20.10.2011
справа №2-1404/11
категорія №
20 жовтня 2011 року Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі:
головуючого судді -Лемешко А.С.,
при секретарі -Пус М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа четверта Севастопольська державна нотаріальна контора, БТІ та ДРОНМ Севастопольської міської Ради про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на 3/12 частки будинку,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1 від 27.12.2002 року в частині дарування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/12 частку житлового будинку, визнання права власності за ОСОБА_1 на 3/12 частки вказаного будинку. Вимоги мотивовані тими обставинами, що відповідно свідоцтва про право власності на житло від 25.08.1993 року йому та батькам належало по 1/6 частки будинку АДРЕСА_1. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_4 він та його мати ОСОБА_3 фактично прийняли спадщину у вигляді 1/6 частки, тобто кожному по ј частки. ІНФОРМАЦІЯ_3 помирає мати. При зверненні 15.10.2010 року до органів держаного реєстратора нерухомого майна позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 -мати сторін подарувала ОСОБА_2 1/3 частку спірного будинку, а не ј частку, яка їй фактично належала після смерті ОСОБА_4
Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені у позові. Просить визнати недійсним договір дарування квартири будинку АДРЕСА_1 від 27.12.2002 року в частині дарування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/12 частку житлового будинку, визнати права власності за ОСОБА_1 на 3/12 частки вказаного будинку.
Відповідачка та її представник ОСОБА_6 у судовому засіданні заявлені вимоги не визнали, посилаючись на те, що відповідач з 1990 року в будинку не проживав, тому фактично спадщину не прийняв, відповідачка з 1998 року постійно проживає у будинку та доглядала мати, яка подарувала дочці належну їй 1/3 частку будинку.
Суд, вислухавши сторону, представників, пояснення свідків, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог та їх задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно свідоцтва про право власності на житло від 25.08.1993 року позивачу ОСОБА_1 та його батькам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 належало по 1/6 частки будинку АДРЕСА_1. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді 1/6 частки спірного будинку. До нотаріальної контори на ОСОБА_3 ні ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини не зверталися.
Згідно ст. 526 ЦК України (ред. 1963 р.) місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (ст. 17 ЦК України ред. 1963 р.), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. Із домової книги будинку АДРЕСА_1 вбачається, що останнім місцем проживання ОСОБА_4 було: АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 529 ЦК України (ред. 1963 р.) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Позивач ОСОБА_1 є рідним сином спадкодавця ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 22.10.1959 р. тому, є спадкоємцем за законом першої черги. Відповідачка ОСОБА_2 також є рідною дочкою ОСОБА_4, тому також є спадкоємцем першої черги.
Згідно з ч.1 ст. 549 ЦК України (ред. 1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Судом встановлено, що позивач с 1980 року був зареєстрований разом зі своїми батьками -ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1. Вказане підтверджується письмовими доказами: записами в домовій книзі із вказівкою на постійний строк проживання.
