Категорія №8.2.1
Іменем України
17 жовтня 2011 року Справа № 2а-5220/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Солоніченко О.В.
при секретарі: Балябі В.С.,
за участю
представників позивача ОСОБА_1 (дов. від 17.06.11.),
Проценко О.Г. (керівник)
представника відповідача ОСОБА_3 (дов. від 20.04.11.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Луганськспецтехкомплект» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.06.2011 № 0000482310/0, та № 0000492310/0, -
23 червня 2011 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Луганськспецтехкомплект» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.06.2011 № 0000482310/0, та № 0000492310/0.
Ухвалою суду від 07 липня 2011 року провадження у справі було зупинено на підставі п.4 ч.1 ст. 156 КАС України. Провадження у справі поновлено ухвалою суду від 06 вересня 2011 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що 07.06.2011 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000482310/0 яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 31 222,25 грн., в тому числі за штрафними санкціями 31 222,25 грн. , та № 0000492310/0 про нарахування зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 194 126,25 грн., в тому числі за основним платежем 155301,00 грн., за штрафними санкціями 38825,25 грн.
Вказані рішення прийняті відповідачем на підставі висновків акту документальної планової виїзної перевірки про завищення позивачем податкового кредиту внаслідок включення до його складу витрати з придбання обладнання та будівельних матеріалів за угодою з ПП ТПФ «Ультра Брайт». Угоду між позивачем та вказаним підприємством податковим органом кваліфіковано як нікчемну враховуючи службову записку податкової міліції Ленінської МДПІ про опитування керівника ПП ТПФ «Ультра Брайт», який пояснив, що значиться в установчих документах лише як засновник та керівник підприємства, при цьому відношення до фактичної діяльності підприємства не має, в період, коли було здійснено господарські операції між позивачем та ПП ТПФ «Ультра Брайт» перебував у слідчому ізоляторі. Крім того, податковий орган вважає, що господарські операції поставки товарів не підтверджуються стосовно врахування реального часу проведення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для виконання такого постачання.
Такі висновки відповідача позивач вважає безпідставними, та вказує, що про порушення, допущені керівником ПП ТПФ «Ультра Брайт» позивачу на час укладання та здійснення угод відомо не було, підприємство зареєстровано у встановленому порядку як юридична особа та платником податків, правочини в судовому порядку недійсними не визнавались. Тому твердження податкової інспекції стосовно порушень чинного законодавства з боку позивача є спірними.
Позивач вказує, що штрафні санкції з податку на прибуток нараховані податковим органом безпідставно, оскільки факт здійснення господарської операції за угодою з ПП ТПФ «Ультра Брайт» належним чином відображено в бухгалтерському обліку, що підтверджує в акті відповідач, при цьому вартість придбаного товару по конкретному правочину у податковому обліку була одночасно відображена у складі валового доходу на кінець звітного періоду та у складі валових витрат, тобто прибуток, що підлягає оподаткуванню не занижено. Товари за вказаною угодою обліковуються на матеріальному складі позивача, про що свідчать картки складського обліку товарно-матеріальних цінностей та інвентаризаційні описи.
Позивач зазначає також, що дійсність договорів з ПП ТПФ «Ультра Брайт» підтверджена рішенням господарського суду Луганської області по відмову у визнанні договорів з ПП ТПФ «Ультра Брайт» недійсними.
На думку позивача, неправомірними є і висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат за рахунок витрат на придбання транспортних послуг за угодою з ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» , оскільки в їх обґрунтування податковим органом покладено твердження про те, що цей правочин не спричинив настання реальних правових наслідків, а отже, є нікчемним, оскільки вказане товариство не є виконавцем транспортних послуг у зв'язку з відсутністю будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, наявність в штаті товариства кваліфікованих кадрів, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності. На підтвердження цього податковим органом наведено також перелік встановлених різними податковими органами порушень з боку ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л».
Позивач вказує, що ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» є посередником, який організовує перевезення вантажів, тому вказані твердження відповідача про відсутність реального характеру угоди є безпідставними. Позивач вказує, що не може нести відповідальність за порушення, допущені контрагентом.
Позивач звертає увагу суду, що позивачем надано до перевірки всі документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, на вимогу податкового органу надавались всі відповідні пояснення, угоди у встановленому порядку недійсними не визнано.
Представники позивача в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги, просили задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, наведених у письмових запереченнях, в яких, серед іншого, зазначено про недотримання позивачем вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, Інструкцій П-6. П-7 про порядок приймання продукції за кількість та якістю, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні». Так, до складу податкового кредиту включено суми ПДВ з придбання обладнання та будівельних матеріалів від ПП ТПФ «Ультра Брайт», проте документи, підтверджуючі транспортування товарів (товарно-транспорті накладні, накладні, дорожні відомості, квитанції про приймання вантажу, тощо) до перевірки надані не були.
