ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01 листопада 2011 р. Справа № 5010/1886/2011-19/95
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Конашенко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "НОЯ-7 лтд", вул. Гнатюка,4/38, м.Івано-Франківськ, 76000
до відповідача: приватного підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1
про стягнення 95473,50 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: представник ОСОБА_2, (довіреність № б/н від 10.10.11.)
від позивача: представник ОСОБА_3, (довіреність № б/н від 10.10.11. )
від позивача: директор Меланіч О.М., (паспорт серія - НОМЕР_2 від 25.12.97. )
від відповідача: представник ОСОБА_5, (довіреність № 2866 від 19.10.11. )
Товариство з обмеженою відповідальністю "НОЯ-7 лтд" звернулось в суд із позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 95473,50 грн. Позивач обгрунтував позовні вимоги невиконанням відповідачем зобов"язань щодо оплати поставленого товару.
Представник позивача в судовому засіданні подав клопотання вх.№9111/2011-свх від 01.11.11 про зменшення позовних вимог, а саме просить стягнути з відповідача - 45250,00 грн. - основного боргу, 3497,27 грн. - пені, 1385,25 грн. - 3% річних, 3891,50 грн. інфляційних втрат .
Враховуючи закріплений ст. 129 Конституції України принцип диспозитивності учасників судового процесу, зокрема, диспозитивний характер прав позивача, який визначений ст.22 ГПК України, щодо права позивача до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд розглядає позов згідно заявленого позивачем клопотання.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав в розмірі, заявленому позивачем у клопотанні вх.№9111/2011-свх від 01.11.11 про зменшення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, подані учасниками процесу та зібрані судом із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
29.07.10 між сторонами даного спору укладено договір №29-07/10, відповідно до якого позивач зобов"язався поставляти пиломатеріали, завантажувати та зберігати їх, а відповідач в свою чергу - оплачувати їх на умовах даного договору (п.1. ).
Відповідно до п.2 договору, постачальник зобов"язується поставляти пиломатеріали у відповідності з домовленістю по кількості та якості, а замовник - приймати пиломатеріали поштучно кожного асортименту на складі постачальника та оплачувати їх вартість у відповідності з даними у накладних, рахунках. При проведенні передоплати замовником постачальник зобов"язаний на протязі 10 календарних днів поставити пиломатеріали. У випадку не поставки продукції у вказаний термін постачальник зобов"язаний повернути кошти на протязі 3 днів.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов договору позивач провів попередню оплату за товар відповідачу на суму 75000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 256 від 29 липня 2010 року, №320 від 17 серпня 2010 року, № 322 від 17 серпня 2010 року, № 353 від 26 серпня 2010 року, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи (а.с.9).
В порушення договірних зобов"язань відповідач частково поставив пиломатеріали на суму 29750,00 грн., що підтверджується накладною №07 від 19.08.10, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками (а.с.10).
З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялись на адресу відповідача претензія №63 від 26.07.11 та лист вимога №63 від 06.09.11 з вимогою повернути кошти, що підтверджується квитанціями від 12.08.11 та 20.09.11 (а.с.11-13). Проте, дані вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем, враховуючи положення договору №29-07/10 від 29.07.10 та беручи до уваги часткову поставку товару (а.с.10), заборгованість відповідача перед позивачем становить 45250,00 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 ст. 612 ЦК України визначено, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач заперечень проти позову та доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.
Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо поставки товару, тому вимоги позивача про стягнення 45250,00 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Статтею ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 2 договору №29-07/10 від 29.07.10 сторони узгодили, що у випадку непоставки товару у строки встановлені договором, постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,5 % за кожний день прострочки.
На підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" та вказаного вище пункту договору, позивачем нараховано пеню в сумі 3497,27 грн.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, судом перевірено правильність нарахування пені та задоволено її за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Нараховані позивачем інфляційні втрати в сумі 3891,50 грн. та 3% річних в сумі 1385,25 є обгрунтованими, їх розрахунок перевірено судом , тому дана вимога підлягає до задоволення.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, слід покласти витрати, понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи пропорційно задоволених вимог.
На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530,546, 549, 610, 612, 614, 625, 629 Цивільного Кодексу України, ст.173, 216, 230 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.22, 49, 55, 75, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов товариства з обмеженою відповідальністю "НОЯ-7 лтд" до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 54024,02 грн. задовольнити.
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НОЯ-7 лтд", вул. Гнатюка,4/38, м.Івано-Франківськ, 76000 (код 13665184 ) - 45250,00 (сорок п"ять тисяч двісті п"ятдесят гривень ) - основної заборгованості, 3497,27 (три тисячі чотириста дев"яносто сім гривень двадцять сім копійок) - пені, 3891,50 (три тисячі вісімсот дев"яносто одну гривню п"ятдесят копійок) - інфляційних нарахувань та 1385,25 (одну тисячу триста вісімдесят п"ять гривень двадцять п"ять копійок) - відсотків річних , а також 540,24 (п"ятсот сорок гривень двадцять чотири копійки) - судових витрат по сплаті державного мита та 236,00 (двісті тридцять шість гривень ) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Максимів Т. В.
Повне рішення складено 04.11.11
Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"
________________ Матейко І. В. 04.11.11