01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.10.2011 № 36/293
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів:
За участю представників:
Від позивача: ОСОБА_1 - юрист
Від відповідача: ОСОБА_2 - юрист
розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва
від 05.09.2011
у справі № 36/293 (Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення 139 051,22 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу № 1290/04/2008 від 11.04.2008 в розмірі 139 051,22 грн., в тому числі 130 556,91 грн. основного боргу, 4 799,26 грн. пені, 2766,16 грн. індексу інфляції та 928,89 грн. три відсотки річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 у справі № 36/293 позов задоволено повністю.
На підставі рішення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» підлягає стягненню сума основного боргу 130 556,91 грн., пеня в розмірі 4 799,26 грн., три проценти річних в розмірі 928,89 грн., індекс інфляції в розмірі 2 766,16 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 390,51 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи.
Апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем грошових зобов'язань за Договором фінансового лізингу № 1290/04/2008 від 11.04.2008 не відповідає дійсності, оскільки відповідно до п. 2.3. Договору вартість предмету Договору становить 97 282,00 у.о. (Євро), при цьому оплата здійснюється щомісяця згідно графіка, розмір щомісячних платежів вказано в умовних одиницях. При цьому, Позивач здійснює нарахування лізингових платежів з урахуванням зміни курсу НБУ для Євро, що передбачено п. 6.1.2., 6.2, 6.4. Договору, які, на думку апелянта, суперечить вимогам чинного законодавства.
Крім того, апелянт стверджує, що розрахунок позовних вимог є неправильним і не точним, оскільки в ньому не зазначено правильного курсу НБУ для Євро, який повинен застосовуватись при розрахунку лізингового платежу для кожного періоду.
Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
11.04.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» (лізингоотримувач) було укладеного Договір фінансового лізингу № 1290/04/2008 (надалі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору лізингодавець зобов'язався набути у свою власність техніку згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу як предмет лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти його на умовах Договору.
Згідно з пунктом 2.3. Договору вартість майна, що передається лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 97 282,00 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі 20 % - 16 213,67 у.о., виражена в гривнях України.
Як передбачено пунктом 3.1. Договору передача позивачем майна, а також необхідних комплектуючих та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння і користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-прийняття майна.
У відповідності до пункту 3.5. Договору з моменту підписання акту здачі-прийняття майна права володіння і користування переходять до лізингоодержувача і зобов'язання лізингодавця з передачі майна у фінансовий лізинг лізингоодержувачу вважаються виконаними.
26.08.2008 лізингоодержувач отримав від позивача автобетонозмішувач ШТАТТЕР АМ 10 FHC за видатковою накладною № РН-0000379, вартість переданого майна складає 750 811,12 грн.
Пунктом 6.1. Договору сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця (у.о.). Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу відповідно до п. 6.1.1 Договору.
Відповідно до пункту 6.4. Договору лізингоодержувач зобов'язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, зазначені в додатку №1 до договору, з урахуванням правил, викладених в додатку № 7 до Договору
Сума авансового платежу підлягає сплаті в гривнях, розраховується як множення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору, та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ, встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів з дати, встановленої для проведення платежу, відповідно до додатку № 1 до Договору (пункт 6.4. Договору).
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Як зазначено в частині 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Нормами пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
У відповідності до частини 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Сторони у пунктах 6.5. та 6.6. Договору погодили, що лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у Графіку внесення платежів.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів не приймає доводи апелянта, що пункти 6.1.2., 6.2 та 6.4. Договору суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем не було надано доказів визнання вказаних пунктів Договору нечинними, а отже у відповідача відсутні підстави для невиконання умов Договору.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт наявності основної заборгованості за Договором фінансового лізингу № 1290/04/2008 від 11.04.2008 в період з 03 лютого 2011 року по 03 липня 2011 року згідно графіку внесення платежів у відповідача перед позивачем в сумі 130 556,91 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і апелянтом не спростований, тому позовні вимоги позивача задоволені судом першої інстанції правомірно.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 8.5. Договору сторони погодили, що у випадку якщо лізингоотримувач не сплатить в строк передбачений Договором передбачені Договором платежі, то лізингодавець отримує право вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочки і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.
Як зазначено в частині 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Крім того, суд зазначає, що згідно з інформаційним листом Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія не приймає до уваги доводи апелянта про неправильність та неточність розрахунку суми позовних вимог, оскільки апелянтом не надано контррозрахунок та не надано доказів неточності розрахунку наданого позивачем.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором у розмірі 130 556,91 грн., пеня в розмірі 4 799,26 грн., 3 % річних у розмірі 928,89 грн. та витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 2 766,16 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача - Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 по справі № 36/293 залишити без змін.
Матеріали справи № 36/293 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді