Категорія №10.2.4
Іменем України
20 жовтня 2011 року Справа № 2а-7443/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Матвєєвої В.В.,
при секретарі: Захаровій Ю.О.,
за участю сторін:
позивача: не з'явився,
представника відповідача не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф 2235 від 06.05.2011,-
25 серпня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф 2235 від 06.05.2011.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 10.05.2011 ОСОБА_1 отримано вимогу про сплату боргу № 2235 від 06.05.2011. Вказану вимогу позивачем оскаржено до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області. У встановлений законодавством строк відповідачем відповіді на вказану скаргу надано не було. Відповідь на оскаржувану вимогу ОСОБА_1 отримано лише 01.06.2011. Тому позивач вважає, що вказану скаргу вирішено на корись ОСОБА_1, починаючи з 25.05.2011. Однак вимогу про сплату боргу № 2235 передано на виконання до Державної виконавчої служби 06.06.2011.
Таким чином позивач просив визнати нечинною та скасувати вимогу про сплату боргу № 2235 від 06.05.2011.
Позивач у судове засідання не з'явився, на адресу суду надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на адресу суду надав заперечення проти позову, згідно якого позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову та розглянути справу без його участі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована у якості фізичної особи - підприємця виконавчим комітетом Лисичанської міської ради луганської області 07.06.2010 (а.с. 63).
Згідно патенту НОМЕР_1, виданого державною податковою інспекцією в м. Лисичанську Луганської області ОСОБА_1 є платником фіксованого податку (а.с. 64).
Управлінням Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області у відповідності до вимог ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058, винесено вимогу про сплату боргу № Ф 2235 від 06 травня 2011 року про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1750грн. (а.с. 65).
Як вбачається із письмових заперечень відповідача сума боргу, яка зазначена у оскарженій вимозі виникла внаслідок того, що ОСОБА_1 з липня по грудень 2010 року включно замість мінімального страхового внеску, який підлягав сплаті, а саме: за липень-вересень 2010 року - по 294,82грн. щомісяця; за жовтень-листопад 2010 року - по 301,12грн. щомісяця; за грудень 2010 року - 306,10грн., фактично сплачувала по 7,00 грн. щомісяця, внаслідок чого за період з липня по грудень 2010 року виникла недоїмка у загальній сумі 1750грн, 80 коп.
Факт сплати у зазначений період з липня по грудень 2010 року фіксованого платежу у розмірі 70,00грн. щомісяця, підтверджується відмітками державної податкової інспекції у місті Лисичанську (а.с.64 об.). Відповідно 10% від сум цього податку були перераховані до Пенсійного фонду України, а саме по 7,00 грн. за період липень-грудень 2010 року включно. Зазначена обставина не спростована позивачем, навпаки, як вбачається із заяви про узгодження Вимоги про сплату боргу, спрямованої на адресу відповідача, позивач наголошував саме на правильності, на його думку, відрахувань у розмірі 10 відсотків від фіксованого платежу до Пенсійного фонду, як внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування (а.с.27).
19.05.2011 позивач звернулась до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області з заявою про узгодження вимоги про сплату боргу № 2235 від 06.05.2011, в якій просила скасувати оскаржувану вимогу у зв'язку з її незаконністю (а.с. 26-33).
20.05.2011 УПФУ в м. Лисичанську Луганської області прийнято рішення про результати розгляду заяви про узгодження вимоги про сплату боргу від 06.05.2011 № 2235 на суму 1750,80 грн., яким заяву приватного підприємця ОСОБА_1 наталії Олексіївни залишено без задоволення, а вимогу про сплату недоїмки - без змін (а.с. 24-25).
16.06.2011 ОСОБА_1 надано до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області повідомлення про задоволення повністю на користь неї заяви від 19.05.2011 про узгодження вимоги № 2235 від 06.05.2011 у зв'язку з ненаданням відповідачем відповіді на заяву від 19.05.2011 (а.с. 22).
Листом № 4831/09-10 від 20.06.2011 УПФУ в м. Лисичанську Луганської області ОСОБА_1 повідомлено, що її посилання на порушення строків УПФУ щодо надання відповіді на заяву від 19.05.2011 є безпідставними та не можуть бути прийняті як аргумент щодо скасування раніше прийнятого рішення (а.с. 21).
16.06.2011 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 27005581 по примусовому виконанню вимоги № Ф 2235, виданої 06.05.2011 Управлінням Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про стягнення боргу з ОСОБА_1 у розмірі 1750,80 грн. (а.с. 16).
