«10»листопада 2011 р. Справа №5021/1283/2011
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В., суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі Козікові І.В.,
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_1., за довіреністю №498-ГО/10 від 27.12.2010 року;
першого відповідача - ОСОБА_2., за довіреністю б/н від 04.11.2011 року;
другого відповідача - не з'явився;
третього відповідача -ОСОБА_3., за довіреністю б/н від 08.11.2011 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», м.Київ (вх.№4570С/2-8), на ухвалу господарського суду Сумської області від 05.09.2011 року по справі №5021/1283/2011,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», м.Київ,
до 1. Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Сумські добрива», м.Суми,
2. Закритого акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив», м.Дніпродзержинськ,
3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлобудінвест», м.Харків,
про стягнення 2550345 грн. 77 коп.,-
Ухвалою господарського суду Сумської області від 05.09.2011 року по справі №5021/1283/2011 (суддя Лиховид Б.І.) заяву позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»про винесення додаткового рішення та ухвали по справі №5021/1283/2011 -залишено без задоволення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»з ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від 05.09.2011 року у справі №5021/1283/2011. Прийняти додаткове рішення до рішення господарського суду Сумської області від 15.07.2011 року у справі №5021/1283/2011, яким вирішити питання про повернення надмірно сплаченого державного мита у розмірі 24960,17 грн. з державного бюджету та прийняти ухвалу про припинення провадження у справі №5021/1283/2011 на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у частині вимог про стягнення пені, в якій стягнути державне мито у розмірі 539,83 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 236,00 грн. з відповідачів. В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваної ухвали порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив імперативні норми ч. 7 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету. Тим самим суд першої інстанції позбавив позивача права на апеляційне оскарження рішення господарського суду Сумської області від 15.07.2011 року, так як підстава такого оскарження була відсутня в резолютивній частині вказаного рішення, і, таким чином, позивач не мав об'єктивної можливості сформулювати в апеляційній скарзі свої вимоги.
Скаржник вказує, що відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Таким чином, за результатами розгляду справи та враховуючи докази першого відповідача щодо погашення суми кредиту, процентів та комісії, суд першої інстанції мав би на виконання положень ч. 3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України визначити ціну позову та, враховуючи у такому випадку положення п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року №01-8/2351, вирішити питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог на загальних підставах і в порядку, визначених чинним законодавством.
Отже, керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»в рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита. При цьому, на час подання позовної заяви позивачем було внесено державне мито у більшому розмірі -25500,00 грн. замість 539,83 грн., а тому різниця, що становить 24960,17 грн. відповідно до чинного законодавства підлягає поверненню позивачеві із державного бюджету України.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»прийнято до провадження та призначено до розгляду.
08.11.2011 року перший відповідач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10866), в якому заперечує проти апеляційної скарги та вважає доводи викладені в ній необґрунтованими та такими що суперечать фактичним обставинам справи і нормам законодавства України, а ухвалу господарського суду Сумської області від 05.09.2011 року у справі №5021/1283/2011 вважає прийнятим у відповідності до чинного законодавства.
Перший відповідач зазначає, що суд першої інстанції відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України не розподіляв витрати між сторонами і не повертав судовий збір з бюджету.
На думку першого відповідача, не зрозуміла позиція позивача, щодо того, що він позбавлений можливості оскарження рішення суду першої інстанції через те, що підстава такого оскарження була відсутня в резолютивній частині. Оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 94 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі вказуються підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, тобто особа не обмежена лише резолютивною частиною рішення. До того ж відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд повторно розглядає справу, тобто апеляційний суд не обмежений доводами суду першої інстанції.
Щодо посилання позивача на обов'язок суду правильно визначити ціну позову - є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач, а суд може змінити ціну позову у випадку її неправильного визначення. Враховуючи суму боргу (яка була погашена 25.05.2011 року -до подачі позову позивачем), з якою позивач звернувся до суду, то ціна позову була вказана вірно, виходячи з документів, які було додано до позовної заяви.
Крім того, перший відповідач вказує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у повернені державного мита відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з урахування матеріалів справи.
Також, 08.11.2011 року третій відповідач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10867), в якому просить залишити ухвалу господарського суду Сумської області від 05.09.2011 року по справі №5021/1283/2011 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Український промисловий банк»- без задоволення. В обґрунтування своєї позиції по справі, третій відповідач вказує ті ж підстави що і перший відповідач у своєму відзиві.
