01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.10.2011 № 18/036-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом:
не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача за первісним позовом:
не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
від третьої особи: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД"
на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2011
у справі № 18/036-11 (суддя Кошик А.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Натурпродукт-Вега"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД"
про стягнення 879 457,58 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Натурпродукт-Вега"
про визнання договору поставки недійсним
за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору
Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека ВВС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Натурпродукт-Вега"
про часткове визнання недійсним договору поставки № 5/2010 від 04.01.2010
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 розгляд апеляційної скарги у справі № 18/036-11 відкладено на 17.10.2011.
Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 № 01-23/3/2 змінено склад колегії суддів.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2011 у справі № 18/036-11 первісний позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 851 721,81 грн. заборгованості, 27 735,77 грн. пені, 8 795,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю; у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що судом встановлено факт отримання відповідачем товару за наведеними в позові накладними, станом на день розгляду спору відповідач не надав доказів оплати спірного товару в повному обсязі, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 851 721,81 грн. заборгованості підлягає задоволенню; у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 27 735,77 грн. пені, а враховуючи вимоги ч.1 ст. 612 ЦК України, зазначена вимога про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою і підлягає задоволенню; посилання позивача за зустрічним позовом на невідповідність договору, а саме спірних накладних, які є його невід'ємними частинами, вимогам чинного законодавства України, у зв'язку із їх підписанням не уповноваженим на це представником останнього, спростовується встановленими судом при розгляді первісного позову обставинами, за наслідками вирішення якого судом встановлено факт отримання відповідачем товару, а відтак і підписання видаткових накладних уповноваженими представниками відповідача; суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача за зустрічним позовом на невизначеність умовами договору предмету, ціни та розмірів платежів за ним; враховуючи встановлення судом факту підписання спірних накладних з боку покупця уповноваженим представником останнього, а також положення ст. 218 ЦК України, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання договору недійсним з підстав ст. 218 Цивільного кодексу України; оскільки судом встановлено факт визначеності договором його істотних умов у розумінні ст. 180 ГК України та ст. 628 ЦК України, як-то предмет, ціна та порядок здійснення розрахунків за ним, посилання на відсутність яких покладені в основу обґрунтування зустрічних позовних вимог, а також виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання договору недійсним з підстав ч. 1 ст. 203 ЦК України є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає; судом встановлено, що третя особа не є стороною за спірним договором, умови такого договору жодним чином не стосуються прав та інтересів третьої особи, які підлягають захисту шляхом визнання частково недійсним договору, судом також врахованого, що договір не містить жодного застереження про те, що відповідач за первісним позовом укладає цей договір в інтересах або від імені третьої особи; оскільки третьою особою не доведено факту порушення умовами договору своїх прав та законних інтересів, суд дійшов висновку, що вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про визнання договору недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних з підстав ч. 1 ст. 203 ЦК України є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2011 у справі № 18/036-11 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, та задовольнити зустрічний позов.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку заявника, судом першої інстанції належним чином не з'ясовано, якими письмовими доказами підтверджується розмір заборгованості, а також не встановлено факту поставки та отримання товару згідно із видатковими накладними, які є у матеріалах справи, оскільки усі видаткові накладні, додані до матеріалів справи, з боку позивача за первісним позовом, були підписані особою, яку вказано як ОСОБА_1, а з боку відповідача за первісним позовом накладні були підписані не уповноваженою на таке підписання особою, а саме ОСОБА_2, слід зазначити, що з боку відповідача за первісним позовом видаткові накладні не було засвідчено печаткою підприємства, а лише проставлено штамп, який не може засвідчувати справжність документу, як додатку до договору; на ім'я ОСОБА_2 видавалась довіреність, якою останнього наділено повноваженнями виключно на отримання цінностей і, в той же час, не наділено повноваженнями на погодження ціни, кількості, асортименту та якості продукції, а також не надано повноважень на підписання документів, як додатків до договору від імені відповідача за первісним позовом, тому, фактично, згідно із договором продукція не передавалась і відповідно строк оплати не настав, отже, в даному випадку, судом при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено ряд норм цивільного та господарського законодавства, а саме: ст. 265 ГК України та ст.ст. 530, 692 ЦК України.
Скаржник посилається на те, що належними доказами сум заборгованості можуть бути тільки витяги із особового рахунку позивача, які відсутні у матеріалах справи.
