Головуючий у 1 інстанції - Григоренко Л.М.
Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.
Україна
Постанова
Іменем України
05 червня 2008 року справа № 22-а-4890/08
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сіваченка І.В.
суддів Василенко Л.А., Дяченко С.П.
при секретарі за участі позивача
Скопинській А.О. ОСОБА_1.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу
Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області
на постанову
Попаснянського районного суду Луганської області
від
04.03.2008 року
у справі
№ 2-а-195/08
за позовом
ОСОБА_1
до
Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області та Попаснянського РВ УМВС України в Луганській області
про
зміну дати та формулювання підстав його звільнення, -
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої вимоги обґрунтував наступним. 14.12.1992 року він був прийнятий на службу до УМВС України в Луганській області в Попаснянский райвідділ міліції та 04.07.2006 року був звільнений з посади заступника начальника відділення карного розшуку в званні майора міліції за наказом № 195 л/с від 04.07.2006 року. Згідно наказу позивач був звільнений на підставі п. 64 «ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
Позивач, посилаючись на порушення його прав на соціальний захист, пов'язаних з його правом своєчасного звільнення з органів внутрішніх справ за віком в запас на підставі п.2 ст. 28 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу" № 223З-ХП (12233-12) від 25.03.1992 року, в редакції Закону № 766-Х1У (766-14) від 18.06.1999 року зі змінами та доповненнями від 20.04.2000 року, який передбачав граничний вік виходу в запас за віком у 40 років, а йому на час подання рапорту про звільнення за вислугою років виповнилось 42 роки. Але його рапорти про звільнення не були безпідставно своєчасно розглянуті та задоволені, через що він втратив право на звільнення за віком, що потягло за собою втрату вихідної допомоги, передбаченої при звільненні за вислугу років. Крім того, у зв'язку з наступними змінами у порядку нарахуванні розміру пенсії він отримав пенсію значно меншу за розміром ніж інші працівники внутрішніх справ, які були звільнені до 01.01.2006 року, а також він втратив право на пільги на комунально-побутові послуги при звільненні за власним бажанням за п.64 «ж" Положення № 114.
У зв'язку з чим він просив визнати дії посадових осіб Попаснянского РВ УМВС України в Луганській області та Управління МВС України в Луганській області незаконними, а наказ № 195 л/с від 04.07.2006 року УМВС України в Луганській області про звільнення його на пенсію за п. 64 «ж" недійсним, звільнити його на пенсію з 29.12.2005 року за п. 65 “а» Положення № 114, про що внести запис в трудову книжку.
Постановою Попаснянського районного суду Луганської області позовні вимоги ОСОБА_1. були задоволені в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, УМВС України в Луганській області подало апеляційну скаргу, посилаючись на з порушення норм матеріального і процесуального права, якою просить постанову від 04 березня 2008 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Інші особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Із пояснень позивача, а також його рапорту від 24.10.2005 року (а.с.8), військового квитка (а.с.101), та трудової книжки (а.с.102) видно, що він дійсно звернувся своєчасно, так як йому на час подання рапорту про звільнення за вислугою років виповнилось 42 роки (при граничному віку на той час 40 років), та відповідно до Положення № 114 з рапортом про звільнення у зв'язку з наявністю в нього вислуги років та настання граничного віку, який давав йому право на звільнення зі служби у запас з отриманням вихідної допомоги, пенсії, та за ним зберігались всі пільги щодо матеріально-побутових послуг, які передбачені для працівників внутрішніх справ.
Цей рапорт був зареєстрований в Попаснянскому райвідділі, про що свідчить штамп та дата у лівому куті рапорту, і що підтверджується довідкою про реєстрацію рапортів позивача з вимогою про його звільнення з органів внутрішніх справ (а.с.110). Як видно з резолюції на цьому рапорті (а.с.8) він був погоджений з начальником Попаснянского РВ УМВС. Але подання про звільнення позивача за його рапортом, посадовими особами сектору роботи з персоналом Попаснянского РВ УМВС не було направлене до Управління МВС України в Луганській області для звільнення позивача.
З'ясувавши, що його рапорт від 24.10.2005 року не був своєчасно направлений до Управління для оформлення наказу про його звільнення, а за цей час змінився начальник Управління ВС України в Луганській області, позивач, наполягаючи на своїх вимогах про звільнення знов звернувся з аналогічним рапортом 23.12.2005 року з тих же самих підстав (а.с.10). Однак той же самий начальник Попаснянского РВ УМВС Хімченко В.В., який раніше погодив рапорт позивача про звільнення за наявності вислуги років, після повторного звернення позивача з аналогічним рапортом відмовив позивачу в погодженні рапорту про звільнення.
Через це позивач втрете звернувся з рапортом з тих же підстав про звільнення, про що свідчить рапорт від 24.02.2006 року, який позивач був вимушений писати двічі. Про що свідчать дві копії рапортів (а.с.9,11), на яких стоять однакові кутові штампи та однакова реєстрація дати подачі рапортів, але резолюції того ж самого начальника Попаснянского РВ Хімченко В.П. протилежні. Перша свідчить про відмову в задоволенні рапорту про звільнення. Друга, після звернення позивача до керівництва УМВС в Луганській області зі скаргою на дії начальника Попаснянского РВ свідчить про погодження рапорту про його звільнення.
