01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2011 № 40/85
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників
від позивача первісним позовом : ОСОБА_1 дов. від 28.06.2011 року
від відповідача первісним позовом: ОСОБА_2 дов. №11/01-42/1189 від 08.06.2011
від третьої особи: ОСОБА_3 дов. №7 від 01.08.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Федерації професійних спілок України
на рішення Господарського суду м. Києва
від 21.04.2011 року
у справі № 40/85 (суддя Пукшин Л.Г.)
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ДІ СІ ЕЙ ГРУП”
до Федерації професійних спілок України
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробнича фірма
“Єврокомплекс”
про стягнення заборгованості у сумі 5 896 227,39 грн.
за зустрічним позовом Федерації професійних спілок України
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю „ДІ СІ ЕЙ ГРУП”
2) Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробнича фірма
“Єврокомплекс”
про визнання недійсним договору
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП” до Федерації професійних спілок України про стягнення заборгованості в сумі 5 896 227,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.03.09 між Третьою особою та Відповідачем було укладено договір №1303-1-ФП про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, відповідно до якого Третя особа надала Відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 4 000 000 грн. строком до 30.06.09 р. Позивач стверджує, що Відповідач так і не виконав взяті на себе зобов'язання за договором про поворотну безвідсоткову фінансову послугу №1303-1-ФП, суму отриманої фінансової допомоги в установлений договором строк не повернув. 21.04.10 р. між Третьої особою та Позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги виконання зобов'язань за договором № 1303-1-ФП від 13.03.09 р., а саме: повернення фінансової допомоги у розмірі 4 000 000 грн. перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП”. Керуючись ст.ст. 509, 512, 514, 525, 526, 530, 625 та ст.ст. 217, 218, 230, 231 ГК України Позивач просить суд стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 5 896 227,39 грн., з них 4 000 000 грн. - сума основної заборгованості, 520 000,00 грн. інфляційні витрати, 1 186 200 грн. - пеня, 190 027,39 грн. - 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.02.11 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Закрите акціонерне товариство “Виробнича фірма “Єврокомплекс”.
28.03.11 р. Відповідачем через відділ документального забезпечення господарського суду м. Києва було подано зустрічну позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.03.11 р. прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Федерації професійних спілок України до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП” та Закритого акціонерного товариства “Виробнича фірма “Єврокомплекс” про визнання договору недійсним.
14.04.11 Позивачем за первісним позовом (Відповідачем-1 за зустрічним) подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив суд стягнути 3 970 000,00 грн. -основної суми заборгованості, пені у розмірі 233 663,00 грн., 3% річних у розмірі 182 354,79 грн. та інфляційні нарахування у розмір 540 520,00 грн.
19.04.11 позивачем за первісним позовом подано заяву про збільшення позовних вимог в частині пені, а саме 379 519,55 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 40/85 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Федерації професійних спілок України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП” суму основної заборгованості в розмірі 3 970 000 грн., пеню в розмірі 350 759,28 грн. 28 коп., інфляційні нарахування в розмірі 540 520 грн., 3% річних у розмірі 182 354,79 грн., витрати по сплати державного мита у розмірі 25 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідно до умов договору про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу №1303-1-ФП від 13.03.09 третя особа зобов'язалась надати відповідачу за первісним позовом поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 500 000,00 грн. строком до 13.04.2009, а відповідач за первісним позовом зобов'язався прийняти та повернути суму фінансової допомоги на умовах укладеного договору. Додатковими угодами до спірного договору сторони змінювали суму фінансової допомоги. Загальна сума фінансової допомоги, яка перерахована третьою особою на користь відповідача склала 4 000 000,00грн. В подальшому 21.04.2010 р. між третьою особою та позивачем укладено договір про відступлення права вимоги. Судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти перераховані Відповідачем за первісним позовом в строк до 04.06.2010 року в сумі 30 000,00 грн. є належною частковою оплату боргу, а грошові кошти на загальну суму 180 000,00 грн., що були перераховані відповідачем за первісним позовом на користь Третьої особи за первісним позовом після 04.06.2010 року не є належним виконанням зобов'язань за договором від 13.03.2009 року № 1303-1-ФП належному кредиторові. Отже, позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з Відповідача основної заборгованості в сумі 3 970 000 грн. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо зустрічних позовних вимог. Договір про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року укладений в порядку та на умовах визначених чинним законодавством: кредитор у зобов'язанні замінений внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України; сторонами дотримано письмової форми правочину відповідно до ст. 513 ЦК України; при укладені правочину, сторони дотримались порядку заміни кредитора у зобов'язанні, відповідно до ст. 516 ЦК України; при укладені правочину, сторонами не порушено інтереси третіх осіб; в момент вчинення правочину сторонами дотримано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Отже відсутні підстави для визнання договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року недійсним.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Федерація професійних спілок України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 40/85 в частині стягнення з Федерації професійних спілок України 1 500 000 грн. основної заборгованості, 350 759,28 пені, 323 020 грн. інфляційних, 118 039,72 грн. -3 % річних. В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає про помилкове перерахування третьою особою на користь Федерації професійних спілок України 1 500 000,00 грн. як такі, що не врегульовані договором № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року. Крім цього, апелянт вважає, що судом першої інстанції неправомірно задоволені вимоги позивача щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011 року апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.06.2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 29.06.2010 року було оголошено перерву до 13.07.2011 року, в судовому засіданні 13.07.2010 року було оголошено перерву до 18.07.2011 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011р. апеляційне провадження у справі № 40/85 зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи № 18/165 за позовом Федерації професійних спілок України до Закритого акціонерного товариства „Виробнича фірма „Єврокомплекс” про визнання недійсним договору про зворотну безвідсоткову фінансову допомогу від 13.03.2009р. №1303-1-ФП.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2011р. ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011р. скасовано, справу передано до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
На підставі Розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011р. у зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя -Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2011р. призначено розгляд справи №40/85 на 12.10.2011 року.
12.10.2011 року представником позивача за первісним позовом через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про витребування доказів, а саме відомості про посадових осіб, які мали право підпису від імені Федерації професійних спілок України на фінансових документах станом на 30.03.2009 року, відомості про залишок грошових коштів на поточному рахунку Федерації професійних спілок України станом на 30.03.2009 р., відомості про рух грошових коштів на поточному рахунку Федерації професійних спілок України за період з 30.03.2009 року по 04.04.2009 року, копії завірених в установленому порядку документів на підставі яких здійснювався рух грошових коштів на поточному рахунку Федерації професійних спілок України за період з 30.03.2009 року по 04.04.2009 року, в тому числі, копії платіжних документів по розпорядженню грошовими коштами, що знаходились на рахунку Федерації професійних спілок України у вказаний період, відомості про те, підписи яких посадових осіб Федерації професійних спілок України (в тому числі цифрові) містяться на платіжних дорученнях щодо розпорядження грошовими коштами на поточному рахунку Федерації професійних спілок України (в тому числі таких, що оформлені за допомогою системи дистанційного обслуговування «Клієнт-банк») за період з 30.03.2009 року по 04.04.2009 року.
Дане клопотання позивача за первісним позовом колегією суддів відхилено, оскільки судова колегія вважає, що для винесення обґрунтованого та об'єктивного рішення по даній справі в матеріалах справи достатньо доказів.
Третьою особою в судовому засіданні апеляційної інстанції заявлено усне клопотання про зміну найменування Закритого акціонерного товариства “Виробнича фірма “Єврокомплекс” на Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробнича фірма “Єврокомплекс”. Додано виписку з ЄДРПОУ №523854 від 25.05.2011 року, довідку з ЄДРПОУ від 07.06.2011 року АБ №150932, Статут ТОВ “Виробнича фірма “Єврокомплекс”, протокол №1 загальних зборів засновників ТОВ “Виробнича фірма “Єврокомплекс” від 06.01.2011 року.
Колегія суддів на підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу України протокольною ухвалою здійснила заміну в назві третьої особи - Закрите акціонерне товариство “Виробнича фірма “Єврокомплекс” на Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробнича фірма “Єврокомплекс”.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2011 р. у справі №40/85 скасувати в частині стягнення з Федерації професійних спілок України 1 500 000 грн. основної заборгованості, 350 759,28 пені, 323 020 грн. інфляційних, 118 039,72 грн. -3 % річних. В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача за первісним позовом, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2011 р. у справі № 40/85.
Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача за первісним позовом, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2011 р. у справі № 40/85.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
13.03.09 між Федерацією професійних спілок України (позичальник-відповідач) та Закритим акціонерним товариством “Виробнича фірма “Єврокомплекс” (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробнича фірма “Єврокомплекс”) (позикодавець-третя особа) укладено договір №1303-1-ФП про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу.
