01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
27.09.2011 № 35/150
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дзюбка П.О.
суддів:
при секретарі:
за участю секретаря: Карпюк О.С.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 ( за довіреністю від 25.07.2011р.)
від відповідача: ОСОБА_2 ( за довіреністю від 21.02.2011р.)
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства « Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2011р.
у справі № 35/150 (суддя: Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Наста»
до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
про стягнення 10 441,20 грн. страхового відшкодування.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2011 року у справі № 35/150 позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, ВАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2011 року у справі № 35/150 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2011 року відкрито апеляційне провадження у справі № 35/150 та призначено до розгляду на 27.09.2011 р.
26.09.2011р. через загальний відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача в якому він апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2011р. залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2009 року між ТОВ «Страхова компанія «НАСТА» (позивач) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено Договір добровільного комплексного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту №212.202279, згідно якого об'єктом страхування є автомобіль «VOLVO S40», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
29.10.2010 року о 17 00 у місті Донецьку по просп. Садовому відбулась дорожньо -транспортна пригода, в якій мало місце зіткнення автомобіля «Lexus», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 з автомобілем «VOLVO S40», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5.
Під час дослідження страхового випадку позивачу стало відомо, що цивільно -правова відповідальність Єрченка А.М., водія автомобіля «Lexus», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована у Відкритому акціонерному товаристві Національній акціонерній страховій компанії «ОРАНТА» (відповідач).
Постановою Мар'їнського районного суду м. Донецька №3-2038/10 від 17.11.2010р. встановлено вину ОСОБА_4 у настанні дорожньої транспортної пригоди, яка відбулась 29.10.2010р.
22.11.2010 року позивачем було складено Страховий акт №2010-10-29/005 та 06.12.2010р. на підставі вказаного Страхового акту, відповідно до норм ст. 25 Закону України «Про страхування», позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 10 441, 20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №468.
16.02.2011р. позивач направив відповідачу, претензію про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу (вих. №315 від 04.02.2011).
Проте, відповідач не відреагував на вищевказану претензію.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 10 441, 20 грн.
Апелянт в скарзі посилається на те, що відповідач не був повідомлений про настання страхового випадку в строк передбачений Законом України «Про страхування»та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів». Тобто відсутнє повідомлення ОСОБА_3 про настання страхового випадку станом на 29.10.2010р. але не пізніше трьох робочих днів страховика, з якими було укладено договір обов'язкового страхування цивільно -правової відповідальності.
Скаржник вказує на те, що не є заподіювачем шкоди, а також страховиком, який належно і в строк відповідно до законодавства України був повідомлений страхувальником або потерпілою особою про настання страхового випадку для відшкодування матеріальної шкоди завданої джерелом підвищеної безпеки.
В даному випадку страховик не є винною особою у спричиненні шкоди потерпілій стороні, а також відповідач зазначає, що немає відшкодування потерпілій особі з боку позивача, а є оплата авторемонтних робіт.
Враховуючи обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збиток.
Згідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно -правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди заподіяної життю, здоров'ю, та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальника.
Відповідно до пунктів 37.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Страхова компанія «НАСТА», відповідно до Договору добровільного комплексного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту №212.202279 від 09.11.2009р., 22.11.2010р. на підставі заяви страхувальника та Акту №2010-10-29/005, виконуючи свої зобов'язання за вказаним Договором страхування, здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 10 441,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №468.
Разом з тим, цивільно -правова відповідальність іншого учасника ДТП -ОСОБА_4 транспортний засіб «Lexus», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована у Відкритому акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», що підтверджується Полісом №ВЕ/2022381 обов'язкового страхування цивільно -правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, копія якого наявна в матеріалах справи.
Матеріалами справи підтверджено, що вина ОСОБА_4 у вчинені ДТП доведена належним чином (Постанова Мар'їнського районного суду м. Донецька №3-2038/10 від 17.11.2010р.) у зв'язку з чим у відповідача виникає обов'язок відшкодувати завдані потерпілому збитки (або особі яка має право на таке відшкодування), в даному випадку -позивачу, який отримав право вимоги від потерпілого.
Таким чином, особами відповідальними за завдані ОСОБА_3 збитки, у даному випадку є відповідач, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком.
Отже, виходячи з наявних в матеріалах доказів, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотньої вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами. Такою особою, в даному випадку, дійсно є винний у скоєнні ДТП ОСОБА_4, однак, якщо його цивільно -правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладання договору обов'язкового страхування цивільно -правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою, тобто, бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, що виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
За таких обставин, внаслідок невірного тлумачення відповідачем поняття «винний у скоєнні ДТП» та «винний в заподіянні шкоди» із поняттям «особа, відповідальна за завдану шкоду», останній помилково зазначає про відсутність у страховика (позивача) за договором майнового страхування, який сплатив страхове відшкодування, права регресної вимоги до страховика (відповідача), який застрахував цивільно -правову відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 10 441,20 грн., є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Виходячи з вище сказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2011 року у справі № 35/150, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2011 року у справі № 35/150 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2011 року у справі № 35/150 залишити без змін.
Матеріали справи № 35/150 повернути господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді