ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
10 листопада 2011 р. Справа № 5010/1968/2011-3/97
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Фрич М. М. , при секретарі судового засідання Ковалюк С. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Управління житлово-комунального господарства
виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,
вул. Незалежності, 7, м. Івано - Франківськ, 76000
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
АДРЕСА_1, 76000
про стягнення заборгованості в сумі 15498,00 грн.
за участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність № 377/01-096 від 12.10.11р.)
Від відповідача: ОСОБА_3 - представник, (довіреність від 16.03.11р.)
Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради заявило позовну вимогу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про стягнення заборгованості в сумі 15498,00 грн.
Ухвалою суду від 06.10.11 р., порушено провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 18.10.11 р.
Судові засідання відбувались 18.10.11р., 03.11.11 р., 10.11.11 р.
03.11.11р. представник відповідача подав суду заяву ( вх.№ 9184/2011-с вх) про припинення провадження по справі, в зв"язку з непідвідомчістю даного спору господарському суду.
Суд прийняв дану заяву до розгляду на піставі ст.22 ГПК України.
Відповідач у заяві вказує, що предметом даного спору є стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору №28 від 01.04.08р. На думку відповідача за своїм змістом та суттю даний договір є адміністративним, а тому даний спір непідвідомчий господарському суду.
В судовому засіданні 10.11.11р. представник відповідача подав суду заяву ( вх.№ 9435/2011-с вх) про застосування строку позовної давності.
Позивач позовні вимоги підтримує, просить позов задоволити, свої обгрунтування виклав у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечує, аргументи чого виклав в заяві про припинення провадження по справі та в заяві про застосування строку позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін в обґрунтування своїх доводів, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
01.04.08р. між Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому (далі Управління) та ПП ОСОБА_1 укладено договір №28, предметом якого є надання Управлінням (на підставі листа-заявки) дозволу на виконання робіт продовження ордерів №320-№321 по АДРЕСА_2, а підприємець на умовах даного договору виконує роботи, зазначені у розділі 4 цього договору (п.1.1 Договору).
Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 15498,00грн. штафу згідно пункту 5.1 договору.
Відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Нормою ч.1 ст.223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права, або інтересу ( ст. 256 ЦК України).
Приписами ст. 257 Цивільного кодексу України передбачено, що спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а за зобовязаннями з визначеним строком, зі спливом строку виконання.
В судовому засіданні встановлено, що строк позовної давності сплив 02.05.09р.
Отже, позивачем пропущено строк звернення до суду для захисту порушених прав, а тому відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд також відмовляє відповідачу у задоволенні заяви про припинення провадження по справі, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства та організації, які звертаються за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
За статтею 12 цього Кодексу господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім встановлених цією ж статтею винятків.
Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
Відповідно до пункту 12 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.
Під поняттям "справа адміністративної юрисдикції" наведеного у цій статті розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.
Якщо ж суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм Цивільного кодексу України, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного.
Вказаної вище правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 12.09.06р. по справі № 02-03/378/9 .
Судом встановлено, що між Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому та ПП ОСОБА_1 було укладено договір №28 від 01.04.08 р., під час укладання якого сторони вільно домовилися про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором; крім того позовні вимоги вмотивовані положеннями Цивільного кодексу України про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Отже, враховуючи вказане вище суд відмовляє відповідачу в задоволенні заяви про припинення провадження по справі.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст. 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За наведених обставин, суд вважає вимоги позивача необгрунтованими, а позов таким, в задоволенні якого слід відмовити.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інше. Частиною 5 ст. 49 ГПК України встановлено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові на позивача.
Керуючись ст.ст. 267, 257, 261 Цивільного кодексу України, ст.223 Господарського кодексу України, ст.3 Кодексу адміністративного судочинства, ст.ст.1, 12, 32, 33, 43, 44, 82, - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 /АДРЕСА_1/ про стягнення заборгованості в сумі 15498,00 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Фрич М. М.
Повне рішення складено 11.11.11
Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"
________________ Костів Я. Р. 11.11.11