачем порядку, встановленого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
При цьому іще варто зазначити, що з часу прийняття Закону України «Про податок на додану вартість» в розглядуваній частині отриманих декларацій із запізненням зміни до нього не вносились. Не приймалось і додаткового законодавства. Проте, Державна податкова адміністрація України приймала ряд листів рекомендаційного характеру щодо поряду застосування положень Закону, а саме, порядку відображення в податковій декларації, додаткового підтвердження факту отримання первинними документами. Слід зазначити, що аналіз цих актів дає можливість дійти висновку та прослідкувати зміну позиції податкового органу. Один із листів в частині взагалі був відкликаний. Це свідчить про встановлення додаткових обмежень для платників податку на додану вартість, не передбачених чинним законодавством та взагалі не можливість їх застосування.
Таким чином, з огляду на викладене по першому питанню суд знаходить висновки перевірки, а в подальшому і заперечення ДПІ у м. Вінниці безпідставними. Так, по-перше, законодавчим актом на підставі якого формується бюджетне відшкодування є Закон України «Про податок на додану вартість». Цей акт єдиною підставою для формування податкового кредиту визначає податкову накладну, жодних інших вимог він не визначає. По-друге, зауважень щодо наявності, оформлення податкових накладних у ДПІ у м. Вінниці немає. По-третє, Закон України «Про податок на додану вартість» містить лише одну підставу для відповідальності платника податку, а саме, не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки. Тобто, Закон веде мову про відсутність податкових накладних або ж їх оформлення із порушеннями. По-четверте, такі обставин стосовно ТОВ-П «АВІС» відсутні, що й не заперечується відповідачем. По-п'яте, подання скарги на контрагента за несвоєчасну видачу податкових накладних є правом, а не обов'язком платника податку на додану вартість, залежно від включення таких господарських операцій у звітній період. По-шосте, жодним правовим актом не визначено обов'язку учасників господарських відносин передавати податкові накладні через поштове відділення рекомендованим повідомленням про вручення. Тобто, жодних заборон щодо передачі цих документів нарочно, через кур'єра чи інше, що потребує додаткового підтвердження не встановлено. По-сьоме, податкова інспекція лише у своїх листах посилається на необхідність підтвердження факту отримання накладних. Тобто, шляхом встановлення додаткових вимог, не передбачених законодавством податкова інспекція намагається внести зміни чи доповнити чинні правові норми, що не може вважатися підставою для відповідальності платника податку. По-восьме, у будь-якому випадку, факт отримання накладних ТОВ-П «АВІС» підтверджено відповідно до реєстру отриманих податкових накладних. По-дев'яте, оформлення отриманих із запізненням податкових накладних ТОВ-П «АВІС» проведено належним чином, про що свідчить реєстр отриманих накладних та податкова декларація з податку на додану вартість.
Отже, так як податковий кредит сформований ТОВ-П «АВІС» на підставі належних податкових накладних, жодних зауважень перевіряючого до їх оформлення не було, інших обставин щодо не підтвердження сум податку на додану вартість під час перевірки не встановлено, то винесене ДПІ у м. Вінниці податкове повідомлення-рішення від 23 лютого 2011 року №0001372330, яким визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 430174 грн за основним платежем та 107544 грн за штрафними (фінансовими) санкціями підлягає скасуванню.
Що стосується другого оскаржуваного рішення, суд виходить з того, що згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.
Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, суд не може погодитись з обґрунтуваннями відповідача, викладеними як в акті перевірки так і в письмових запереченнях, усних поясненнях представника в судових засіданнях, що оскаржуване рішення ДПІ у м. Вінниці є правомірними, оскільки преревіряючим при проведені перевірки та прийняті органом державної податкової служби податкового повідомлення-рішення не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками податку на додану вартість до бюджету.
Викладені вище положення нормативно - правових актів свідчать про те, що Закон України “Про податок на додану вартість” не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Тобто, названий Закон виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення пункту 1.8. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції. Також, в листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10.
