ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 24/39915.11.11
За позовомПриватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс»
ДоВідкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»
Про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 17322,43 грн.
Суддя І.О. Домнічева
Представники:
від позивача
від відповідачане з'явився
не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс»до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 17322,43 грн.
Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва від відповідача надійшла заява, в якій НАСК «Оранта»вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить справу розглядати за відсутності представника НАСК «Оранта»
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.
За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При розгляді матеріалів справи встановлено, що:
04.08.2010р. між Закритим акціонерним товариством «Європейський страховий альянс», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Європейський страховий альянс»та ОСОБА_1 був укладений договір страхування транспортних засобів №29336, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству та/або розпорядженням транспортного засобу марки «Тойота», державний номер НОМЕР_1 (застрахований автомобіль).
12.02.2011р. в м. Києві по вул. Б.Хмельницького сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «БМВ», державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 та застрахованого автомобіля.
Відповідно до Постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 26.04.2011р. №3-3048/11 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та встановлено, що ДТП відбулося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2. ПДР України.
На виконання договору страхування позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 17585,20 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером №1152 від 20.05.2011р.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно звіту №36/11 від 29.03.2011р. матеріальний збиток, заподіяний страхувальнику в результаті вказаної вище ДТП, склав 17322,43 грн.; цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ВАТ «НАСК «Оранта»(поліс ОСЦПВВ НТЗ № ВЕ/7353830).
З метою досудового врегулювання спору, позивач 20.07.2011р. звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у порядку регресу, проте відшкодування збитків здійснено не було.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 17322,43 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про страхування” страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 37.4 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 17322,43 грн. з відповідача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс»(м. Київ, вул. Басейна, 7 в; код ЄДРПОУ 19411125) 17322 (сімнадцять тисяч триста двадцять дві) грн. 43 коп. -відшкодування шкоди в порядку регресу, 173 (сто сімдесят три) грн. 22 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя І.О. Домнічева
Повне рішення складено 17.11.2011р.