Як стверджує скаржник, судом не було взято до уваги те, що відповідачем за первісним позовом замовлення для формування окремих партій товару не надсилались.
Заявник вважає, що Господарським судом Київської області при розгляді по суті справи № 18/036-11 були проігноровані вимоги зустрічної позовної заяви, а справа фактично розглядалась за матеріалами позивача за первісним позовом та документами, які були надані останнім та які є неналежними доказами.
На думку заявника, судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі було порушено норми чинного законодавства України, зокрема: ст. 19 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 33 ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на ту обставину, що рішенням Господарського суду Київської області від 21.02.2011 у справі № 21/003-11, яке набрало законної сили, встановлено наявність договірних зобов'язань між сторонами у справі та відсутність підстав для визнання договору поставки недійсним, отже, ці факти не підлягають доведенню згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України; заявки на поставку партій товару позивачем за первісним позовом одержувались від відповідача в електронній формі.
26.09.2011 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду скаржником подано клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
У судовому засіданні 26.09.2011 скаржником заявлено про те, що на фіксуванні судового процесу не наполягає, шляхом вчинення про це напису на зазначеному клопотанні.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення з відповідача 851 721,81 грн. основного боргу, 27 735,77 грн. пені та судових витрат.
З урахуванням положень ст. 60 ГПК України відповідач подав зустрічну позовну заяву, в якій просив у задоволенні вимог позивача про стягнення суми боргу у справі № 18/036-11 відмовити повністю, задовольнити зустрічний позов та визнати недійсним договір поставки № 5/2010 від 04.01.2010, укладений між позивачем та відповідачем.
Крім того, 04.05.2011 надійшла позовна заява від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС”, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до відповідача за первісним позовом та позивача за первісним позовом про визнання договору поставки № 5/2010 від 04.01.2010 недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2010 між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом укладено договір поставки № 5/2010, відповідно до п. 1.1 якого, позивач за первісним позовом, за договором постачальник, зобов'язаний передати у власність покупцеві медикаменти, вироби медичного призначення, косметичні засоби, харчові добавки, предмети санітарії та гігієни (надалі - товар) згідно із заявками відповідача за первісним позовом, за договором покупця, в асортименті та по цінах, вказаних у видаткових накладних, а відповідач за первісним позовом зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 3.5. договору поставки № 5/2010, датою поставки вважається дата передачі позивачем за первісним позовом товару відповідачу за первісним позовом; право власності на партію товару переходить відповідачу за первісним позовом в момент отримання останнім товару; моментом отримання товару вважається відмітка відповідача за первісним позовом про отримання товару на видатковій накладній позивача за первісним позовом.
На виконання умов договору поставки № 5/2010 позивач за первісним позовом поставив, а відповідач за первісним позовом прийняв товар на загальну суму 884 207,96 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: № КІЕ0000013712 від 18.11.2010 на суму 457 011,50 грн.; № КІЕ0000013736 від 18.11.2010 на суму 65 905,18 грн.; № КІЕ0000013724 від 18.11.2010 на суму 20 444,16 грн.; № КІЕ0000013726 від 18.11.2010 на суму 675,48 грн.; № КІЕ0000014082 від 25.11.2010 на суму 276 640,40 грн.; № КІЕ0000014083 від 25.11.2010 на суму 63 531,24 грн.
Отримання товару за вказаними вище видатковими накладними з боку відповідача за первісним позовом було здійснено представником останнього, який діяв на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма № М-2) № 15772 від 17.11.2010 та № 15962 від 24.11.2010, що були видані відповідачем за первісним позовом відповідно до вищезазначених накладних.
04.01.2010 між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом укладено угоду № 1 про доповнення умов договору поставки № 5/2010 від 04.01.2010, згідно із п. 1 якої позивач за первісним позовом та відповідач за первісним позовом домовились доповнити умови п. 4 "Умови оплати" договору поставки № 5/2010 від 04.01.2010, пунктами 4.7 - 4.15 (а.с. 43).
У п. 10.3. договору поставки № 5/2010 зазначено, що він набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2010, а в частині розрахунків до повного їх виконання.
Як зазначено у п. 4.7 договору поставки № 5/2010, в редакції угоди № 1 про доповнення умов договору поставки № 5/2010 від 04.01.2010, сторони домовились про те, що позивач за первісним позовом проводить відпуск товару відповідачу за первісним позовом на умовах відстрочення платежу на 45 календарних днів з моменту відпуску товару; знижка на одноразову закупку товару встановлюється в розмірі 8,0% від суми одноразової закупки; на ТМ "Доліва" встановлюється розмір знижки 10,0% від суми одноразової закупки; усі знижки, які позивач за первісним позовом надає відповідачу за первісним позовом за даною угодою, нараховуються на вартість товару, без врахування ПДВ; знижка, передбачена даним пунктом угоди відповідачу за первісним позовом надається в "Акті надання знижки", одночасно позивач за первісним позовом надає розрахунок корегування на суму наданої знижки; по препаратах торгової марки Доліва знижка надається позивачем за первісним позовом в накладній.
Із актів про надання знижки № 229 від 18.11.2010, № 230 від 25.11.2010 та № 231 від 25.11.2010 вбачається, що відповідно до договору поставки № 5/2010 від 04.01.2010 і у зв'язку із відсутністю між сторонами претензій одна до одної, позивач за первісним позовом надає відповідачу за первісним позовом знижки: за накладною № 13736 від 18.11.2010, сума знижки становить 5 272,42 грн.; за накладною № 14083 від 25.11.2010, сума знижки - 5 082,50 грн.; за накладною № 14082 від 25.11.2010, сума знижки становить 22 131,23 грн.
Отже, позивачем за первісним позовом надано відповідачу за первісним позовом знижки на загальну суму у розмірі 32 486,15 грн.
Однак, відповідач за первісним позовом, всупереч умовам договору поставки № 5/2010, вартість поставленого товару за видатковими накладними №№ КІЕ0000013712, КІЕ0000013736, КІЕ0000013724, КІЕ0000013726, КІЕ0000014082, КІЕ0000014083 не оплатив, у зв'язку із чим заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом, з урахуванням наданих знижок, склала суму у розмірі 851 721,81 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У ч. 1 ст. 530 ЦК України зазначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів належного виконання умов договору поставки № 5/2010 щодо оплати вартості поставленого позивачем за первісним позовом товару згідно із видатковими накладними №№ КІЕ0000013712, КІЕ0000013736, КІЕ0000013724, КІЕ0000013726, КІЕ0000014082, КІЕ0000014083 відповідачем за первісним позовом не надано.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 851 721,81 грн. заборгованості за отриманий товар згідно із зазначеними вище видатковими накладними, є такими, що підтверджені матеріалами справи та відповідають чинному законодавству.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 8.4 договору поставки № 5/2010 передбачено, що у випадку порушення відповідачем за первісним позовом строків оплати за товар, передбачених п. 4.1 цього договору, відповідач за первісним позовом сплачує позивачу за первісним позовом штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.
Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок пені, з урахуванням умов договору поставки № 5/2010, а саме п. 4.1, апеляційний господарський суд встановив, що пеню у сумі 27 735,77 грн. нараховано позивачем за первісним позовом правильно.
Позивач за зустрічним позовом просить визнати договір поставки № 5/2010 від 04.01.2010, укладений між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом, недійсним, на підставі ч.ч. 1, 4 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки спірні накладні, які є невід'ємними частинами договору поставки № 5/2010, не були підписані уповноваженими на те представниками сторін договору, і як наслідок, не відповідають вимогам ст. 208 ЦК України щодо форми вчинення правочину.
Відповідно до ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно зі ст. 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів (типова форма № М-2).
Підписання видаткових накладних №№ КІЕ0000013712, КІЕ0000013736, КІЕ0000013724, КІЕ0000013726, КІЕ0000014082, КІЕ0000014083 з боку позивача за зустрічним позовом було здійснено представником останнього - ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма № М-2) № 15772 від 17.11.2010 та № 15962 від 24.11.2010.
Згідно із ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
В матеріалах справи не міститься доказів скасування або визнання недійсними вищезазначених довіреностей, у зв'язку із чим посилання позивача за зустрічним позовом на підписання спірних накладних з боку покупця неуповноваженою на це особою є необґрунтованими.
