ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 55/32909.11.11
Господарський суд м.Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретар Іванова О.В., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Приватного підприємства «Монмарт», м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностиль Про», м.Київ
про: визнання договору купівлі-продажу № 010610/2 недійсним
за участю уповноважених представників:
від Позивача - не з'явились
від Відповідача - ОСОБА_1 -(дов. № б/н від 05.08.2011р.)
Приватне підприємство «Монмарт», м.Київ (далі -Позивач) звернулось до Господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностиль Про», м.Київ (далі -Відповідач ) про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 010610/2 від 01.06.2010р.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: правоустановчі документи Позивача, Договір купівлі-продажу № 010610/2 від 01.06.2010р. та інше.
Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 55/329 від 13.09.2011 р., розгляд якої призначено на 29.09.2011 р.
29.09.2011р. від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2011р. розгляд справи було відкладено на 02.11.2011р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін.
20.10.2011р. від Відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
20.10.2011р. через канцелярію суду від Відповідача надійшли додаткові документи, а саме: правоустановчі документи Відповідача.
В судовому засіданні 02.11.2011р. від Відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого, Відповідач заперечив проти позовних вимог у повному обсязі. Крім того, Відповідачем були надані для залучення до матеріалів справи додаткові документи, а саме: копія видаткової накладної № РН-0000003 від 01.02.2011р., копія виписки по рахунку Відповідача, копія видаткової накладної № 0000052 від 10.11.2010р., копія видаткової накладної № 0000053 від 10.11.2010р.,копія видаткової накладної № 0000002 від 28.01.2011р., копія видаткової накладної № 0000004 від 01.02.2011р., копії банківських виписок по рахунку Відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011р. розгляд справи було відкладено на 09.11.2011р.
09.11.2011р. через канцелярію суду від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 09.11.2011р. Відповідач надав для залучення до матеріалів справи додаткові документи, а саме: копію рахунку-фактури № СФ-0000044 від 10.11.2010р., копію рахунку-фактури № СФ-0000043 від 10.11.2010р., копію рахунку-фактури № СФ-0000042 від 10.11.2010р., копію рахунку-фактури № СФ-0000002 від 28.01.2011р., копію рахунку-фактури № СФ-0000004 від 01.02.2011р., копію рахунку-фактури № СФ-0000003 від 01.02.2011р. заперечив проти позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні.
Представник Позивача в судові засідання не з'являвся, вимоги ухвал суду не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується відмітками на поштових повідомленнях про вручення кореспонденції, які містяться в матеріалах справи та клопотаннями про відкладення розгляду справи, поданими через канцелярію суду.
При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, визначену в п.4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. №01-8/1128 та в п.11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 15.03.2007р. №01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обов'язку щодо інформування сторін про судовий розгляд справи.
Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення Позивача про місце, дату та час проведення судового засідання.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин.
Відповідачем клопотання щодо фіксації судового процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.06.2010р. між Позивачем (Покупець) та Відповідачем (Продавець) було укладено Договір на постачання товарів № 010610.
Відповідно до п.1.1 Договору, Продавець продає Покупцю, а Покупець приймає оплачує товар, асортимент якого визначається рахунками фактурами та накладними, які є невід'ємними частинами даного Договору.
Згідно п.2.1 Договору оптові ціни на товар встановлюються Продавцем на момент здійснення поставки партії товару та вказуються в рахунку-фактурі та накладній.
Відповідно до п.2.2 Договору, кількість та асортимент товару встановлюється на підставі заявки Покупця та вказується у рахунку-фактурі та/або накладній.
Як вбачається з п.2.3 Договору, асортимент та ціна Товару узгоджується сторонами в специфікаціях на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п.5.1 Договору, оплата партії товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту поставки Товару, а у випадку додаткової домовленості Сторін -на умовах передоплати.
Згідно з п.5.2 Договору, підставою для оплати товару є накладна на поставлену партію товару, а у випадку передоплати -рахунок-фактура, яка виписується у відповідності до заявки Покупця, тільки за наявності Товару на складі та відсутності заборгованості з оплати попередніх партій Товару.