Крім того, відповідно до відомостей з баз даних Ленінської МДПІ директором та засновником ПП ТПФ «Ультра Брайт» є ОСОБА_4, який був опитаний посадовими особами податкової міліції та пояснив, що відношення до господарської діяльності не мав, що підтверджує неможливість здійснення фінансових операцій. ПП ТПФ «Ультра Брайт» створено через підставних осіб гр. ОСОБА_5, проти якого постановою прокурора Ленінського району порушено кримінальну справу за ст. 205 Кримінального кодексу України. В ході аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів. податковий орган дійшов висновку про відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що свідчить про те, що правочин не спричинив реального настання правових наслідків та відповідно до норм ЦК України є нікчемним.
Зайве включення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту на порушення норм ст. 7 Закону України про «Податок на додану вартість» пов'язано з висновками перевірки ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л», якою встановлено завищення податкового кредиту цим підприємством у зв'язку з ненадання підтверджуючих документів. ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» не є виконавцем транспортних послуг. Крім того, відомостями системи автоматизованого співставлення не підтверджується наявність поставок за ланцюгами постачання продукції між ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» та ТОВ «Е-Восток Україна». Отже зазначені правочини є нікчемними.
На думку представника відповідача, всі вказані обставини свідчать про те, що метою операції позивача та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л», ПП ТПФ «Ультра Брайт» було заниження об'єкту оподаткування та привласнення бюджетних коштів у вигляді несплаченого податку на додану вартість.
В судовому засіданні представник відповідача додатково зазначила про прийняття податковими органами рішень про анулювання свідоцтв платників ПДВ ПП ТПФ «Ультра Брайт» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л».
Вислухавши пояснення представників сторін. дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач - Приватне акціонерне товариство «Луганськспецтехкомплект» (ПАТ «ЛСТК»), ідентифікаційний код 01242366, зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 10.04.1998 за № 1382 105 0004 003114, внесений до Єдиного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на податковому обліку в Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську, індивідуальний податковий номер 12423612364, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 04.11.2010 № 100307020 видане Ленінською МДПІ в м. Луганську.
В період з 04.04.2011 по 12.05.2011 відповідачем - Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією в м. Луганську проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, за результатами якої 19.05.2011 складено акт за № 293/23/01242366 (т.1 а.с.11-60).
Порядок проведення та підстави призначення перевірки позивачем не оскаржуються.
Перевіркою встановлено, та відображено в акті перевірки порушення позивачем:
- п.5.1., пп. 5.2.1 п.5.2. ст. 5, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено завищення валових витрат у сумі 776508 грн.. в т.ч. за 3 квартал 2009 р. у сумі 499557 грн., за 4 квартал 2009 р. у сумі 183901 грн., за 3 квартал 2010р. у сумі 93050 грн., та заниження валових витрат у сумі 776508 грн. . у т.ч. за 4 квартал 2009 р. в сумі 683458 грн., за 3 квартал 2010 р. в сумі 93050 грн., що не призвело до заниження податку за перевіряємий період;
- пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4., пп.7.5.1 п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 155301 грн., в т.ч. за липень 2009 р. - 99911 грн., за серпень 2009р. - 36780 грн. , за липень 2010р. - 8460 грн., за серпень 2010р. - 10150 грн.;
- відповідно до ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України перевіркою встановлено нікчемні правочини ПАТ «ЛСТК» з ПП ТПФ «Ультра Брайт» на суму 820149,66 грн., у т.ч. ПДВ 136691,61 грн., та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» на суму 111660,00 грн.. в т.ч. ПДВ 18610,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем 07.06.2011 прийнято податкові
повідомлення-рішення форми «Р» № 0000482310/0 яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 31 222,25 грн., в тому числі за штрафними санкціями 31 222,25 грн. , та № 0000492310/0 про нарахування зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 194 126,25 грн., в тому числі за основним платежем 155301,00 грн., за штрафними санкціями 38825,25 грн.
Зазначені обставини сторонами не заперечувалось. Безпосередньо розмір сум нарахованих податкових зобов'язань позивачем не оскаржувався.
З 01.01.2011 відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.
Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
До 01 квітня 2011 р. порядок справляння податку на прибуток підприємств визначав Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, який втратив чинність, (крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 01.01.2013,) згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (надалі - Закон 334). Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяли вимоги Закону № 334, суд з урахуванням норм ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність дій податкового органу при визначенні позивачу зобов'язання з податку на прибуток саме нормам Закону № 334.
Норми п.5.1. ст. 5 Закону 334 визначають валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
В силу пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Як встановлено п.11.1. ст. 11 Закону 334 для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.
Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду, крім виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.
Відповідно до пп. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Згідно з п. 10.1. ст. 10 Закону 334 прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.
В силу п. 20.1. ст. 20 Закону 334 відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом.
Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 (у період, за який податковим органом здійснювалась перевірка позивача) визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168). 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, N 2755-VI, прийнятий 02.12.2010, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Податкового кодексу Закон України «Про податок на додану вартість» втратив чинність. Проте, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяли вимоги Закону № 168, суд з урахуванням норм ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність дій податкового органу при визначенні позивачу основного зобов'язання з ПДВ саме нормам Закону № 168.
Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
В силу пп.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;
В силу норм п. 123.1 ст. 123. Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» ґрунтуються на твердженнях щодо нікчемності угод позивача з ПП ТПФ «Ультра Брайт» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л».