З пояснень свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 у судовому засіданні вбачається що позивач проживав у м. Севастополі з дружиною до осені 1995 року, а коли захворів його батько ОСОБА_4 він став переважно, тобто фактично, проживати з батьками за адресою АДРЕСА_1. Свідок ОСОБА_9, котра є рідною сестрою позивача та відповідача показала, що вона зі своїм чоловіком після смерті батька фактично щосуботи та неділі приїжджали до матері у 1996 році. На момент відкриття спадщини вона знала та особисто бачила, що у спірному будинку проживали ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 Відповідачка у 1996 році приїжджала до матері лише у гості. Свідок розповіла суду про деякі дрібні речі, котрі свідчать про правдивість цих показань. Зокрема, позивач, здійснював організаційні заходи щодо похорон батька, після похорон, впродовж 1996 року здійснював різну працю по будинку, ремонтував дах будинку, обробляв огород, свідок особисто допомагала позивачу консервувати на зиму продукти за вказаною адресою. Крім того, вона бачила в будинку особисті речі позивача, вказала що він займає конкретну кімнату - середню. Також свідок бачила як позивач став носити речі померлого батька, користувався батьківськими інструментами, батьківським садовим інвентарем, що знаходився у майстерні, побудований позивачем разом з батьком. Зі слів свідка чоловік відповідачки ОСОБА_10 також іноді, коли приїжджав у гості, допомагав позивачу з роботою по господарству. Зі слів свідка, веранда до будинку була пристроєна також позивачем ще до смерті батька. Також свідок підтвердила що відносини між позивачем та його дружиною стали погіршуватися в тому числі з приводу його проживання в 1995-1996 роках в п. Кача з батьками, а не з сім'єю в Севастополі. Свідок ОСОБА_11 дав аналогічні показання. Зокрема, підтвердив спільну працю з позивачем на огороді у матері позивача в АДРЕСА_1 навесні 1996 року, ремонтування крівлі будинку. Також свідок підтвердив займання позивачем середньої кімнати, знаходження його речей у будинку та користування ним батьківськими інструментами та одягом у той самий час, тобто протягом шестимісячного строку на прийняття спадщини. Свідок підтвердив і причину постійного проживання позивача з батьками -батько захворів наприкінці 1995 року і з того часу позивач фактично став проживати з батьками окремо від своєї родини, лише іноді навпаки -ночував в Севастополі у дружини.
Свідок ОСОБА_8 підтвердив суду факт приживання позивача з батьками окремо від своєї сім'ї. Він ходив до позивача у гості ще до смерті батька, а після смерті -часто бачив його біля будинку і вважав його там проживаючим, а не гостюючим. Він разом із позивачем збудував прибудову до будинку ще не задовго до смерті батька. Також він іноді бачив біля будинку батьків позивача зі своєю родиною. Твердження свідка до того, що він лише іноді бачив позивача біля батьківської хати, але не провідуючи його безпосередньо у будинку з рахунку того що вони товаришували, на думку суду є правдивим свідченням без перебільшення і зайвого бажання прикрасити дійсність.
Навпаки, до показань свідків з боку відповідача суд ставиться критично з наступних підстав.
Свідок ОСОБА_12 стверджує, що позивач ніколи не жив у будинку батьків, пояснюючи при цьому, що позивач з 2002 року живе у м. Севастополі в гуртожитку, а до цього проживав по АДРЕСА_2 з дружиною. Але суд бере до уваги те, що свідок з її слів у п. Качі в 1996 році не проживала, а була там лише іноді - гостювала. Тому її свідчення про відсутність позивача і його речей у будинку батьків після смерті ОСОБА_4 у 1996 р. носять вибірковій за часом характер і не можуть бути підтвердженням або спростуванням проживання позивача в АДРЕСА_1 на весні та літом 1996 року, а тім більше спростуванням фактичного прийняття спадщини позивачем. Разом з цим свідок підтвердила, що позивач займався похоронами батька. Більш того, свідок пояснила що бачила позивача у будинки матері на День Перемоги 09.05.1996 року, а також в літку цього ж року. Також суд не бере до уваги твердження свідка що вона чула як ОСОБА_3 сповістила всім щодо дарування своєї частки відповідачеві і позивач це також чув. Але це не є підтвердженням того що позивач дійсно це чув і знав про існування договору дарування саме 1/3 частки, а не ј як він вважав.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що позивач у матері в АДРЕСА_1 в 1996 році постійно не був. На підтвердження цього свідок посилається не те, що вона була сусідкою та заходила до ОСОБА_3 і не бачила ні ОСОБА_1 ні його речей, а також працюючим на городі, а допомагала матері лише ОСОБА_2
Але на думку суду ці показання суперечать показанням інших свідків по справі і письмовім доказам. Зокрема з пояснень сторін та додатку №2 (схема розміщення будинку й огороду) до свідоцтва про право власності від 25.08.1993 р. на спірне майно вбачається, що з урахуванням особливостей розташування двох квартир з входами по різні боки будинку, цей свідок з великою часткою вірогідності не могла бачити зі свого двору що коїться на подвір'ї у сусідів, а якщо врахувати що між сусідськими ділянками є огорожа, то ця вірогідність є майже абсолютною. Те, що свідок не бачила речей позивача, не свідчить про їх відсутність, тому що треба знати, які речі належать саме позивачу, та в якій шафі вони знаходяться. Але про це свідок не розповідала, а обмежилась лише загальними фразами без деталізації. Більш того, ці показання суперечать показанням відповідача ОСОБА_2, котра розповіла суду, що бачила позивача в будинку у матері, коли приїжджала в 1996 році, і бачила як він користувався батьківським посудом, а сама відповідачка стала проживати з матір'ю лише в квітні 1997 р. При цьому суд звертає увагу і на те, що свідок пояснює що бачила позивача у будинку у матері тільки за столом коли її запрошували. Таким чином, на думку суду характер її відвідувань ОСОБА_3 як сусідки в 1996 році був періодичним і тимчасовим, що виключає абсолютність її твердження про відсутність в 1996 році позивача в якості проживаючого з матір'ю в АДРЕСА_1.
