"08" листопада 2011 р. Справа № 5016/3045/2011(3/191)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир Вінниця»
57500, Миколаївська область, м. Очаків, вул. Миру, 16
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»
01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43
про визнання недійсним договору.
Суддя Смородінова О.Г.
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: ОСОБА_1, за довіреністю.
Позивач звернувся до суду з позовом визнати договір про надання кредиту № CR 08-120/В00 від 05 березня 2008 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк»та ТОВ «Атомир Вінниця»недійним.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору про надання кредиту № CR 08-102/BOO від 05.03.2008 р., договорів про зміну договору про надання кредиту (в кількості 11 штук), кредитних заявок, норм статей 203, 215, 227, 509, 524, 1046, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 198, 207, 345 Господарського кодексу України, ст. 47 Закону України «Про банківську діяльність», положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», положеннями Постанови Національного банку України «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України»та мотивовані тим, що: кредитний договір був укладений із порушенням вимог чинного законодавства щодо здійснення валютних операцій; положення кредитного договору суперечили нормам чинного на момент його укладення законодавства України; кредитний договір укладений без відповідного необхідного дозволу; кредитний договір укладений з порушенням сторонами господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), що є підставою визнання його недійсним.
Позивач в судове засідання двічі не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення № 5400115404420 та № 5750802444394.
Відповідач надав суду відзив в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на наявність банківської ліцензії №191 від 08.11.06р., дозволу НБУ № 191-1 від 08.11.2006 р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” та додаток до вказаного дозволу НБУ, норм ст.ст. 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 44 Закону України «Про національний банк України», ст. ст.192, 524, 533, 629, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 198, 345 Господарського кодексу України та мотивуючи тим, що на цей час законодавство України чітко визначає правомочність банків та підставі відповідних ліцензій здійснювати операції з розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик в іноземній валюті, які включають у себе як власне надання кредитів, так і отримання процентів та інших платежів за кредитом в іноземній валюті. Також, чинним законодавством України не встановлено меж термінів і сум кредитів в іноземній валюті, що є обов'язковими критеріями застосування режиму індивідуального ліцензування, таким чином, за відсутності цих встановлених меж граничних термінів і сум кредитів в іноземній валюті, банк вважає, що законно здійснює кредитні операції в іноземній валюті за наявності в нього генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій.
Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що даний спір повинен розглядатись у господарському суді м. Києва, оскільки відповідно до умов договору про надання кредиту № CR 08-102/BOO від 05.03.2008 р., який позивач просить визнати недійсним, стороною у договорі є Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», що є юридичною особою, яка зареєстрована відповідно до чинного законодавства та має місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43.
08.11.2011 р. за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника відповідача, суд -
встановив:
05.03.2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" (правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк"), як банком, (далі - відповідач) та ТОВ «Автомир Вінниця», як позичальником, (далі -позивач) був укладений договір про надання кредиту № CR 08-102/BOO, за умовами якого відповідач, надає позивачу кредит в розмірі, що не перевищує Ліміт фінансування, а позивач, як позичальник, приймає та зобов'язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цьому договорі. Кредит може надаватись у такій валюті: долари США.
Ліміт фінансування -максимально дозволена сума заборгованості позичальника за кредитом, складає USD 1 654 710,00 доларів США.
Пунктом 8.2 договору кредиту сторони визначили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін ,і залишатиметься чинним до моменту виконання кожною із сторін своїх зобов'язань за цим договором у повному обсязі, та такий день вважатиметься днем припинення цього договору.
Матеріали справи свідчать, що 24.03.2008 р. між банком та позичальником було укладено договір № 1, яким останні внесли зміни до договору про надання кредиту № CR 08-102/BOO .
11.06.2008 року сторони уклали договір № 2, яким внесли зміни до пунктів 1.6.2 та 2.3.13 договору про надання кредиту № CR 08-102/BOO.
Договором № 3 від 30.07.08 р. були внесені зміни до пунктів 1.4.1 та 1.4.2 договору про надання кредиту № CR 08-102/BOO.
Договором № 4 від 15.12.08 р., договором № 5 від 04.02.09 р., договором № 6 від 06.04.09 р. сторони пункти 1.6.1 та 1.9 виклали в іншій редакції.
05.06.09 р. між банком та позичальником було укладено договір № 7, яким учасники змінили деякі умови договору № CR 08-102/BOO від 05.03.08 р.
Договором № 8 від 13.10.09 р. сторони виклали пункт 1.1.3 договору в іншій редакції.
Також, договором № 9 від 02.02.10 р., договором № 10 від 28.07.10 р. та договором № 11 від 04.03.11 р. сторони змінили редакцію пунктів 1.6.1 та 1.9.
Позивач вважає, що договір про надання кредиту № CR 08-102/BOO від 05.03.2008 р. суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним за правилами ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Дослідивши згідно до ст. 43 ГПК України матеріали справи, проаналізувавши їх відповідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного:
Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
ТОВ «Автомир Вінниця» у позовній заяві вказує на те, що умови кредитного договору суперечать Цивільному кодексу України та іншим актам законодавства, зокрема - валютного законодавства. Але, суд проаналізувавши норми чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, вважає, що зміст спірного кредитного договору не суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки ПАТ «ОТП Банк»для укладення оспорюваного кредитного договору та для прийняття його виконання позичальником не потрібно було отримувати індивідуальну ліцензію Національного банку України на здійснення разової валютної операції з огляду на наступне:
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Іноземна валюта і валютні цінності належать до речей обмежених, але не заборонених, у господарському обороті, і для них державою встановлено особливі правила.
Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та інші нормативно-правові акти не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частинами 1 та 2 ст. 198 Господарського кодексу України визначено, що платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом; грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України, банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.
Частиною 1 ст. 339 Господарського кодексу України встановлено, що фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій, і їх основними видами є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.
За ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором в позичальником.
Статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” встановлено, що банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Норми статей 47 та 49 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Зокрема, як кредитні у ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” розглядаються операції, зазначені у п. 3 ч. 1 та п. п. 3- 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення оспорюваного кредитного договору Національним Банком України видано ЗАТ (ПАТ) „ОТП Банк” банківську ліцензію № 191 від 08.11.2006 р. на право здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, дозвіл НБУ № 191-1 від 08.11.2006 р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” та додаток до вказаного дозволу НБУ, в якому визначено право Банку на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Не можна також погодитися з твердженнями позивача про визнання кредитного договору недійсним внаслідок використання ним долару США як засобу платежу за кредитним договором всупереч приписам п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету з огляду на наступне.
Статтею 5 Декрету передбачено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п. п. „в”, „г” ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Як вказано вище, у відповідача наявна банківська ліцензія на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”.
Крім того, п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Всупереч зазначеним процесуальним нормам позивач не довів суду підстав за якими оспорюваний правочин повинен бути визнаний недійсним.
Письмовий вислів відповідача про те, що даний спір повинен розглядатись у господарському суді м. Києва, оскільки відповідно до умов договору про надання кредиту № CR 08-102/BOO від 05.03.2008 р., який позивач просить визнати недійсним, стороною у договорі є Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», що є юридичною особою, яка зареєстрована відповідно до чинного законодавства та має місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, судом відхилений, виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Отже, враховуючи приписи вищезазначеної статті, даний спір повинен розглядатись у господарському суді Миколаївської області, оскільки відповідно до умов оскаржуваного кредитного договору саме позивач зобов'язаний сплатити (повернути) гроші на користь банку (відповідача).
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, керуючись ст. ст. 15, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України , суд -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя О.Г. Смородінова
Рішення підписано 11.11.2011 року.