Другий відповідач 09.11.2011 року надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10911), в якому також просить залишити ухвалу господарського суду Сумської області від 05.09.2011 року по справі №5021/1283/2011 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Український промисловий банк»- без задоволення.
Другий відповідач зазначає, що ціна позову у справі №5021/1283/2011 була вказана вірно. До того ж відповідно до п. 4.2 Роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України №02-5/78 від 04.03.1998 року, якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду справи зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. Таким чином, господарський суд Сумської області законно та обґрунтовано залишив без задоволення заяву позивача про винесення додаткового рішення та ухвали по справі.
Також другий відповідач 09.11.2011 року надав через канцелярію суду клопотання (вх.№10910) в якому просив розглядати справу за відсутністю його уповноваженого представника, який знаходиться на лікарняному і не має змоги прийняти участь у судовому засіданні.
В судовому засіданні 10.11.2011 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі.
Представники першого та другого відповідачів проти позиції скаржника заперечували та просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідачів, перевіривши правильність застосування господарським судом Сумської області норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.
Додаткове рішення -засіб виправлення неповноти судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив не вправі його скасувати чи змінити, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема, неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в не вирішенні деяких питань, що стояли перед судом.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення 2550345,77 грн. заборгованості, яка виникла за кредитним договором №20/КВ-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 06.02.2008 року, укладеним між ТОВ «Укрпромбанк»та ЗАТ «Торговий дім «Сумські добрива».
Звертаючись з відповідною позовною заявою, позивач сплатив 25500,00 грн. державного мита згідно з вимогами ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що підтверджується платіжними дорученнями №.26141/08 від 20.05.2011 року та №26142 від 20.05.2011 року.
Під час розгляду справи, господарським судом Сумської області було встановлено, що на час звернення позивача до суду з вказаним позовом, заборгованість відповідача з основного боргу, процентів та комісії за управління кредитною лінією була відсутня, у зв'язку з чим господарський суд відмовив у позові в цій частині.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України - «Розподіл господарських витрат», державне мито підлягає поверненню у випадку і в порядку, встановлених законодавством. Витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові -на позивача.
Крім того, відповідно до п. 4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 04.03.1998 року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Судом першої інстанції під час розгляду справи було розглянуто клопотання позивача про повернення з бюджету сплачених витрат по держмиту у сумі 25500,00 грн. та з посиланням на норми чинного законодавства та судової практики у мотивувальній частині рішення зазначено, що витрати позивача по сплаті державного мита поверненню з бюджету не підлягають, оскільки в задоволені позовних вимог частково було відмовлено.
Щодо повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, то суд першої інстанції при прийнятті рішення від 11.07.2011 року вказав, що згідно з п.13 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»повернення коштів, внесених для оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету України «Про державне мито»від 21.01.1993 року, №7-93, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою.
Згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду від 23.08.1994 року, №02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України»при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що відповідно до пункту 3 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N7-93 «Про державне мито»останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу. В усіх інших випадках застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу державне мито поверненню не підлягає.
Суд першої інстанції приймаючи рішення від 11.07.2011 року в частині вимог про стягнення пені провадження у справі припинив на підставі п.4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із відмовою позивача від позову в цій частині.
Таким чином, відмова у поверненні витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом першої інстанції у мотивувальній частині була обґрунтована приписами діючого законодавства.
Відсутність відповідного пункту щодо розподілу витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення в резолютивній частині рішення не може вважатись порушенням вимог ч. 7 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в мотивувальній частині зазначається щодо відмову як у розподілу так і у стягненні витрат по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що господарським судом Сумської області при прийнятті рішення від 11.07.2011 року було вирішено всі питання, що стояли перед судом, а вимога позивача щодо прийняття рішення в частині вимог про стягнення пені в порядку ст. 88 Господарського процесуального кодексу України про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та стягнення у зв'язку із цим з відповідачів витрат по сплаті державного мита в сумі 539,83 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. є необґрунтованим та такими, що не ґрунтуються на приписах діючого законодавства.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали по даній справі щодо залишення заяви позивача про винесення додаткового рішення та ухвали по справі без задоволення, тому ухвалу господарського суду Сумської області від 05.09.2011 року по справі №5021/1283/2011 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105, статтею 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Сумської області від 05.09.2011 року по справі №5021/1283/2011 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Бородіна Л.І
Суддя Лакіза В.В.
Суддя Хачатрян В.С.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2011 року.