Так, в акті перевірки, серед іншого, зазначено, що між позивачем та ПП ТПФ «Ультра Брайт» було укладено договори № ДГ-01-07-09-05 від 01.07.2009 та № ОБ-10-20091012/2 від 12.10.2009 про поставку обладнання та будівельних матеріалів. Згідно з відомостями баз даних Ленінської МДПІ у м. Луганську директором та засновником ПП ТПФ «Ультра Брайт» є ОСОБА_4, який в ході опитування посадовими особами відділу податкової міліції Ленінської МДПІ пояснив, що не має відношення до діяльності підприємства, на час здійснення угод знаходився в слідчому ізоляторі податкову звітність не надавав та не уповноважував будь-яких осіб на вчинення таких дій від імені підприємства.
В акті перевірки податковий орган вказує на те, що господарські операції поставки товарів не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна,наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів.
Спираючись на вимоги ст.ст. 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України відповідач робить висновок, що угоди позивача з ПП ТПФ «Ультра Брайт» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» не спричинили реального настання правових наслідків.
Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.
На думку суду, фактичне виконання угод позивача з ПП ТПФ «Ультра Брайт» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» та включення сум ПДВ до податкового кредиту підтверджено видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписками з банківських рахунків, обліковими документами, які підтверджують оприбуткування отриманого обладнання та матеріалів, сертифікатом відповідності (т.1 а.с.66-199, 218-223 т. 2 а.с. 82-87). Факт відображення операцій поставки в бухгалтерському обліку позивача підтверджується актом перевірки. Крім того, факт виконання договорів позивача з ПП ТПФ «Ультра Брайт» підтверджено також і набравшим чинності рішенням господарського суду Луганської області у справі № 23/79пд від 23.09.2010, що в силу норм ст. 72 КАС України (т.2 а.с. 68-69) є обставиною, яка не підлягає доказуванню.
Посилання представника відповідача на пояснення засновника ПП ТПФ «Ультра Брайт» щодо непричетності до господарської діяльності підприємства, та на порушення кримінальної справи проти гр. ОСОБА_5 у зв'язку із створенням ПП ТПФ «Ультра Брайт» з метою здійснення фіктивного підприємництва судом до уваги не беруться, оскільки не підтверджуються належними доказами, якими в даному випадку можуть виступати відповідні судові рішення у кримінальній справі.
Висновки податкового органу щодо нікчемності угоди позивача з ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» викладені в акті перевірки з урахуванням результатів документальної перевірки товариства з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на прибуток з 01.07.2010 по 31.08.2010., яку оформлено актом від 31.12.2010 (т.2 а.с.32-43). Вказаною перевіркою відповідачем встановлено взаємовідносини ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» з ТОВ «Е-Восток Україна», а також факт анулювання. свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ 05.05.2010, відсутність підтвердження поставок на адресу ТОВ «Е-Восток Україна», підписання документів бухгалтерського та податкового обліку невстановленими особами, та інше.
Проте, вказані факти, встановлені в ході перевірки контрагента позивача, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не стосуються безпосередньо позивача. Відсутність підтвердження поставок за ланцюгами постачання між іншими учасниками господарських відносин не свідчить про порушення чинного законодавства безпосередньо позивачем. Анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Е-Восток Україна» не спростовує правомірність дій позивача щодо формування податкового кредиту шляхом включення сум за податковими накладними, отриманими від ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л». Крім того, період, що охоплює перевірка ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» не в повному обсязі відповідає періоду, за який відповідачем проведено перевірку позивача.
Суд не враховує також і факти анулювання свідоцтв платників ПДВ ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» та ПП ТПФ «Ультра Брайт», оскільки рішення про анулювання такої реєстрації прийнято податковим органом 28.01.2011 та 09.02.2010 відповідно, при цьому, матеріали справи підтверджують, що господарські операції здійснювались цими підприємствами з позивачем протягом 2009 та 2010 років. Посилання відповідача на відсутність ПП ТПФ «Ультра Брайт» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» за місцезнаходженням не підтверджується належним чином, оскільки вбачається лише з актів податкового органу про відсутність за місцезнаходженням, при цьому відомостей щодо внесення відповідних записів Єдиного державного реєстру відповідачем не надано.
Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним. Твердження відповідача, що позивач та ПП ТПФ «Ультра Брайт» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» мали намір на укладення правочину, що проведено з метою заниження об'єкту оподаткування та привласнення бюджетних коштів у вигляді несплаченого податку на додану вартість є припущенням, оскільки також не знайшли підтвердження матеріалами справи.
Слід зазначити, що правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України, на норми якої посилається відповідач, не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).
Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).
Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.
В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з ПП ТПФ «Ультра Брайт» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» недійсними відсутні.
За таких підстав висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 07.06.2011 № 0000482310/0, та № 0000492310/0 протиправними. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов Приватного акціонерного товариства «Луганськспецтехкомплект» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську форми «Р» від 07.06.2011 № 0000482310/0 на суму 31 222,25 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську форми «Р» від 07.06.2011 № 0000492310/0 на суму 194 126,25 грн.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову в повному обсязі складено 21 жовтня 2011 року.
СуддяО.В. Солоніченко