01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
25.10.2011 № 22/502
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
за участю секретаря Карпюк О.С.
представників:
від позивача - ОСОБА_1 (дов. від 06.06.2011),
від відповідача - ОСОБА_2 (дов. від 23.06.2010),
розглянувши
апеляційну скаргу Фірми “Т.М.М.” - товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2010
у справі № 22/502 (суддя Самсін Р.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг”
до Фірми “Т.М.М.” - товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення заборгованості по договору лізингу
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2010 у справі № 22/502 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Т.М.М.” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” 1 705 707, 49 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 85 665, 58 грн. пені, 47 948, 89 грн. інфляційних збитків, 15 778, 16 грн. 3% річних, 18 551, 01 грн. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2010 р. скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.01.2011 прийнято до провадження апеляційну скаргу Фірми “Т.М.М.” - товариства з обмеженою відповідальністю.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
25.01.2011 в судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 ГПК України.
Ухвалою від 15.02.2011 призначено судово-бухгалтерську експертизу, у зв'язку з чим провадження у справі зупинено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2011 поновлено апеляційне провадження у даній справі у зв'язку з надходженням висновку експерта.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, рішення місцевого господарського суду - без змін.
Ухвалою від 11.10.2011 продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
11.10.2011 в судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Кодексу).
Статтею 627 Цивільного кодексу України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З матеріалів справи вбачається, 18 вересня 2007р. між ТОВ «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» ТОВ (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 1006/09/2007 (далі - Договір лізингу, договір) за умовами п. 1.1 якого лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність транспортний засіб (далі - майно) у відповідності з встановленою лізингоотримувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоотримувачу в якості предмета лізингу на тривале володіння та користування за плату, а лізингоотримувач в свою чергу зобов'язується прийняти його на умовах даного Договору.
Предметом лізингу по Договору є вертикальна бетонозмішувальна установка Stetter V 2,0/2,0 (одна одиниця) 2007 - 2008 року виробництва.
В силу п. 2.1. Договору майно отримується лізингодавцем у продавця майна на умовах Договору купівлі-продажу.
Згідно з пунктом 2.3 Договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу за Договором складає суму еквівалентну 1402381,00 у.о. з урахуванням ПДВ, що виражена в гривнях України.
Відповідно до ч. 2 п. 2.3 Договору вартість майна (з урахуванням ПДВ), яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п.6.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану у “Графі 4” графіку внесення платежів (далі - Додаток №1 до Договору) по “Курсу 1” та викупну вартість, вказану в Додатку №1 до Договору по “Курсу 1”, з урахуванням правил, викладених в Додатку №7 до даного Договору. У випадку, якщо вартість майна, сплачується продавцю лізингодавцем, перевищує вартість майна, розраховану по правилам, зазначеним вище, графік внесення платежів співрозмірно переглядається.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” установлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998 формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.
Статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як було зазначено вище, сторони у п 2.3 Договору узгодили вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу за Договором та складає суму еквівалентну 1402381,00 у.о. з урахуванням ПДВ, що виражена в гривнях України та складається з авансу і загальної суми платежів, наведеного у графіку внесення платежів, за курсом 1, який згідно п. 6.1.1 Договору, складає один Євро на дату 28.02.2008.
Таким чином, сторони на власний розсуд дійшли згоди щодо істотної умови Договору - ціни, яка визначена у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, якою є Євро.
Враховуючи, що чинним законодавством не забороняється вираження ціни договору в іноземній валюті, а сторони дійшли згоди щодо цієї істотної умови Договору, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про недійсність та неукладеність Договору лізингу.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору лізингу, договору позивачем було передано відповідачу вертикальну бетонозмішувальну установку Stetter V 2, 25/2, 25, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000392 від 29.08.2008р., довіреністю серії ЯПД № 419882 від 27 серпня 2008р.
Невід'ємною частиною договору є графік внесення платежів, який згідно з додатковою угодою від 01.10.2008р. викладений в новій редакції, містить погоджені строки сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу.
Відповідно до п. 6.8 договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми за рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені графіком внесення платежів, незалежно від виставлення чи отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань з оплати лізингових платежів за період з 08.03.2010 по 07.10.2010 (21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 періоди) виникла заборгованість в розмірі 1 705 707,47 грн., яку позивач просить стягнути разом з інфляційними та трьома відсотками річник, нарахованих на суму заборгованості.
Відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження сплати лізингових платежів 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 періоди.
За клопотанням відповідача у справі була призначена судова експертиза.
Згідно висновку судово-економічної експертизи № 2055/8227/11-19 від 31.08.2011, заборгованість відповідача перед позивачем по лізингових платежах, передбачених Договором фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007 за період з 08.03.2010 по 07.10.2010 документально підтверджується та складає 1705707,47 грн. з урахуванням листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11.10.2011 № 2055/8227/11-19, яким повідомлено про технічну помилку у тексті експертного висновку.
Зазначений експертний висновок був складений на підставі банківських документів щодо отримання/внесення лізингових платежів, актів звіряння розрахунків та зведених регістрів бухгалтерського обліку за спірний період, а отже визнається колегією суддів обґрунтованим та таким, що складений на підставі чинного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Особа яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень частини 1 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Пунктом 3 ч. 2 статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Частиною 7 зазначеної статті Господарського кодексу України встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 1705707,49 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, колегією суддів взято до уваги розбіжність між боргом, який заявлений до стягнення у позовних вимогах, та сумою заборгованості, яка була обрахована судовим експертом. Розбіжність в розмірі 0,02 грн. виникла у зв'язку з застосуванням курсової різниці Євро до гривні при обрахунку заборгованості за відповідні дати платежу.
Згідно ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 8.5 Договору лізингу встановлено, що у випадку якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не проводить оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів і 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингодавець зобов'язується її сплатити.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені в сумі 85 665,58 грн., трьох відсотків річних в сумі 15 778,16 грн. та інфляційних в сумі 47 948,89 грн.
Частиною першою статті 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апелянтом не надано беззаперечних доказів на підтвердження тих доводів, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2010 у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, винесено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна лізингова компанія” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2010 у справі № 22/502 - без змін.
Матеріали справи № 22/502 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді