01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2011 № 41/350
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів:
при секретарі:
Представники сторін:
позивача:ОСОБА_1, довіреність № 459/1 від 01.08.2011;
відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1 від 20.06.2011;
ОСОБА_3, довіреність № 601/1 від 19.09.2011;
розглядаючи апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід»
на рішення
господарського суду міста Києва
від 05.08.2011
у справі № 41/350 (суддя: Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан»
до Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід»
про стягнення 478904,62 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» про стягнення 478904,62 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2011 у справі № 41/350 позов задоволено частково.
Припинено провадження по справі в частині стягнення з Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» 3% річних в розмірі 2276,35 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» 300685,35 товарного кредиту, пеню у розмірі 7575,81 грн., 6672,66 грн. інфляційних втрат, 5000,00 грн. адвокатських витрат, 3149,34 грн. державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 227,97 грн., 126,54 грн. витрат на експертизу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Закрите акціонерне товариство «Київська виробнича компанія «Рапід» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2011 у справі № 41/350 скасувати в частині стягнення з скаржника 300685,35 грн. суми за користування товарним кредитом та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, а також скасувати рішення в частині стягнення пені в розмірі 7575,81 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги в розмірі 281,06 грн., а в іншій частині рішення залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 прийнято до розгляду справу № 41/350. Розгляд апеляційної скарги призначений на 20.09.2011 об 11:50.
20.09.2011 представником позивача через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду.
20.09.2011 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 04.10.2011 до 10:10.
04.10.2011 в судовому засіданні відмовлено в задоволенні позивачу в клопотанні про залишення апеляційної скарги без розгляду в зв'язку з тим, що викладені в ньому твердження спростовуються матеріалами справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 розгляд апеляційної скарги у справі № 41/350 відкладено на 18.10.2011 о 12:10.
11.10.2011 представником відповідача через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду була подана заява про відвід судді Дикунської С.Я.
Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами від 17.10.2011 № 01-23/3/9 у справі № 21/280-10 у зв'язку з виробничою необхідністю введено до складу судової колегії замість судді Дикунської С.Я. суддю Пашкіну С.А.
18.10.2011 в судовому засіданні колегія суддів залишила заяву про відвід судді Дикунської С.Я. без розгляду в зв'язку з введенням на підставі розпорядження секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами від 17.10.2011 № 01-23/3/9 до складу судової колегії замість судді Дикунської С.Я. суддю Пашкіну С.А.
18.10.2011 представником позивача в судовому засіданні було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів.
Суд розглянувши зазначене вище клопотання задовольнив його.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
17.02.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» (продавець) та Закритим акціонерним товариством «Київська виробнича компанія «Рапід» (далі - покупець) було укладено генеральний договір № 28/02-15 поставки нафтопродуктів (надалі-Договір).
Пунктом 1.1 Договору сторони передбачили, що продавець зобов'язується передати у встановлений строк (строки) нафтопродукти у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти нафтопродукти і оплатити їх на умовах цього Договору.
В ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України зазначено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати у встановлені строки - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 6 ст. 265 Господарського кодексу України передбачає, що до поставки застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона передає чи зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні товар, а друга сторона (покупець) приймає чи зобов'язується прийняти майно(товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з п. 2.1. Договору сторони визначили, що поставка нафтопродуктів покупцю здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту зарахування грошових коштів на рахунок покупця.
В п. 3.2 Договору сторони погодили, що оплата за передані партії нафтопродуктів здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту передачі нафтопродуктів.
Проаналізувавши п. 2.1. та 3.2. Договору суд прийшов до висновку, що генеральний договір № 28/02-15 поставки нафтопродуктів за своє правовою природою відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України є договором купівлі-продажу.
Проаналізувавши матеріали справи суд прийшов до висновку, що сторонами було погоджено оплату нафтопродуктів відповідно до п. 3.2. Договору.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу нафтопродукти.
Отже, позивач виконав належним чином взяті на себе за Договором зобов'язання, але відповідач у визначений Договором строк оплату за отримані нафтопродукти в повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем становила 150607,18 грн.
Проте з матеріалів справи вбачається, що відповідач до подачі позову та під час розгляду справи сплатив заборгованість за Договором повністю, у зв'язку з чим позивач 17.09.2010 в судовому засіданні подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на користь позивача 11405,19 грн. - інфляційних втрат, 2276,35 грн. - 3% річних, 300685,35 грн. оплати за користування товарним кредитом, 13930,55 грн. - пені та судові витрати.
Крім того з матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 05.08.2011 представник позивача подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої відмовився від стягнення 3% річних та просив суд стягнути з відповідача 300685,35 грн. - товарного кредиту, 13930,55 грн. - пені, 11405,19 грн. - інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що строк оплати по Договору у відповідача настав 27.11.2009.
Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 4.2 Договору за невиконання покупцем грошового зобов'язання, останній сплачує продавцю пеню в розмірі 0,05% від вартості відпущених нафтопродуктів.
Проте, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було враховано положення Договору та чинного законодавства, а тому невірно перерахував розмір пені, що підлягає стягненню.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).
Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було зроблено перерахунок пені та встановлено, що розмір пені який підлягає стягненню становить 7575,81 грн.
Отже, судом першої інстанції вірно було проаналізовано та зменшено суму пені з 13930,55 грн. до 7575,81 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції прийняв заяву про відмову від позову в частині стягнення 3% річних, а тому на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, правомірно припинив провадження по справі в цій частині.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було зроблено перерахунок інфляційних витрат та встановлено, що розмір інфляційних витрат який підлягає стягненню становить 6672,66 грн.
Отже, судом першої інстанції вірно було проаналізовано та зменшено суму інфляційних витрат з 11405,19 грн. до 6672,66 грн.
Також, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 23000,00 грн.
Проаналізувавши матеріали справи та у відповідності до п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ ГПК України» колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на оплату послуг адвоката є неспіврозмірними сумі позову, тобто явно завищеними, а тому з урахуванням всіх обставин справи підлягають до стягнення витрати на послуги адвоката в сумі 5000,00 грн.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 300685,35 грн. товарного кредиту відповідно до п. 3.3. Договору.
Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення суми товарного кредиту відповідно до п. 3.3. Договору позивач зазначає, що оскільки відповідач не здійснив розрахунок за поставлений товар, тобто фактично продовжує користуватися товаром, то з нього підлягають стягненню проценти за користування товарним кредитом.
З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача 300685,35 грн. товарного кредиту.
Проте, зазначений вище висновок суду є помилковим з огляду на наступне.
Як вже було встановлено судом, Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу в зв'язку з чим відносини, які виникли між сторонами за Договором, є відносини з набуття права власності на товари, а не права користування товаром з наступною оплатою.
До того ж, купівля - продаж вбачається зі змісту пунктів 2.1. та 3.2. Договору за якими в межах основного зобов'язання передбачена попередня оплата, а при зустрічному виконання - оплата протягом 14 днів.
Що стосується п 3.3. Договору то в ньому зазначено, що у разі прострочення покупцем терміну розрахунку, передбаченого п. 3.2, настають наслідки товарного кредиту строком на 30 календарних днів з моменту отримання товару, з урахуванням сплати 60% річних за користування товарним кредитом.
Проаналізувавши п. 3.3. Договору суд констатує, що в ньому передбачена відповідальність відповідача як наслідок порушення зобов'язання, тобто невиконання вимог зазначених в п. 2.1. та 3.2. Договору.
Таким чином, зазначені в п. 3.3. Договору 60% річних які просить позивач стягнути з відповідача за своїм змістом є штрафною санкцією.
Отже, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню 300685,35 грн. плати за товарний кредит, в якості забезпечення виконання зобов'язання, тобто штрафних санкцій.
Крім того, колегія суддів відмічає, що суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належну правову оцінку тій обставині, що в п. 3.3. Договору встановлений непропорційно-великий розмір відсотків (60%) за користування товарним кредитом по відношенню до суми боргу тому, що сума основного боргу становить 150607,18 грн., а відсотки за користування товарним кредитом становлять 300685,35 грн., що не є пропорційним ні до товарного кредиту ні до санкцій.
В зв'язку з зазначеним вище, рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2011 у справі № 41/350 в частині задоволення позову щодо стягнення з Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» 300685,35 грн. плати вартості товарного кредиту підлягає скасуванню з відмовою у позові.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» до Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» підлягають задоволенню лише частково, то розмір господарських витрат який підлягає стягненню з Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» становить 142 (сто сорок дві) грн. 48 коп. державного мита та 7 (сім) грн. 01 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2011 у справі № 41/350 в частині задоволення позову про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» 300685,35 грн. товарного кредиту скасувати.
3. Прийняти в цій частині нове рішення : в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» до Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» про стягнення 300685,35 грн. товарного кредиту відмовити.
4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2011 у справі № 41/350 залишити без змін.
5. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «Рапід» (місцезнаходження: 02099, м. Київ, Дарницький р -н, вул. Зрошувальна, буд. 7, код ЄДРПОУ 05475156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» (місцезнаходження: 03055, м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Політехнічна, буд. 31; фактична адреса: 03680, м. Київ, бул. І. Лепсе, 4, корп. 21, код ЄДРПОУ 24718890) 142 (сто сорок дві) грн. 48 коп. державного мита та 7 (сім) грн. 01 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
7. Матеріали справи № 41/350 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
25.10.11 (відправлено)