Крім того, зазначена позиція узгоджується і з рішенням Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності
Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З акту перевірки не вбачається, що перевіряючим виявлені порушення позивачем чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту.
Також слід звернути увагу на те, що податкові накладні, на підставі яких Товариством віднесено до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 109420 грн, датуються періодом з 02 червня 2010 року по 14 червня 2010 року, а за даними ДПІ у м. Вінниці ПП "Корса Плюс" не подавало податкову звітність з податку на додану вартість по місцю своєї реєстрації починаючи з липня 2010 року, а свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 30 листопада 2010 року.
Отже, на момент здійснення господарської операції у ПП "Корса Плюс" були відсутні дефекти правового статусу платника податків і позивач не міг у червні знати про те, що з липня ПП "Корса Плюс" не буде подавати податкову звітність з податку на додану вартість, а в листопаді буде анульоване його свідоцтво платника цього податку.
Додатково варто вказати, що в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 звернуто увагу на те, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Економічна вигода, у свою чергу, це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.
Позивачем, на підтвердження фактичного здійснення господарської операції з ПП "Корса Плюс", 08 липня 2011 року суду надані копії первинних документів, які містять відомості про дану господарську операцію та підтверджують її здійснення, а саме: 1) договір поставки №26/05 від 26 травня 2010 року; 2) шість видаткових накладних; 3) тринадцять квитанцій, що були складені матеріально відповідальною особою ТОВ-П «АВІС» під час прийняття товару від ПП "Корса Плюс"; 4) тринадцять товарно-транспортних накладних; 5) шість податкових накладних; 6) реєстр отриманих податкових накладних за червень 2010 року від ПП "Корса Плюс".
Жодних претензій щодо відсутності первинних документів, які підтверджують реальність господарської операції та/або їх невідповідності вимогам чинного законодавства, відповідач не висував.
28 вересня 2011 року під час судового засідання Товариством суду також надано належним чином завірені банківські виписки для залучення їх до матеріалів справи, які підтверджують оплату позивачем товару, отриманого від ПП "Корса Плюс" відповідно до згаданих вище первинних документів.
Матеріали справи також містять витяг з електронного журналу реєстрації даних електронних вантажних ваг щодо автомобілів (вантажу), що прибувають на базу позивача. Документування господарських операцій в даному журналі ведеться у хронологічному порядку, наскрізною нумерацією суцільним і безперервним методом стосовно кожної партії товару абсолютно кожного постачальника, що унеможливлює підробку та/або викривлення даних даного документу. У даному журналі також фіксуються такі дані, як назва товару та постачальника, марка та номер автомобіля, час зважування, прізвище водія.
Ще одним беззаперечним-доказом того, що позивач реально здійснював відповідні господарські операції є те, що Товариством отримуються послуги з охорони належних йому об'єктів від ПП "Ельба-Інвест", працівники якого не лише ведуть цілодобову охорону об'єктів, а також Журнал контролю за переміщенням транспорту по ввезенню матеріальних цінностей на об'єкти, за якими можна прослідкувати коли, ким, чого і скільки було ввезено (вивезено) на об'єкт. Ці журнали прошиті, пронумеровані, скріплені печаткою ПП "Ельба Інвест". Документування господарських операцій в даному журналі також ведеться у хронологічному порядку, наскрізною нумерацією суцільним і безперервним методом стосовно кожної партії товару абсолютно щодо кожного постачальника, що унеможливлює підробку та/або викривлення даних даного документу.
Позивачем суду надані ксерокопії Договору про надання охоронних послуг №634 від 24 червня 2009 року, укладеного між ним та ПП "Ельба-Інвест", Додатку №4 до нього, де викладений План-схема розташування постів об"єкта ТОВ-П "АВІС", тих листків журналу, в яких зафіксований факт прибуття на об'єкт, що охороняється ПП "Ельба-Інвест" й належить позивачу, транспортного засобу з товаром, отриманого від ПП "Корса Плюс".
В листі ВАС України крім того, зазначається, що необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операції з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Зважаючи на такі висновки, суд враховує, що позивач створений у 1991 році. Основним напрямком статутної діяльності Товариства є виробництво харчових продуктів, які забезпечують потреби споживачів на ринку України. Не маловажним є також той факт, що підприємство є бюджетоформуючим підприємством міста Вінниці.
Позивач володіє офісним, виробничими та складськими приміщеннями, земельними ділянками несільськогосподарського призначення. За позивачем рахуються власні транспортні засоби в кількості 39 одиниць.
ТОВ-П «АВІС» має відокремлений структурний підрозділ - олієпресовий завод, який знаходиться за адресою: Вінницька область, смт Крижопіль, вул. Куйбишева, 88.
Із тих видів діяльності, якими займається ТОВ-П «АВІС», ліцензуванню підлягає лише діяльність автомобільного вантажного транспорту, на що у Товариства є Ліцензія Міністерства транспорту України серія АВ №370798 від 21 серпня 2007 року, строк дії якої закінчується лише 21 серпня 2012 року.
У період, що перевірявся загальна чисельність працівників Товариства коливалася у межах 631 - 574 особи. Наведені дані підтверджуються самим відповідачем шляхом їх відображення у Довідці про загальну інформацію щодо ТОВ-П "АВІС" та результати його діяльності за період з 01 грудня 2009 року по 01 листопада 2010 року, яка є Додатком №1 до Акту перевірки та його невід"ємною частиною.
В листі ВАС України вказано про необхідність в межах розгляду таких справ встановлювати спеціальну податкову правосуб'єктноусть учасників господарської операції.
Так, ПП "Корса Плюс", яке видавало податкові накладні, на момент вчинення господарських операцій (червень 2010 року) було зареєстроване як платник податку на додану вартість, анулювання його свідоцтва платника цього податку відбулося лише 30 листопада 2010 року, що підтверджує і сама ДПІ у м. Вінниці.
Крім того, при дослідженні вказаного питання слід зазначити і про встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Зокрема, у Довідці про загальну інформацію щодо ТОВ-П "АВІС" та результати його діяльності за період з 01 грудня 2009 року по 01 листопада 2010 року, яка є Додатком №1 до Акту перевірки та його невід"ємною частиною, ДПІ у м. Вінниці зазначає, що у періоді, що перевіряється позивач займався, крім іншого, виробництвом маргаринів та рафінованої олії. А змістом господарської операції між позивачем та ПП "Корса Плюс" була поставка насіння соняшника, що й дозволяло позивачу займатися своєю статутною діяльністю та відображує зв'язок між фактом придбання даного виду товару та господарською діяльністю Товариства. Господарською метою в даному випадку було виробництво олії із придбаного насіння, її продаж та використання у виробництві майонезу, знаним виробником якого є ТОВ-П «АВІС». Відповідач не надав переконливих доводів, які б свідчили про відсутність ділової мети у діях позивача.
При врахуванні наведених моментів суд виходить з того, що долучені до матеріалів справи позивачем первинні документи могли б бути надані ними на перевірку, однак інспектором - ревізором не витребовувались. Тому суд враховує їх як наявність такого доказу, можливість підтвердження ТОВ-П «АВІС» товарності операцій із ПП «Корса Плюс», але не дає оцінки по суті самої нікчемності по цим документам за включенням встановлених обставин. Як пояснив в судовому засіданні свідок перевіряючий, ним під час перевірки дані брались із електронних систем ДПІ у м. Вінниці, податкової звітності Товариства та матеріалів по направленому запиту по зустрічній перевірці.
Тобто, суд вважає, що при проведені позапланової виїзної перевірки ДПІ у м. Вінниці при формуванні висновку про нікчемність правочинів необхідно було витребовувати та досліджувати первинні документи позивача. В той час, коли такий висновок перевіряючим зроблено лише на підставі наявної у них інформації без такого підтвердження бухгалтерським, податковим обліком. При цьому слід зазначити, що навіть і з такого підходу за наявності у ДПІ у м. Вінниці відомостей про час подання \ неподання контрагентом звітності, вид такої звітності, дату анулювання його реєстрації платником податком на додану вартість їх висновок про нікчемність правочину є необґрунтованим із наведених вище підстав, що також тягне скасування податкового повідомлення - рішення від 23 лютого 2011 року №0001372330 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3427 грн.
Стосовно, відсутності права у ТОВ-П «АВІС» на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1532392 грн згідно третього податкового повідомлення - рішення №0001392330 від 23 лютого 2011 року, суд вважає за необхідне зазначити, що помилковою є позиція позивача, що ними у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року з визначеною сумою бюджетного відшкодування - 1532392 грн у цифровому вираженні із зазначенням місяця 10, а в буквеному - вересня здійснено помилку і що ця помилка не може вплинути на поряд повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року. Товариство зазначає, що в додатках, які є невід'ємною частиною декларації, зазначається саме жовтень, а не вересень і що дана, спочатку в позовній заяві ними вказувалось механічна помилка, а в ході розгляду справи по суті додаткових поясненнях, що це просто посилка не механічна і не арифметична, - не впливає на підстави виникнення та суму відшкодування.
На думку суду, при цьому слід враховувати, що згідно з пунктом 1.1 статті 1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, подання податкової декларації з податку на додану вартість передбачено пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Згідно з пунктом 4.2 статті 4 цього Порядку, у складі декларації повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, в тому числі Додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість (заява про повернення бюджетного відшкодування), що передбачено в пункті 5.12 статті 5.
Згідно з пунктом 5.12 статті 5 Порядку, якщо в наступному звітному податковому періоді різниця між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, з урахуванням залишку від'ємного значення минулого звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, має від'ємне значення, то платником податку разом з податковою декларацією подаються Довідка щодо сум залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість) та Розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість). При цьому, платник податку, який має право на одержання бюджетною відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетною відшкодування на його рахунок у банку, подає заяву про повернення суми бюджетною відшкодування (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість).
Згідно з підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
ДПІ у м. Вінниці встановлено, що ТОВ-П «АВІС» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2010 року (вх. від 20.11.2010 №9005278207) з визначеною сумою бюджетного відшкодування в сумі 1532392 грн та відповідно до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року (вх. від 20.11.2010 №9005278211).
В даній заяві TOB-П «АВІС», з посиланням на пункт 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», висловило прохання перерахувати на рахунок в банку бюджетне відшкодування у сумі 1532392 грн визначеній у податковій декларації за вересень 2010 року
Таким чином, позивач на порушення підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не достовірно зазначено в повернення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року податкову декларацію з податку на додану вартість (зазначено вересень 2010 року), в якій TOB-П «АВІС» визначена сума бюджетного відшкодування в розмірі 1532392 грн.
Отже, відповідно до порушення підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 5.12 статті 5 Порядку заповнення та податкової декларації з податку на додану вартість, з урахуванням вище викладених положень, на думку ДПІ у м. Вінниці, з якою погоджується і суд, TOB-П «АВІС» немає права на суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (ряд 25.1) в сумі 1532392 грн за жовтень 2010 року (вх. від 20.11.2010 №9005278207), а відтак, оскаржуване податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці від 23 лютого 2011 року №0001392330 є правильним.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити про те, що ТОВ-П «АВІС» висловлено прохання визнати нечинними податкові повідомлення - рішення та скасувати.
Однак, встановлені КАС України (ст.ст.105, 162) способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі зі встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Таким чином, суд вважає, що з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких вони просять, необхідним є саме визнати протиправними податкові повідомлення - рішення.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Також, суд відмічає, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем лише частково доведено правомірність оскаржуваних рішень, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи щодо решти.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Такий розподіл здійснюється судом виходячи з кількості задоволених/незадоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 23 лютого 2011 року №0001382330 та №0001372330.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС» витрати по сплаті судового збору в розмірі 01 гривня 10 копійок.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Чудак Олеся Миколаївна
Судді Загороднюк Андрій Григорович
Дончик Віталій Володимирович