Як вбачається з п. 5.3 Договору, в рахунках-фактурах та товарних накладних Продавця, вказується остаточна ціна Товару.
Відповідно до п.8.1 Договору, поставка товару на склад Покупця здійснюється Покупцем шляхом самостійного вивозу товару зі складу Продавця. Базис поставки: м.Київ, вул.Вікентія Хвойки, 21.
Згідно п.8.5 Договору, Покупець приймає товар по кількості, а також перевіряє відповідність асортименту Товару Замовленню на поставку за наданими Продавцем документами поставки Товарів. Покупець має право не прийняти товар, якщо він не відповідає вимогам Замовлення на поставку та даного Договору.
Даний Договір вступає в силу з моменту підписання та залишається чинним до 31.12.2010р.
Позивач звернувся з позовом до суду про визнання Договору купівлі-продажу №010610/2 від 01.06.2010р. недійсним посилаючись на те, що при укладанні Договору Позивачем та Відповідачем не узгоджувалась та не складалась відповідна специфікація, тобто не було визначено предмет договору, ціни товару, строку та порядку поставки товару.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позов.
Господарський суд розглянувши всі матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Виходячи із змісту абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з'ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст. 11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та двостороннім -чи багатосторонніми (договори) (ст.202 Цивільного кодексу України).
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст. 204 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 ст.217 ЦК України, передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ч.2 ст.236 ЦК України, якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
З позовної заяви вбачається, що Договір купівлі-продажу № 010610/2 від 01.06.2010р. підлягає визнанню недійсним, як такий, що суперечить положенню Цивільного кодексу України, оскільки в ньому не визначені вимоги відносно предмету договору, ціни товару, строку та порядку поставки товару.
Суд не погоджується із твердженнями Позивача з огляду на наступне:
Згідно з ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, договір визнається дійсним, якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання договору.
На виконання мов Договору № 010610/2 від 01.06.2010р., згідно накладними наданими в матеріали справи, які підписані та скріплені печатками з боку обох сторін, Відповідачем, було поставлено Позивачу товар.
З матеріалів справи, а саме, з банківських виписок та рахунків-фактур, вбачається, що Позивач розраховувався за поставлений товар, тобто здійснював дії, спрямовані на реальне виконання Договору.
Згідно з ч.1.ст.216 Цивільного кодексу України, недійсність правочину не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цім Кодексом, іншими законами або договором.
Матеріалами справи підтверджено, що сторони п.2.1 Договору встановили, що оптові ціни на товар встановлюються Продавцем на момент здійснення поставки партії товару та вказуються в рахунку-фактурі та накладній; п.2.2 Договору, сторони встановили, що кількість та асортимент товару встановлюється на підставі заявки Покупця та вказується у рахунку-фактурі та/або накладній; а п.2.3 Договору було встановлено, що асортимент та ціна Товару узгоджується сторонами в специфікаціях на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною Договору.
Вказане не суперечить приписам норм цивільного та господарського законодавства враховуючи принципу «свободи договору». До того ж, до матеріалів справи надано видаткові накладні, скріплені підписами та засвідчені печатками з боку обох сторін, де сторонами зазначено асортимент, ціну та кількість товару.
До того ж, Позивачем частково здійснено розрахунок за поставлений товар, тобто сторонами вчинено дії, які направлені на настання правових наслідків, обумовлених договором поставки.
Крім того, суд зазначає, даний правочин відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, та не суперечать моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦКУ), волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі (ч.3 ст. 203 ЦКУ) та правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).
Дослідивши всі матеріали справи у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що існування жодної з обставин, з якими законом пов'язується недійсність договору, позивач суду не довів, своєї позиції нормативно не обґрунтував.
Враховуючи викладене позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Монмарт», м.Київ відмовити в повному обсязі.
У судовому засіданні 09.11.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 09.11.2011р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.
Суддя Н.І. Ягічева