За умовами п.1.1 вказаного договору третя особа зобов'язалась надати відповідачу за первісним позовом поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 500 000,00 грн. строком до 13.04.2009, а відповідач зобов'язався прийняти та повернути суму фінансової допомоги на умовах укладеного договору.
Згідно з пунктами 4.1.,4.2. договору № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, в разі невиконання або неналежного виконання умов даного договору, винна сторона несе відповідальність в порядку, встановленому діючим законодавством України. У випадку порушення строків повернення суми фінансової допомоги, Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми заборгованості.
На виконання свого зобов'язання третьою особою перераховано на користь відповідача грошові кошти в сумі 500 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 243 від 13.04.2009 року.
Пунктом 1 додаткової угоди від 30.03.2009 року до договору № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу сторони виклали редакцію п.1.1. договору № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, відповідно до якої третя особа зобов'язалася надати відповідачу фінансову допомогу в розмірі 1 500 000,00 грн. строком до 13.04.2009, а відповідач зобов'язався прийняти та повернути суму фінансової допомоги на умовах укладеного договору.
На виконання свого зобов'язання третьою особою перераховано на користь відповідача грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 339 від 01.04.2009 року.
Пунктом 1 додаткової угоди від 27.04.2009 року до договору № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу сторони змінили редакцію п.1.1. договору № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, відповідно до якої третя особа зобов'язалась надати відповідачу фінансову допомогу в розмірі 2 500 000,00 грн. строком до 30.06.2009 року, а відповідач зобов'язався прийняти та повернути суму фінансової допомоги на умовах укладеного договору.
На виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до додаткової угоди від 27.04.2009 року до договору № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року третьою особою перераховано на користь відповідача грошові кошти в сумі 2 500 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 431 від 27.04.2009 року.
Загальна сума перерахованої третьою особою на користь відповідача поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за договором № 1303-1-ФП від 13.03.2009 склала 4000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.
Зарахування відповідачем грошових коштів на загальну суму 4 000 000 грн. на свій рахунок з призначенням платежу “зворотня безвідсоткова фінансова допомога згідно договору № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року” відбулось без будь-яких заперечень з боку останнього.
19.02.2010 року третя особа листом (вих. № 5) звернулась до відповідача з вимогою про погашення заборгованості в сумі 4 000 000,00 грн. за договором від 13.03.2009 року № 1303-1-ФП.
Вказану вимогу було отримано Федерацією професійних спілок України 25.02.2010 року, про що свідчить відмітка на вказаному листі засвідчена підписом працівником ФПУ -ОСОБА_4.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач за первісним позовом відповіді на лист-вимогу не надав, грошові кошти отримані у якості фінансової допомоги за договором про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу № 1303-1-ФП від 13 березня 2009 року в повному обсязі в установлений законом строк не повернув.
Відповідач за первісним позовом лише частково сплатив борг в сумі 30 000,00 грн. , що підтверджується платіжним доручення № 1003 від 25 травня 2010 року на суму 10 000,00 грн., платіжним доручення № 1028 від 28 травня 2010 року на суму 10 000,00 грн., платіжним доручення № 353 від 02.06.2010 року на суму 10 000,00 грн.
В подальшому 21.04.2010 р. між Закритим акціонерним товариством «Виробнича фірма “Єврокомплекс” (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробнича фірма “Єврокомплекс”) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП” укладено договір про відступлення права вимоги.
Згідно з п. 1 договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 р., цей договір спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку і на умовах, визначених договором та чинним законодавством України Цедентом (Закритим акціонерним товариством “Виробнича фірма “Єврокомплекс”) Цесіонарієві (Товариству з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП”) права вимоги, належного Цедентові, в межах яких Цесіонарій стає кредитором по відношенню до боржника (Федерації професійних спілок України).
Відповідно до п. 2 Договору про відступлення права вимоги виконання зобов'язань за договором № 1303-1-ФП від 13 березня 2009 року, а саме: повернення фінансової допомоги у розмірі 4 000 000 грн., перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП”.
Відповідно до п. 3 Договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 р. до цесіонарія переходить права вимоги Цедента за Договором, визначеними у цьому Договорі, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до п. 5 договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 р. Цедент (третя особа) зобов'язався повідомити боржника (відповідача) про відступлення права вимоги в 7 денний термін.
14.05.2010 року позивач листом (вих. № 1405/1) повідомив відповідача про відступлення права вимоги, який було отримано відповідачем 19.05.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (за № 65413363 касового чека (квитанції). До вказаного листа у якості доказу прав нового кредитора була додана копія договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року.
