"29" вересня 2011 р. м. Київ К-22144/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого Конюшка К.В.
суддів: Гордійчук М.П.
Гончар Л.Я.
Сіроша М.В.
Харченка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційної скарги Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду 06.05.2010 року
у справі № 2а-9929/09/1570
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси
за участю прокуратури Суворовського району м. Одеси
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення
У липні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000087171/0 від 10.04.2009 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду 06.05.2010 року, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові рішення з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства про оподаткування позивача за період з 13.03.2007 року п 31.12.2008 року, за результатами якої складено Акт № 2223/17-1/НОМЕР_1 від 01.04.2009 року (далі -Акт перевірки).
За даними Акта перевірки встановлено порушення позивачем приписів підпункту 3.1.3. пункту 3.1 статті 3, підпунктів 9.12.1 та 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі - Закон України від 22.05.2003 року № 889-IV), а саме: неутримання та не перерахування податку з доходів фізичних осіб від доходу від здавання в оренду майна, яке не є власним та нерухомим майном.
На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000087171/0 від 10.04.2009 року про визначення суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 79 999,54 грн.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у період, що перевірявся позивач був платником єдиного податку та сплачував максимальну ставку такого податку, визначену пунктом 2 Указу Президента України «Про спрощену оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Відповідно до даних свідоцтв про сплату єдиного податку видом діяльності позивача було, зокрема, здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0); надання інших комерційних послуг (код КВЕД 74.87.0).
01.04.2008 року та 01.12.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ринок Північний»та позивачем було укладено договори, відповідно до умов яких, власник торгових місць, обладнаних тимчасовими некапітальними спорудами (павільйонами) надає їх у тимчасове, платне користування позивачу з метою їх обладнання та подальшої передачі в оренду суб'єктам підприємницької діяльності за плату. Позивач, у свою чергу, на виконання зазначених вище умов договорів уклав договори оренди з іншими суб'єктами підприємницької діяльності і отримував за це орендну плату.
Вказані договори за своєю правовою природою являються договорами суборенди майна, оскільки майно передавалося у строкове, платне користування з метою отримування доходу у вигляді плати за суборенду.
Відповідно до листа Державного комітету статистики України № 14/3-53/44 від 26.04.2007 року діяльність по наданню в суборенду нерухомого майна по КВЕД відноситься до підкласу 70.20.0.
Головним управлінням статистики в Одеській області у листі № 01-02-111-1674 від 16.07.2008 року визначено, що надання в суборенду нежитлових приміщень, торгових павільйонів відповідає коду КВЕД 70.20.0 «Здавання в оренду власного нерухомого майна».
Отже, надання в суборенду торгових місць, обладнаних тимчасовими некапітальними спорудами (павільйонами) відповідає коду КВЕД 70.20.0 «Здавання в оренду власного нерухомого майна».
За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду 06.05.2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 -2391 КАС України.