Однак і після цього подання про звільнення за рапортом позивача не було негайно направлено Попаснянским РВ УМВС в Управління МВС України в Луганській області, про що свідчать висновки службової перевірки за фактом відсутності в матеріалах особової справи рапортів про звільнення із ОВС позивача (а.с.133-135).
Тільки після подачі рапорту від 06.05.2006 року (а.с.12) позивач нарешті був звільнений, але вже після вступу в силу нової редакції Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 11 травня 2007 року № 1014-У (а.с.95), відповідно до якої ч.2 п.20 ст.28 були змінені і граничний вік перебування військовозобов'язаних у запасі, а саме сержантський і старшинський склад (до якого відносився позивач при звільненні з військової служби, що видно із військового квітка (а.с.101), який подовжили до 45 років.
Враховуючи вік позивача, який не мав 45 років за віком на час звільнення його зі служби з органів внутрішніх справ, його було звільнено зі служби 04.07.2007 року не за п. 65 “а», а за п. 64 «ж" Положення № 114.
Враховуючи, що перший рапорт про звільнення на пенсію від 24.10.2005 року був своєчасно поданий позивачем за формою, відповідно до Положення № 114, та погоджений з керівництвом Попаснянского РВ, і з вини відповідача Попаснянского РВ УМВС позбавив його права не тільки на звільнення на пенсію за віком, але й суттєво вплинув на розмір самої пенсії, яка значно менше за розміром від той, що повинна була бути йому нарахована до 01.01.2006 року, так як змінився порядок нарахування пенсії, суд першої інстанції задовольнив позов.
Проте з такими висновками місцевого суду не може погодитися судова колегія. Так, Попаснянський районний суд Луганської області не врахував наступне.
Згідно п. 68 Положення № 114 особи рядового та начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органа внутрішніх справ про прийняте ним рішення не пізніше як за три місяця до звільнення, про що подають рапорт. Після закінчення тримісячного строку для прийняття рішення про звільнення позивач продовжував виходити на службу та виконувати свої посадові обов'язки, отримувати за це заробітну плату. Відповідно діючого законодавства, якщо після закінчення трудового договору чи обумовленої роботи, трудові відносини фактично продовжуються, то договір продовжує дію на невизначений термін. Сам факт закінчення дії договору та виконання обумовленої роботи не зупиняє дію трудового договору, якщо працівник продовжує працювати. (абз.3 п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.1.1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Якщо позивач не бажав продовжувати трудові відносини, він мав право вимагати звільнення та не виходити на роботу на наступний день після закінчення встановленого Положенням № 114 тримісячного строку. Тобто позивач фактично погодився з продовженням строку проходження служби, одержуючи при цьому заробітну плату та виконуючи посадові обов'язки.
Позивач неодноразово писав рапорти в яких дата, з якої він просив його звільнити була відсутня. Якщо особа має намір звільнитися, то вона після спливу тримісячного терміну після подання рапорту припиняє виходити на службу, чим засвідчує своє бажання припинити службу. Крім того, якщо дії посадових осіб перешкоджають звільненню, то особа має право звернутися з рапортом до керівництва УМВС. У випадку звільнення за прогули позивач мав право вимагати зміни підстави звільнення, враховуючи його рапорти з бажанням звільнитися зі служби за досягненням граничного віку перебування на службі.
При цьому колегія суддів зазначає, що досягнення такого віку не є автоматичною та безумовною підставою для проведення звільнення, для цього (звільнення за цієї підстави) також необхідно бажання службовця. Тому приписи п. 68 Положення № 114 розповсюджуються і на спірні правовідносини, оскільки в даному випадку наявне особисте прохання працівника звільнитися зі служби, а звільнення проводиться не за ініціативою роботодавця.
З приводу строків звільнення зі служби до керівництва УМВС України в Луганській області або до суду з відповідним позовом позивач не звертався, тим самим не наполягав на негайному звільненні.
Таким чином, публічна служба позивача була продовжена до липня 2006 р., так як це задовольняло як позивача, так і керівництво ОВС. Такі висновки апеляційного суду збігаються і з фактичними обставинами справи, бо позивач фактично погодився з продовженням строку проходження служби, одержуючи при цьому заробітну плату та виконуючи посадові обов'язки.
Наказом № 195 о/с від 04.07.2006 р. ОСОБА_1. було звільнено зі служби за власним бажанням (ст. 64 п. “ж» Положення № 114). Вислуга на день звільнення у календарному обчисленні становила 15 років 7 місяців 25 днів, у пільговому обчисленні 21 рік 3 місяці 17 днів. Підстава для звільнення - рапорт ОСОБА_1. від 06.05.2006 р.
Днем звільнення слід вважати останній день фактичного виконання працівником трудових обов'язків.
Таким чином, при звільненні ОСОБА_1. порушень порядку звільнення посадовими особами УМВС України в Луганській області припущено не було. Підстав для зміни підстав та дати звільнення немає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нової про відмову в позові.
В повному обсязі постанова складена 10.06.2008 року.
Керуючись ст.ст. 195-196, п. 3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області - задовольнити.
Постанову Попаснянського районного суду Луганської області від 04.03.2008 р. у справі № 2-а-195/08 - скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_1 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області та Попаснянського РВ УМВС України в Луганській області «про зміну дати та формулювання підстав його звільнення» - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту складення її в повному обсязі.
Головуючий
Судді