01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2011 № 4/262
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю № 225-КР-1285 від 09.09.2011;
від відповідача 1: ОСОБА_2 - представник за довіреністю б/н від 11.08.2011;
від відповідача 2: не з'явився;
від прокуратури: ОСОБА_3 - посв.№ 148 від 24.05.2011;
Розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства по
утриманню зелених насаджень Солом'янського району м.
Києва
на рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2011
у справі № 4/262 (ОСОБА_4)
за позовом Прокурора Солом"янського району в інтересах держави в
особі Київської міської ради
до 1. Комунального підприємства по утриманню зелених
насаджень Солом'янського району м. Києва
2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6
про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2011р. у справі №4/262 позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди землі № 8/04/2010 від 26.04.2010р., укладений між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом'янського району міста Києва та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 щодо земельної ділянки на розі вулиць Пилипа Козицького та Уманської загальною площею 90кв.м. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом'янського району міста Києва в дохід держави одержане за угодою в розмірі 48 000,00 грн. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом'янського району м. Києва в дохід державного бюджету України 282,50 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 в дохід державного бюджету України 282,50 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення Господарського суду міста Києва ґрунтується на тому, що відповідачем в ході розгляду справи не надано доказів того, що позивач приймав рішення щодо права власності або права користування спірною земельною ділянкою або орган місцевого самоврядування в межах його повноважень надавав згоду на укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки чи погоджував проект договору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 р. та прийняти нове, яким відмовити в позові.
В апеляційній скарзі відповідач 1 вказує про те, що оскаржуваний позивачем договір, хоча і названий сторонами "договором оренди землі", по суті таким не є, оскільки відповідач 2 мав лише згоду використовувати земельну ділянку, але не був її володільцем.
В судове засідання апеляційного суду не з'явився представник відповідача 2.
Враховуючи те, що всі учасники судового процесу про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, судова колегія ухвалила, справу розглядати у відсутність відповідача 2.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін колегія суддів встановила наступне.
26.04.2010р. між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом'янського району м. Києва та фізичною особою ОСОБА_6 укладено договір оренди землі № 8/04/2010, відповідно до п.1.1 якого орендодавець - відповідач 1 надає а орендар - відповідач 2 приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка розміщена в парку "Юність".
Згідно п.1.3 договору цільове призначення об'єкту оренди - встановлення розважальних атракціонів (надувний батут-гірка та розбірний басейн).
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора Солом'янського району міста Києва заявлені в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачем 1 та відповідач 2 недійсним.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Згідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
У відповідності до даної статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноваженим державою здійснювати повідні функції у спірних відносинах. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі N 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх, суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі”, іншими нормативно - правовими актами та договором оренди землі.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про оренду землі” оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст.16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.
Тобто, законодавством, яке регулює земельні відносини, встановлено певний порядок для осіб, які бажають отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до ст.116 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Як випливає із наведених норм підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.
Таким чином, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.
В силу статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 Цивільного кодексу України.
Звертаючись з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним позивач та прокурор Солом'янського району міста Києва посилаються, зокрема, на ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнано недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторонив за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Враховуючи приписи вказаної статті обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.
Надані прокуратурою Солом'янського району м. Києва протокол допиту обвинуваченого ОСОБА_8, який є директором відповідача Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом'янського району м. Києва від 27.05 2011р., протоколи допитів свідків : ОСОБА_9, головного бухгалтера відповідача 1 від 28.02.2011р., 15.03.2011р. та ОСОБА_6 - відповідача 2 від 28.02.2011р., не визнаються судом такими, що свідчать про наявність умислу у обох сторін, або у однієї сторони на укладення та виконання договору, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Судова колегія також враховує, що на час прийняття рішення судом першої інстанції 05.07.2011р. Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом'янського району м. Києва перерахувало до державного бюджету отримані за оспорюваним договором кошти у повному обсязі.
Враховуючи те, що прокурором Солом'янського району міста Києва та позивачем не доведено, що оспорюваний правочин вчинено сторонами з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також не доведено наявності умислу у обох сторін, договір оренди землі № 8/04/2010, з підстав передбачених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, не може бути визнано недійсним.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, та керуючись ст.ст.101-106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом'янського району міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011р. задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011р. у справі № 4/262 скасувати.
3. В позові відмовити.
4. Матеріали справи № 4/262 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
04.11.11 (відправлено)