Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101
Іменем України
17.11.2011Справа №5002-7/3787-2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, 121, ідентифікаційний код 31162928)
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» (98433, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Леніна, 128, ідентифікаційний код 36551352)
Про стягнення 28388,14 грн.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - ОСОБА_1., предст., дов. №1 від 01.01.2011 р.
Від відповідача - ОСОБА_2., предст., дов. від 14.02.2011 р.
Суть спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Горобина» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» 28388,14 грн.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем належним чином своїх обов'язків за договором №02/11 від 14.02.2011 р. та договором №1646 від 14.02.2011 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманої алкогольної продукції, у зв'язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Горобина» складає 22419,66 грн., яку позивач просить стягнути примусово. Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач також просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» 5000,62 грн. пені та 3% річних в сумі 967,86 грн.
Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що за результатом проведеної звірки взаємних розрахунків за серпень 2011 року будь-яка заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Горобина» не була виявлена.
У судовому засіданні представник позивача надав заперечення на відзив, в яких наполягає на задоволенні позову та зазначає, що жоден акт звірки взаємних розрахунків з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» не підписувався, а сам акт не може вважатися належним доказом погашення заборгованості.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
14.02.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Горобина» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» (Покупець) був укладений договір постачання алкогольної продукції №02/11, пунктом 1.1 якого передбачено, що Постачальник зобов'язується поставити Покупцю алкогольну продукцію, а Покупець - прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.
Асортимент, кількість, ціна товару відображається в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору та товарно-транспортних накладних, на кожну партію товару (п. 1.3 Договору).
Відповідно до пункту 2.6 Договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем по кількості - згідно товарно-транспортних накладних, і за якістю - згідно посвідчення якості.
Моментом поставки товару постачальником є отримання товару покупцем з відповідною відміткою в товарно-транспортній накладній (п. 2.7 Договору).
Згідно з пунктом 4.1 Договору покупець оплачує поставлений товар по цінах, вказаних в специфікації та товарно-транспортних накладних на кожну партію товару.
В пункті 4.2 Договору сторони обумовили, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 30 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не встановлено додатковою угодою.
Крім того, аналогічний договір поставки №03/11/1646 від 14.02.2011 р. був укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Горобина» в особі Сумської філії.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем була здійснена поставка відповідачеві алкогольної продукції на загальну суму 227 463,60 грн., що підтверджується наступними товарно-транспортними накладними:
- серії 01 ААБК №986357 від 01.03.2011 р. на суму 84 499,80 грн.;
- серії 01 ААБК №992045 від 01.03.2011 р. на суму 12 432,00 грн.;
- серії 01 ААБК №764377 від 02.03.2011 р. на суму 109 783,80 грн.;
- серії 01 ААБК №992046 від 02.03.2011 р. на суму 20 748,00 грн.
Однак, вартість товару була оплачена відповідачем лише частково в сумі 12 000,00 грн., що підтверджується довідкою №2633/1 від 20.09.2011 р. обслуговуючого банку позивача - ПАТ акціонерний банк «Укргазбанк».
Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» була повернута продукція на загальну суму 192 892,74 грн., про що свідчать наступні документи:
- накладна №23 від 07.05.2011 р. на суму 78 364,29 грн. та товарно-транспортна накладна серії 01 ААБК №203224 від 07.05.2011 р.;
- накладна №26 від 12.05.2011 р. на суму 89 923,59 грн.;
- товарно-транспортна накладна серії 01 ААБК №203225 від 07.05.2011 р. на суму 11 373,60 грн.;
- накладна №27 від 12.05.2011 р. на суму 13 231,26 грн.
Також позивачем із загальної вартості поставленої продукції була вирахувана вартість бою в сумі 151,20 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Горобина» в розмірі 22 419,66 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в розмірі 22 419,66 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
Наданий відповідачем примірник акта звірки судом до уваги не приймається, оскільки останній не є документальним підтвердженням погашення заборгованості. На підставі цього, ухвалами ГС АР Крим від 20.10.2011 р. та від 01.11.2011 р. суд зобов'язав відповідача надати документальне підтвердження оплати заборгованості в заявленому позивачем до відшкодування розмірі (платіжні доручення, банківські виписки тощо). Крім того, оскільки з наданої відповідачем копії акта звірки не вбачалася наявність підпису уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина», суд також витребував оригінал акта звірки від 01.09.2011 р. Однак, вказані вимоги суду відповідачем виконані не були.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №02/11 від 14.02.2011 р. та договором №1646 від 14.02.2011 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманої алкогольної продукції, у зв'язку з чим вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» про примусове стягнення з відповідача заборгованості в сумі 22 419,66 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В пункті 6.2 Договорів №02/11 від 14.02.2011 р. та №1646 від 14.02.2011 р. сторони передбачили, що у разі невчасної оплати покупцем одержаної партії товару він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання та сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% вартості відповідної партії товару за кожен випадок прострочення оплати партії товару більше ніж на 15 днів.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд погоджується з його правомірністю та вважає, що стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» підлягає пеня в загальному розмірі 5000,62 грн.
Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 967,86 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.
Така позиція щодо правової природи інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720.
Розрахунок 3% річних є правомірним, у зв'язку з чим позов в цій частині також є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Судові витрати суд покладає на відповідача згідно з положеннями стаття 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Крим Вино» (98433, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Леніна, 128, ідентифікаційний код 36551352) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, 121, ідентифікаційний код 31162928) 22 419,66 грн. заборгованості, пеню в розмірі 5000,62 грн., 3% річних в сумі 967,86 грн., 283,88 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя (підпис) І. І. Дворний
Рішення підписано 21.11.2011 р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.