Також, третя особа листом № 28 від 27.05.2010 р. повідомила відповідача про заміну кредитора в зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року з Товариством з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП”.
Вказаний лист був отриманий Федерацією професійних спілок України 04.06.2010 року.
Отже, починаючи з 04.06.2010 року грошові кошти в рахунок погашення боргу за договором від 13.03.2009 року № 1303-1-ФП мали бути перераховані Відповідачем за первісним позовом новому кредитору, яким відповідно до договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року є Товариство з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП”.
Також, у якості доказів часткової сплати боргу Відповідачем за первісним позовом надані платіжні доручення, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: платіжне доручення № 1138 від 08 червня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 356 від 09 червня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення №391 від 22 червня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 416 від 05 липня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 1387 від 08 липня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 441 від 14 липня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 1541 від 29 липня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 1579 від 04 серпня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 1648 від 12 серпня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 1717 від 31 серпня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 1828 від 09 вересня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 2056 від 08 жовтня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 574 від 19 жовтня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 622 від 04 листопада 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 2295 від 11 листопада 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 2682 від 20 грудня 2010 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 121 від 01 лютого 2011 року на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення № 102 від 01 березня 2010 року на суму 10 000,00 грн.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що кошти на загальну суму 210 000,00 грн. Відповідач за первісним позовом сплатив на користь третьої особи.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики, коли позикодавцем є юридична особа, укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до положень ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Станом на 21 квітня 2010 року, тобто на момент переходу прав кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП”, обсяг зобов'язань Федерації професійних спілок України за договором від 13.03.2009 року № 1303-1-ФП становив 4 000 000,00 грн.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає розбіжностей в договорі від 13.03.2009 року № 1303-1-ФП та договорі про відступлення права вимоги від 21.04.2010 р. року в частині визначення суми вимоги фінансової допомоги.
Таким чином, судова колегія вважає безпідставними твердження Федерації професійних спілок України про порушення прав останнього при укладені договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 р. та при визначені суми, що підлягає поверненню.
Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Стаття 516 Цивільного кодексу України визнає належним письмове повідомлення боржника про заміну кредитора, при цьому, положеннями даної статті не встановлено строк в який боржник має бути повідомлений, а також не визначає, на кого покладається обов'язок повідомлення боржника про заміну кредитора.
Як вже зазначалось вище, 14.05.2010 року позивач листом (вих. № 1405/1) та третя особа листом № 28 від 27.05.2010 р. повідомили Федерацію професійних спілок України про заміну кредитора в зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року з Товариством з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП”.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази стосовно заперечень щодо відступлення права вимоги з боку Федерація професійних спілок України та не надано жодних відповідей на вказані листи щодо нового кредитора.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків не пред'явлення такої вимоги.
Як вже зазначалось вище, 19.02.2010 року третя особа листом (вих. № 5) звернулась до Федерації професійних спілок України з вимогою про погашення заборгованості в сумі 4 000 000,00 грн. за договором від 13.03.2009 року № 1303-1-ФП. Вказану вимогу було отримано Федерацією професійних спілок України 25.02.2010 року, про що свідчить відмітка на вказаному листі засвідчена підписом працівником ФПУ -ОСОБА_4.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач за первісним позовом відповіді на лист-вимогу не надав, грошові кошти отримані у якості фінансової допомоги за договором про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу № 1303-1-ФП від 13 березня 2009 року в сумі 4 000 000грн. в установлений законом строк не повернув.
Відповідачем за зустрічним позовом у якості доказів часткової сплати боргу надані платіжні доручення, які містять в матеріалах справи.
З зазначених платіжних доручень вбачається, що кошти на загальну суму 210 000,00грн. відповідач за первісним позовом сплатив на користь Третьої особи за первісним позовом.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що грошові кошти перераховані Відповідачем за первісним позовом в строк до 04.06.2010 року в сумі 30 000,00 грн. є належною частковою оплатою боргу на користь належного кредитора (платіжні доручення № 1003 від 25 травня 2010 року на суму 10 000,00 грн., № 1028 від 28 травня 2010 року на суму 10 000,00 грн., № 353 від 02.06.2010 року на суму 10 000,00 грн).