Не спростовують факту фактичного прийняття спадщини позивачем і свідчення свідка з боку відповідача - його колишньої дружини ОСОБА_15, яка пояснила суду, що позивач не жив у п. Кача з 1980 року. Свідок стверджує, що в 1996 році позивач рідко, але відвідував своїх батьків, що не може виключити фактичного прийняття їм спадщини. Її свідчення з приводу рідкого відвідування батьків є суперечливими з приводу тривалості минулого часу і багатьох суперечливих показань свідка. Зокрема свідок погано пам'ятає поховання ОСОБА_4, але пам'ятає що позивач давав на це гроші. Вона стверджує що робоча одежа позивача була у будинку в АДРЕСА_1, і що він туди приїжджав влітку 1996 року, обробляв огород, користувався батьківським інструментом. Зокрема пам'ятає деякі дрібниці, наприклад як позивач користувався у 1996 році батьківською сокирою та лопатами, як позивач із чоловіком відповідачки спільно будували прибудову до будинку, що позивач ще до служби в лавах збройних сил займав середню кімнату в будинку, а батько мав свою майстерню з інструментами. Таким чином, ці показання спростовують показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_14, та підтверджують фактичне прийняття спадщини позивачем. Свідок також підтвердила що відповідач фактично приїхала в п. Кача приблизно в 1998 р. Крім того, суд враховує що зі слів свідка приблизно в 1995 р. стали погіршуватися їх сімейні відносини з позивачем, а з відповідачкою гарні відносини й у теперішній час і вона користується цією можливістю та відпочиває у відповідачки влітку на морі. Таким чином, враховуючі внутрішні протиріччя показань свідка, суд приходить до висновку щодо деякого їх перебільшення та перекручення на користь відповідача відносно не проживання позивача у 1996 році в АДРЕСА_1.
Суд також бере до уваги показання позивача, що саме з причини захворювання батька восени 1995 року він став проживати з батьками, до того жив у м. Севастополі у дружини. На правдивість його показань вказує твердження що він не постійно був з батьками, а після смерті батька -з матір'ю, а іноді залишався в м. Севастополі у дружини, тому що у нього була на той час машина. З його слів це стало негативно впливати на сімейні відносини. Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2 він проживав з матір'ю в АДРЕСА_1. до 1997 року коли його фактично вижила відповідачка. Також він підтвердив показання інших свідків (ОСОБА_11) щодо сумісного ремонтування крівлі після смерті батька в 1996 року разом із чоловіком відповідачки та ОСОБА_11, займання середньої кімнати та користування батьківськими речами і інструментами як власними.
Крім того, згідно з п. 124 чинної на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.75 N 45/5, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном серед іншого можуть бути довідка управління будинками, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку в період 6 місяців після дня смерті спадкодавця. Із матеріалів справи, а саме з копії будинкової книги та паспорта позивача вбачається, що він був постійно прописаний у спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця.
Таким чином, заперечення відповідача проти позову не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Більш того, в судових дебатах відповідач визнала, що позивач користувався речами батька, але заперечувала що він проживав за спірною адресою.