Як встановлено в ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, враховуючи факти підписання сторонами договору поставки № 5/2010, видаткових накладних №№ КІЕ0000013712, КІЕ0000013736, КІЕ0000013724, КІЕ0000013726, КІЕ0000014082, КІЕ0000014083 відповідачем за зустрічним позовом та з боку позивача за зустрічним позовом уповноваженим представником останнього, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання договору поставки № 5/2010 від 04.01.2010 недійсним, оскільки порушення норм законодавства, на які вказує позивач за зустрічним позовом, відсутні.
Відповідно до частин 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, в редакції, чинній на час укладення договору поставки № 5/2010, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Проаналізувавши долучені до матеріалів справи документи, колегія суддів не вбачає підстав, за яких договір поставки № 5/2010 може бути визнано недійсним.
Предметом позову третьої особи є вимога про визнання договору поставки № 5/2010 недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних.
В обґрунтування своїх вимог третя особа посилається на те, що укладання спірного договору з боку першого відповідача (відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом) зумовлено виконання останнім своїх обов'язків як комісіонера за договором комісії № 15 від 30.12.2009, укладеного з третьою особою; за умовами договору комісії № 15 передбачено обов'язок першого відповідача погоджувати з третьою особою істотні умови правочинів, укладення яких передбачено цим договором комісії, в даному випадку договору поставки з другим відповідачем; зважаючи на те, що в установленому договором комісії №15 порядку не було укладено додаткову угоду, в якій би було викладено істотні умови договору комісії та, відповідно, умови, необхідні для придбання товару першим відповідачем у другого відповідача за договором поставки № 5/2010, то такі істотні умови не можна вважати погодженими.
Таким чином, на думку третьої особи, укладання договору поставки № 5/2010, без попереднього погодження з боку першого відповідача його істотних умов із третьою особою, є порушенням умов договору комісії №15 від 30.12.2009р., і як наслідок є підставою для визнання договору поставки № 5/2010 недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних, згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
На думку третьої особи, зміст договору поставки № 5/2010 суперечить не лише вимогам законодавства, а і її інтересам у частині асортименту та вартості продукції, що безпосередньо не відповідає умовам договору комісії, тому такий договір поставки має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.
30.12.2009, між третьою особою та першим відповідачем укладено договір комісії № 15, відповідно до п. 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, перший відповідач, за договором комісіонер, зобов'язується за дорученням третьої особи, за договором комітента, за плату, вчинити від свого імені, але за рахунок третьої особи правочини, спрямовані на купівлю лікарських засобів.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Як вбачається із матеріалів справи, третя особа не є стороною за договором поставки № 5/2010 від 04.01.2010, який укладений між першим відповідачем та другим відповідачем.
Договір поставки № 5/2010 не містить жодного застереження про те, що перший відповідач укладає цей договір в інтересах або від імені третьої особи.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що перший відповідач, укладаючи спірний договір, діяв в інтересах третьої особи.
Проаналізувавши встановлені обставини, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги третьої особи, оскільки не доведено факт порушення умовами договору поставки № 5/2010 її прав та законних інтересів.
Апеляційний господарський суд, враховуючи викладене, не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що видаткові накладні були підписані неуповноваженою на таке підписання особою та не вбачає порушень норм чинного законодавства України.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вказано позивачем за первісним позовом, відповідачем не було здійснено оплату товарів, одержаних за вищевказаними накладними, отже, саме на відповідачеві за первісним позовом, як стороні за договором поставки № 5/2010, на яку покладено обов'язок здійснення оплати одержаних товарів, лежить обов'язок надання платіжних документів, підтверджуючих розмір заборгованості або відсутність останньої.
Проти твердження скаржника про ненадання заявок заперечує позивач за первісним позовом. Разом із тим, факт надання або ненадання заявок не впливає на обов'язок відповідача за первісним позовом вчасно оплатити одержаний товар.
Апеляційна інстанція не погоджується із твердженням позивача за первісним позовом про наявність підстав для застосування норм ст. 35 ГПК України, оскільки у справі № 21/003-11 встановлені факти, які були наслідком висновків, зроблених судом за наслідками оцінки конкретних матеріалів у справі № 21/003-11, отже, стосуються лише цієї справи.
Також слід вказати, що підстави позовів у справах № 21/003-11 та № 18/036-11 є не однаковими.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2011 у справі № 18/036 11 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 18/036-11 повернути до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя
Судді
19.10.11 (відправлено)