Грошові кошти на загальну суму 180 000,00 грн., що були перераховані відповідачем за первісним позовом на користь Третьої особи за первісним позовом після 04.06.2010 року не є належним виконанням зобов'язань за договором від 13.03.2009 року № 1303-1-ФП належному кредиторові, оскільки починаючи з 04.06.2010 року грошові кошти в рахунок погашення боргу за договором від 13.03.2009 року № 1303-1-ФП мали бути перераховані Відповідачем за первісним позовом новому кредитору, яким відповідно до договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року є Товариство з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП”.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення основної заборгованості в сумі 3 970 000 грн. є обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції.
Щодо вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з пунктами 4.1.,4.2. договору № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, в разі невиконання або неналежного виконання умов даного договору, винна сторона несе відповідальність в порядку, встановленому діючим законодавством України. У випадку порушення строків повернення суми фінансової допомоги, Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми заборгованості.
Відповідно до п. 3 Договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 р. до цесіонарія переходить права вимоги Цедента за Договором, визначеними у цьому Договорі, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Частиною 3 ст. 264 Цивільного кодексу України визначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 травня 2010 р. Відповідачем за первісним позовом було частково перераховано суму отриманої фінансової допомоги в розмірі 10 000,00 грн. та 28 травня 2010 року - в сумі 10 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученням .
Отже, Відповідач за первісним позовом своїми діями визнав борг та підтвердив свій обов'язок повернути його.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перебіг позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені) перервався 25 травня 2010 року та позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовними вимогами щодо стягнення пені в межах строку позовної давності.
Судом першої інстанції здійснено вірний розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом пеня у розмірі 350 759,28 грн.
Щодо вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.
Позивачем за первісним позовом вірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 540 520,00грн. та 3% річних у розмірі 182 354,79 грн.
Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року недійсним, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Пленум Верховного суду України в. п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Федерація професійних спілок України просить визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 21.04.2010 р. у зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ДІ СІ ЕЙ ГРУП” не розрахувалось з третьою особою за відступлення права вимоги в порядку визначеному вказаним правочином та немає наметі створення правових наслідків є безпідставними та недоведеними.
Колегією суддів встановлено, що укладення договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року спрямоване на набуття позивачем за первісним позовом цивільних обов'язків, що виникають з приводу відступлення третьою особою позивачу права вимоги, яке належить третій особі за Договором, за яким позивач за первісним позовом стає кредитором по відношенню до боржника-Федерації професійних спілок України.
Договір про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року має правову мету -відступлення права вимоги виконання у зобов'язанні за договором про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року.
При укладені договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року сторони переслідували цілі, що не суперечать діючому законодавству.
Дії сторін за вказаним правочином вчинені на виконання вимог оспорюваного правочину.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року укладений в порядку на умовах визначених чинним законодавством: кредитор у зобов'язанні замінений внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України; сторонами дотримано письмової форми правочину відповідно до ст. 513 ЦК України; при укладені правочину, сторони дотримались порядку заміни кредитора у зобов'язанні, відповідно до ст. 516 ЦК України; при укладені правочину, сторонами не порушено інтереси третіх осіб; в момент вчинення правочину сторонами дотримано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання договору про відступлення права вимоги від 21.04.2010 року недійсним є необґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.
Щодо тверджень апелянта про помилкове перерахування третьою особою на користь відповідача за первісним позовом грошових коштів в сумі 1 500 000,00 грн. як такі, що не врегульовані договором № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 6 Указу Президента України № 227/95 від 16.03.1995 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» установлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.
Таким чином, Федерація професійних спілок України, вважаючи помилково сплаченою третьою особою суму грошових коштів в розмірі 1 500 000,00 грн., Федерація професійних спілок України повинна була діяти відповідно до ст. 1213 ЦК України, тобто повернути третій особі.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, Федерація професійних спілок України не вчинила дій, які б свідчили, що їй були перераховані безпідставно грошові кошти в сумі 1 500 000,00 грн., та не повернула грошові кошти в установлений строк.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім цього, в матеріалах справи наявні листи, якими підтверджується воля Федерації професійних спілок України на отримання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги на загальну суму 4 000 000,00 грн. за договором № 1303-1-ФП від 13.03.2009 року, зокрема: лист Закритого акціонерного товариства “Виробнича фірма “Єврокомплекс” № 5 від 19.02.2010 року, лист Федерації професійних спілок України адресований третій особі (вих. № 09/01-28/458 від 01.03.2010 р.).
Таким чином, вищезазначені доводи апелянта спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі №40/85 від 21.04.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача за первісним позовом (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Федерації професійних спілок України залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 21.04.2011 року по справі №40/85 залишити без змін.
Матеріали справи № 40/85 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді