ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________
"17" жовтня 2006 р.
Справа № 14/195/06
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.
при секретарі судового засідання Волощук О. О.
за участю прокурора: не з'явився
та представників сторін:
від Ради: не з'явився
від Товариства: не з'явився
від Підприємця: ОСОБА_1 - за дорученням
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Южноукраїнськ, Миколаївської області
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 4 вересня 2006 року
у справі № 14/195/06
за позовом Прокурора Арбузинського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області
до
- закритого акціонерного сільськогосподарського товариства «Надія», с. Новокрасне, Арбузинського району, Миколаївської області;
- суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2, м. Южноукраїнськ, Миколаївської області
- про визнання договору купівлі-продажу трубопроводу зрошувальних систем від 18.10.2004 р. - недійсним
07.06.2006 р. прокурор Арбузинського району Миколаївської області (далі прокурор) в інтересах держави в особі Новокрасненської сільської ради (далі Рада) звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Закритого акціонерного сільськогосподарського товариства «Надія» (далі Товариство) та суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2. (далі Підприємець) - про визнання договору купівлі-продажу від 18.10.2004 р. -недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між Товариством і Підприємцем договір купівлі-продажу трубопроводу зрошувальних систем від 18.10.2004 р. не відповідає вимогам законодавства України, а саме: ч. 1 ст. 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та п. п. 2 під. «б»; 4; 12 Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 р. № 1253 (далі Порядок передачі об'єктів), а тому є недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.
У відзиві на позов Підприємець позовні вимоги прокурора вважав необґрунтованими та безпідставними оскільки він є добросовісним набувачем, повністю виконав умови укладеного договору купівлі-продажу, який не суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки придбане ним майно не є трубопроводом зрошувальних систем, так як має невиправний фізичний знос, який дорівнює 96% та відповідає металобрухту класу 5-А.
Письмові відзиви на позов прокурора від Ради і Товариства не надходили.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.09.2006 р. (суддя Цвєткова П. В.) позов прокурора задоволений повністю. Договір купівлі-продажу трубопроводу зрошувальних систем від 18.10.2004 р. укладений між Підприємцем та ліквідаційною комісією Товариства визнаний недійсним та з кожного із останніх стягнуто по 42 грн. 50 коп. держмита на користь держави і по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь ДП «Судовий інформаційний центр».
Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до п. 4.1 спірного договору право власності на об'єкт виникає у покупця з моменту повного розрахунку з продавцем, а оскільки Підприємець оплатив придбаний об'єкт частково в сумі 18081 грн., то в нього, на день розгляду справи, не виникло право власності на трубопровід. Відповідно до ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія, що здійснює ліквідацію підприємства, не є юридичною особою, а тому договори купівлі-продажу майна повинні укладатися не від імені ліквідкомісії, а від імені юридичної особи. Укладений договір купівлі-продажу не відповідає вимогам законодавства, а саме: ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та Порядку передачі об'єктів, а тому є недійсним згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України. Судові витрати по справі покладені на відповідачів в рівних долях.
В апеляційній скарзі Підприємець просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скарга мотивована тим, що суд не врахував той факт, що Підприємець є добросовісним набувачем, а тому придбане майно не може бути в нього витребуване.
Укладаючи оскаржуваний договір, між сторонами було досягнуто згоди щодо суттєвих умов останнього, про що свідчать підписи на договорі та його нотаріальне посвідчення, а тому цей договір не суперечить законодавству України.
Об'єктом договору купівлі-продажу є трубопровід зрошувальних систем, який має невиправний фізичний знос, який дорівнює 96% та відповідає металобрухту класу 5-А, тому неможливо вважати цей об'єкт частиною внутрішньогосподарської меліоративної системи, що не підлягає паюванню в процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств та відповідно ставити питання про передачу об'єкту купівлі-продажу на баланс Ради.
Відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 111 ЦК України, у випадку недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи, у зв'язку з чим висновок місцевого суду про те, що договори купівлі-продажу майна Товариства повинні укладатися не від імені ліквідаційної комісії, а від імені юридичної особи, тобто Товариства є помилковим.
Помилковим є висновок суду і про те, що у покупця на день розгляду справи не виникло право власності на трубопровід, оскільки він суперечить п. 2.3 розділу 2 оскаржуваного договору, згідно з яким грошова сума у розмірі 18081 грн. підлягає оплаті покупцем на розподільний рахунок УДК в Миколаївській області в рахунок погашення заборгованості Товариства за податковими платежами, а сума в розмірі 16531 грн. -підлягає сплаті на протязі двох днів після завершення робіт по демонтажу об'єкта, а тому рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права та з неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Прокурор та представники Ради і Товариства, будучи належним чином повідомленими про день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися та не скористалися своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Підприємця, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 18.10.2004 р. між ліквідаційною комісією Товариства і Підприємцем був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого ліквідаційна комісія Товариства продала, а Підприємець купив трубопровід зрошувальної системи довжиною 4100 погонних метрів за 34612 грн. Пунктом 2.3 договору передбачено, що грошова сума у розмірі 18081 грн. підлягає оплаті покупцем на розподільний рахунок УДК в Миколаївській області в рахунок погашення заборгованості Товариства за податковими платежами та ця сума сплачена покупцем до підписання договору, а сума в розмірі 16531 грн. -підлягає сплаті на протязі двох днів після завершення робіт по демонтажу об'єкта. Одночасно в п. 4.1 договору сторонами погоджено, що право власності на об'єкт виникає у покупця з моменту повного розрахунку з продавцем.
Частиною 1 статті 697 ЦК України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути встановлено, що право власності на товар зберігається за продавцем до оплати товару, а оскільки п. 4.1 сторонами спірного договору погоджено, що право власності на товар виникає у покупця з моменту повного розрахунку з продавцем, то суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що на день розгляду справи у Підприємця не виникло право власності на трубопровід, так як останній здійснив лише часткову його оплату в сумі 18081 грн., а решту грошової суми в розмірі 16531 грн. не сплатив до сьогоднішнього часу, що не спростовується останнім та підтверджується матеріалами справи, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.
Як слідує з матеріалів справи Товариство не виключено з ЄДРПОУ та постановою господарського суду Миколаївської області по справі № 14/112/06 від 23.05.2006 р. визнане банкрутом з відкриттям ліквідаційної процедури.
Відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 111 ЦК України, у випадку недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що ліквідаційна комісія має право на укладання договорів купівлі-продажу майна юридичної особи, що ліквідується, а протилежні висновки суду першої інстанції визнає помилковими.
Але, такі договори купівлі-продажу майна повинні повністю відповідати вимогам законодавства України.
Як вбачається з тексту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18.10.2004 р. ліквідаційна комісія Товариства продала, а Підприємець купив трубопровід зрошувальної системи довжиною 4100 погонних метрів.
Згідно довідок Миколаївського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства зазначений трубопровід зрошувальних систем розташований на території Ради, перебуває на балансі Товариства і є внутрішньогосподарською меліоративною системою.
Ретельно дослідивши матеріали справи суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та п. п. 2 під. «б»; 4; 12 Порядку передачі об'єктів ліквідаційна комісія Товариства не мала права розпоряджатися трубопроводом зрошувальних систем та відчужувати його за договором купівлі-продажу від 18.10.2004 р. Підприємцю, а повинна була ініціювати передачу цього об'єкта до комунальної власності.
Доводи скаржника про те, що придбаний ним трубопровід зрошувальних систем має невиправний фізичний знос, який дорівнює 96% та відповідає металобрухту класу 5-А, а тому його неможливо вважати частиною внутрішньогосподарської меліоративної системи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки за умовами укладеного договору Підприємець придбав не металобрухт, а саме трубопровід зрошувальної системи довжиною 4100 погонних метрів. Крім того, вищеназване законодавство України не передбачає можливості продажу трубопроводу зрошувальних систем внутрішньогосподарської меліоративної системи в залежності від його технічного зносу, не пов'язує між собою ці факти та не містить в собі будь-яких винятків.
Оскільки, спірний договір не відповідає вимогам вищевказаного законодавства України, то місцевий суд підставне, згідно зі ст. ст. 203, 215 ЦК України визнав його недійсним.
Доводи скаржника про те, що він є добросовісним набувачем, а тому придбане майно не може бути в нього витребуване колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як зазначалося вище, у Підприємця не виникло право власності на трубопровід до сьогоднішнього часу, у зв'язку з не проведенням повних розрахунків, а крім того, трубопровід до теперішнього часу не демонтований, а тому питання про його витребування не виникає та не може виникнути.
Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі правомірно покладені судом першої інстанції на обох відповідачів в рівних долях.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Як слідує з матеріалів справи Підприємець ніяких грошових коштів Товариству не перераховував, а 22.06.2004 р. перерахував на розподільчий рахунок Державного казначейства в Миколаївській області, що не є стороною недійсного правочину, - 18081 грн. в рахунок погашення податкової заборгованості Товариства, у зв'язку з чим, питання повернення цих коштів з Державного бюджету України підлягає вирішенню в порядку окремого судового провадження, за умови звернення Підприємця до суду з відповідним позовом.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 4 вересня.2006 року у справі № 14/195/06 - залишити без змін, а апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Южноукраїнськ, Миколаївської області -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя В. В. Шевченко
Судді В. В. Бєляновський
М. А. Мирошниченко