Категорія №12.2
Іменем України
19 жовтня 2011 року Справа № 2а-7928/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Ірметової О.В.,
при секретарі судового засідання: Іванович К.В.
за участю сторін:
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Луганську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська про визнання дій неправомірними, зобов'язати вчинити певні дії, -
08 вересня 2011 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська про визнання дій неправомірними, зобов'язати вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 19 вересня 2011 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі, після усунення позивачем недоліків, виявлених судом під час вирішення питання про відкриття провадження.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач до 28 грудня 2010 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу перерахунків та ведення пенсійної документації управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я позивачем до відповідача було надано довідку ЛКК Луганської міської багатопрофільної лікарні №3 від 23.12.2010 №154 та заяву з проханням звільнити позивача із займаної посади з невідповідністю займаної посаді за станом здоров'я.
Наказом управління від 28.12.2010 № 133-о позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я за п.2 ст.40 КЗпП України.
12.04.2011 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів у зв'язку з призначенням позивачу пенсії відповідно до ст.37 Закону України « Про державну службу». Проте листом від 13.04.2011 № 539/с-7 позивачу відмовлено в виплаті грошової допомоги на підставі того, що звільнення за п.2 ст.40 КЗпП України не вважається виходом на пенсію.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, наведених в позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, заперечення на адміністративний позов не надав.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.
Позивач з 21 лютого 1995 року до 28 грудня 2010 року знаходилася на державній службі, працювала в органах соціального захисту населення та управліннях Пенсійного фонду України, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1
21 лютого 1995 року ОСОБА_1 прийняла присягу державного службовця, про що в трудовій книжки зроблено запис №24.
Тобто на день звільнення з займаної посади стаж роботи позивача на державній службі становив 15 років 10 місяців 7 днів.
Відповідно до наказу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська №133-о від 28.12.2010 року, позивача звільнено з роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, який перешкоджає виконанню службових обов'язків, пункт 2 статті 40 КЗпП України (а.с.7).
12 квітня 2011 року позивач письмово звернулась до відповідача з проханням виплатити їй грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у зв'язку з призначенням дострокової пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» та наявності стажу державної служби більш ніж 14 років (а.с.8).
Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська листом від 13.04.2011 року № 539/с-7 відмовило позивачу у виплаті грошової допомоги, зазначивши, що законних підстав для виплати грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів немає (а.с. 9-10).
Спірне питання полягає у правомірності відмови Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська у виплаті ОСОБА_1 відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» грошової допомоги у зв'язку зі звільненням за п.2 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (у редакції чинній станом на момент звільнення позивача), особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж для чоловіків - 25 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, - стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.
Оскільки в преамбулі Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" зазначено, що він гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя, а також у зв'язку з тим, що зазначений закон не встановлює обмежень для громадян похилого віку в залежності від посад, які вони займали до виходу на пенсію, суд дійшов висновку, що норма, викладена у статті 21 зазначеного закону, повинна застосовуватися також у разі призначення пенсій відповідно до Закону України "Про державну службу".
Згідно з частиною 2 статті 37 Закону України "Про державну службу", на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Відповідно до ч. 13 статті 37 Закону України "Про державну службу", державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Крім того, у пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що при припиненні трудового договору вихідна допомога виплачується у випадках і розмірі, передбачених як статтею 44 КЗпП України, так і іншими нормами закону. Так, зокрема, при звільненні державного службовця у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі вихідна допомога виплачується йому не за статтею 44 КЗпП, а згідно зі статтею 37 Закону "Про державну службу".
З огляду на вищевказане, суд вважає безпідставними твердження відповідача про те, що у нього не було законних підстав для виплати позивачу грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів, через звільнення останнього за пунктом 2 статті 40 КЗпП України.
Посилання відповідача на те, що підставою для звільнення за п.2 ст. 40 КЗпП України не є вихід на пенсію, суд також вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.
З наведеного слідує, що виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів законодавець пов'язує насамперед з виходом державного службовця на пенсію, а не з підставами припинення трудового договору. Натомість, ані положеннями ст. 36 Кодексу законів про працю України ані статті 30 Закону України "Про державну службу" не встановлено такої самостійної підстави для припинення укладеного з державним службовцем трудового договору, як вихід особи на пенсію.
Як встановлено судом, після припинення трудових правовідносин між сторонами у зв'язку з виявленою невідповідністю позивача займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає виконанню службових обов'язків, останній звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України у Луганської області із заявою про призначення йому пенсії державного службовця та виплату йому грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Таким чином, оскільки позивач за своїм віком, страховим стажем та стажем державної служби набув права на достроковий вихід на пенсію відповідно до статті 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", та реалізував це право, припинивши з відповідачем трудові відносини, відповідач зобов'язаний був виплатити йому грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у відповідності до частини 13 статті 37 Закону України "Про державну службу".
Слід також зауважити, що використання особою такої додаткової соціальної гарантії з боку держави, як достроковий вихід на пенсію за певних умов не може бути підставою для позбавлення її соціальних гарантій, установлених іншими законами, зокрема, права на встановлену статтею 37 Закону України "Про державну службу" грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у разі виходу на пенсію.
На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені вище критерії відповідачем не дотримані.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів які б спростовували вищевикладене відповідачем не надано, правомірність своїх дій відмови у виплаті позивачеві грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів не доведено, у зв'язку з чим позовні вимоги визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання виплатити позивачу грошову допомогу слід задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі вказаного, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись статтею 2, 17, 18, 71, 87, 90, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська про визнання дій неправомірними, зобов'язати вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська в частині відмови у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів ОСОБА_1 при звільненні.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
СуддяО.В. Ірметова