08 листопада 2011 року Справа № 11/5026/1841/2011
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого -судді Довганя К.І., при секретарі Сахно І.В. за участю представників сторін: позивача - ОСОБА_1 -за довіреністю, відповідача -не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом приватного підприємства "СпецКріо-Черкаси" до IM "RI & IZ Grup" S.R.L ( Республіка Молдова) про стягнення 1835,11 дол. США ,
Заявлено позов про стягнення з відповідача боргу в сумі 11653,25 дол. США боргу за поставлений, на умовах укладеного сторонами контракту №29 від 22.12.2010 р. рідкий двоокис вуглецю згідно специфікації та 181,86 дол.США пені.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що на виконання укладеного сторонами контракту №29 поставив відповідачу рідкий двоокис вуглецю згідно специфікації, а відповідач прийняв товар та зобов'язався оплатити на умовах зазначеного контракту протягом п'ятнадцяти банківських днів з моменту поставки товару.
Стосовно звернення з даним позовом до господарського суду Черкаської області позивач послався на Контракт за №29 від 22.12.2010 року, яким сторони обумовили, що при виникненні спору, який витікає з даного Контракту, спір підлягає розгляду у господарському суді на території та із застосуванням законодавства країни за місцезнаходженням позивача.
До початку судового засідання позивач подав суду заяву про уточнення позовних вимог, та просив стягнути з відповідача 266.17 дол. СЩА пені. Вказана заява прийнята судом до розгляду. Представник позивача позов в судовому засіданні підтримав з підстав, викладених у ньому.
Враховуючи умови Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який набув чинності з 24.02.1995 року, ухвала суду про призначення справи до розгляду була направлена відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.
Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про час і місце проведення судового засідання, однак в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.
За таких обставин суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступне:
22.12.2010 р. між сторонами укладено контракт №29, відповідно до якого позивач поставив відповідачу рідкий двоокис вуглецю згідно специфікації в кількості 19,45 тон за ціною 85 доларів США за тону, а відповідач зобов'язався оплатити за товар протягом п'ятнадцяти банківських днів з моменту поставки товару (п. 5 Контракту).
Відповідно до п.4 Контракту ціна за поставлений товар узгоджується згідно специфікації даного контракту. Загальна сума контракту визначається сумою всіх Специфікацій дійсного контракту і орієнтовно складає 51000,00 дол. США. Валютою Контракту і платежів по дійсному контракту є долар США.
Згідно з п.5 Контракту платежі повинні проводиться Покупцем в доларах США за допомогою банківського переказу на рахунок Продавця протягом п'ятнадцяти банківських днів з моменту поставки товару узгодженого в товарно-транспортній накладній (СМR).
Відповідно до п. 6 Контракту товар вважається переданим по кількості за умови підписання товарно-транспортної накладної (СМR) та якості у відповідності ДСТУ і технічного паспорту (сертифікату якості) заводу виробника на поставлену Продавцем партію товару.
Факт отримання відповідачем товару згідно контракту №29 від 22.12.2010 р. підтверджується товарно- транспортною накладною (СМR) від 15.02.2011 р.
Проте, відповідач своїх договірних зобов'язань належним чином не виконав, за отриманий товар не розрахувався.
Згідно пункту 8 Контракту відповідач повинен сплатити пеню на користь позивача в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен банківський день прострочення платежу.
Укладений сторонами Контракт, на який посилається позивач, як на підставу стягнення заявленої суми, за правовою природою є зовнішньоекономічним договором (контрактом) купівлі-продажу, укладеним на території України.
Загальні положення зовнішньоекономічного договору визначені Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ, зі змінами і доповненнями (далі вживається скорочено -ЗУ “Про ЗЕД”).
Згідно ст.6 ЗУ “Про ЗЕД” суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Статтею 38 ЗУ “Про ЗЕД”, встановлено, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам або передбачено міжнародними договорами.
Згідно статті 76 Закону України “Про міжнародне приватне право” суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Ст.ст. 173, 174, 181, 193, ГК України, ст.ст. ст.ст. 525, 526, 530, 549, 625, 712 ЦК України містять такі положення:
„Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати:
- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк ( термін ) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін ).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства суд приходить до наступних висновків.
Господарські зобов'язання між сторонами виникли на підставі укладеного контракту №29 від 22.12.2010 р., який за правовою природою є зовнішньоекономічним договором (контрактом) купівлі-продажу, укладеним на території України.
Свої зобов'язання за цим контрактом позивач виконав належним чином та поставив відповідачу рідкий двоокис вуглецю згідно специфікації в кількості 19,45 тон за ціною 85 доларів США за тону на загальну суму 1653, 25 грн.
Таким чином судом встановлено, що відповідач в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 692 ЦК України свої зобов'язання щодо оплати вартості придбаного товару належним чином не виконав, заборгувавши позивачу на час розгляду справи 1653,25 грн. які підлягають стягненню з відповідача.
Крім того, у відповідності до п. 8 Контракту, ст. 549 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити позивачу 266,17 дол. США. пені.
Також позивач просить стягнути з відповідача як відшкодування понесених судових витрат крім державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу, витрати на юридичну допомогу.
У якості доказу понесених витрат на юридичну допомогу позивачем додано до матеріалів справи договір на надання юридичних послуг з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та платіжне доручення №447 від 15.08.2011 р. про оплату ОСОБА_1 2925,16 грн. за юридичні послуги.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Оскільки ОСОБА_1 надавав правову допомогу позивачу та отримував від останнього плату за неї не як адвокат, а як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа, то ці витрати в розумінні ст. 44 ГПК України не можуть бути віднесені до судових витрат. За таких обставин ці витрати не можуть бути відшкогдовані позивачу за рахунок відповідача.
Також з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати останнього на оплату державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Оскільки в ході розгляду справи позивач відповідно до його заяви збільшив позовні вимоги в частині стягнення пені, не сплативши при цьому державне мито, виходячи із суми на яку було збільшено суму позову, то суд вважає за необхідне достягнути з позивача на користь бюджету державне мито в сумі 0,84 дол. США.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49,82-85 ГПК України суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з IM "RI & IZ Grup" S.R.L, вул.. Миорицина, 32, с. Застинка, район Сорока, Республіка Молдова, МD-3051 на користь приватного підприємства "СпецКріо-Черкаси", вул. Горького, 62/1, м. Черкаси, код 34556118 -1653,25 дол. США основного боргу, 266,17 дол. США пені, 19,19 дол. США відшкодування витрат на оплату державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з приватного підприємства "СпецКріо-Черкаси", вул. Горького, 62/1, м. Черкаси, код 34556118 на користь державного бюджету 0,84 дол. США державного мита.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду.
СУДДЯ К.І.Довгань
Повний текст рішення підписано 15.11.2011 р.