Враховуючі те, що родина позивача проживала у 1996 році окремо від нього у м. Севастополі неможливо встановити точно який час позивач жив з матір'ю після смерті батька, а який зі своєю родиною. Незважаючи на це, суд, досліджуючи показання свідків та їх взаємний зв'язок, за своїм внутрішнім переконанням, робить висновок що позивач також і при тимчасовому періодичному проживанні в 1996 році з матір'ю та при фактичному прийняті частини батьківського майна, прийняв його спадщину загалом разом із матір'ю -ОСОБА_3 в розмірі 1/6 частки, тобто по 1/12 кожний.
Аналогічна позиція знайшла своє відображення у судовій практиці, зокрема в ухвалах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 травня 2009 року (головуючий - Ярема А. Г.). та від 18 липня 2007 року (головуючий -Гнатенко А. В.) -…спадкодавець, який прийняв частину майна, вважається таким, що прийняв спадкове майно загалом... .
Судом встановлено, що на момент відкриття спадщини по факту смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1., проживали та фактично вступили в управління та володіння спадковим майном позивач ОСОБА_1 та дружина померлого ОСОБА_3
Таким чином, суд приходить до висновку щодо фактичного прийняття позивачем спадщини на підставі ч.1 ст.549 ЦК України (ред. 1963 р.), який фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, разом зі свою матір'ю ОСОБА_3 - 1/6 частка жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1., тобто по 1/12 частки.
На підставі того, що 1/12 частка жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. належить ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, то не може бути визнаний законним договір дарування вказаного будинку від 27.12.2002 року, засвідчений державним нотаріусом Четвертої нотаріальної контори м. Севастополя, зареєстрований в реєстрі під №2055 в частині дарування 1/12 частки жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель.
Згідно з ч.1 ст. 48 ЦК України (ред. 1963 р.), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, а згідно з ст. 86 ЦК України (ред. 1963 р.) та ст. 4, ч.3 ст.19 Закону України «Про власність»(який діяв на момент виникнення правовідносин), тільки власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Згідно з п.5 Постанови Пленуму ВСУ от 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»(діючої на час укладання оскаржуваної угоди)- за правилами ст. 48 ЦК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК). У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає. Згідно п. 15 цієї Постанови - відповідно до ст. 60 ЦК угода не може бути визнана повністю недійсною, якщо не відповідають законові лише її окремі частини і обставини справи свідчать про те, що вона була б укладена і без включення до неї недійсної її частини. Питання про ці частини угоди вирішується за загальними правилами визнання угод недійсними. Якщо у недійсній частині угода була виконана ким-небудь із сторін, суд визначає наслідки її недійсності залежно від підстав, з яких вона визнана недійсною.
Таким чином, договір дарування підлягає визнанню недійсним в частині дарування ОСОБА_3 1/12 частки жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо обізнаності позивача про існування договору дарування ще у 2002 році. З позовної заяви та з матеріалів справи вбачається, що позивач вважав, що він прийняв у спадок частину спадщини батька і лише з відповіді КП «БТІ і ДРОНМ»№ 11136 від 28.10.2010 р. він дізнався про існування оскаржуваного договору і дійсного розміру своєї частки в праві власності на спірне майно. На підставі цього, суд не бере до уваги твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.
В силу приписів ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в розмірі 378,50 гривень.
Керуючись ст.ст. 48,86,526,529,549 ЦК України (ред. 1963 р.), ст.ст. 4,19 Закону України «Про власність», ст.ст.10,30,60,64,88,212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування частини будинку від 27.12.2002 року, засвідчений державним нотаріусом Четвертої нотаріальної контори м. Севастополя, зареєстрований в реєстрі під №2055 в частині дарування ОСОБА_2 1/12 частки жилого будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частку жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4.
Змінити частку ОСОБА_2 з 1/3 на 3/12 части жилого будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 378 гривень 50 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-ти денний строк з моменту проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий - суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом:
Суддя Нахімовського районного
суду м. Севастополя А.С. Лемешко