30.06.2011 ОСОБА_1 подано до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області та ВДВС Лисичанського МУЮ заяву про відізвання оскаржуваної вимоги № Ф 2235 та закриття виконавчого провадження за даною вимогою (а.с. 17).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин у 2010 році) застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 15 Закону № 1058 передбачено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Законом України від 08.07.10 №2461 "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено обов'язкову сплату підприємцями - фізичними особами на спрощеній системі оподаткування страхових внесків до Пенсійного фонду.
Для платників фіксованого податку пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 13 лютого 1998 №129/98-ВР встановлено порядок перерахування з фіксованого податку відрахувань до ПФУ, а саме: до внесення відповідних змін до порядку здійснення відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують фіксований податок, 10 відсотків сум цього податку, що надійшли до відповідного місцевого бюджету, перераховуються до Пенсійного фонду України, а 90 відсотків сум фіксованого податку, що надійшли до місцевого бюджету, спрямовуються на потреби територіальної громади за визначеними нею напрямами.
До введення в дію Закону України від 08.07.2010 р. № 2461 "Про внесення змін до Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доплата до мінімального страхового внеску здійснювалася за бажанням фізичної особи-платника спрощеної системи оподаткування.
Починаючи з липня 2010 року Законом України "Про внесення змін до Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 08.07.2010 р. № 2461 встановлено обов'язкову сплату підприємцями-фізичними особами на спрощеній системі оподаткування страхових внесків до Пенсійного фонду в порядку, визначеному Законом України № 1058, тобто мінімального страхового внеску, а саме: за липень-вересень 2010 року - по 294,82грн. щомісяця; за жовтень-листопад 2010 року - по 301,12грн. щомісяця; за грудень 2010 року - 306,10грн.
Проаналізувавши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що відповідачем було законно зроблено висновок, щодо донарахування позивачу сум страхових внесків за період липень-грудень 2010 року у відповідності до вимог чинного законодавства оскільки позивач замість мінімального страхового внеску перераховував до Пенсійного Фонду фіксований внесок у розмірі 7,00грн.
Порядок формування вимоги визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1.
Відповідно до п.п. 2.1.3 п.2.1 вказаної Інструкції платниками страхових внесків є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок).
Згідно з пп. 8.2 п. 8 вказаної Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків.
Згідно з п. 6 ст.20 Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Для вищезазначених страхувальників - календарний місяць.
Відповідно до ч.1 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов'язаннями із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами, зобов'язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу).
Таким чином, дії відповідача щодо винесення вимоги про сплату боргу № Ф 2235 від 06 травня 2011 року відповідають чинному законодавству.
Згідно п.2.1 Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодження ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.01.2004 року № 81/8680 (далі Порядок) у разі, коли страхувальник вважає, що орган ПФУ невірно визначив суму недоїмки, такий страхувальник має право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду, вимог про сплату недоїмки якого оскаржується з заявою про узгодження вимог, яка дається у письмовій формі та супроводжується документами, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
Відповідно до п. 2.3 Порядку заява про узгодження вимоги про сплату недоїмки розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів від дня її отримання.
Як вбачається із п. 2.4 Порядку за результатами розгляду заяви про узгодження вимоги про сплату недоїмки територіальний орган Пенсійного фонду зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та повідомити про нього особу, що подала заяву.
Як вбачається із матеріалів справи, заява позивача про узгодження вимоги про сплату боргу від 19.05.2010 була розглянута відповідачем 20.05.2010, тобто в межах трьохденного строку. Направлена була зазначена відповідь рекомендованим листом від 01.06.11, на пошту лист надійшов 01.06.11, вручений заявнику 03.06.11 року (а.с. 78-79), тобто відповідачем дотримані вимоги Порядку розгляду заяв. Крім того, суд вважає, що поняття «строк розгляду заяви» і «строк направлення відповіді» не є тотожними поняттями, а тому направлення відповіді у строк більший ніж три дні з дати отримання заяви не може розглядатись як порушення порядку та строків її розгляду.
Крім того, слід зазначити, що посилання позивача на несвоєчасне направлення відповіді на заяву ОСОБА_1 від 19.05.2011, не звільніє останнього від сплати боргу, визначеного у вимозі про сплату боргу № Ф 2235 від 06.05.2011.
Суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, довів суду правомірність своїх дій під час прийняття вимоги про сплату боргу № Ф 2235 від 06.05.2011 на суму 1750,80 грн., що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Згідно ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України у випадку відмови у задоволенні позову судові витрати позивачу у справі, який не є суб'єктом владних повноважень, не повертаються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання нечинною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф 2235 від 06.05.2011 відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 25 жовтня 2011 року.
Суддя В.В. Матвєєва