"08" листопада 2011 р.
Справа № 34-3/17-1818-2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Т.А Величко,
суддів: Л. І. Бойко, С.В. Таран;
при секретарі Павлюк О. М.
за участю представників сторін:
від позивача - Юзишина І. В.;
від відповідача - Шевирін А. О.;
від прокуратури -не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Теплодарської міської ради Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області від 28.09.2011р.
по справі № 34-3/17-1818-2011
за позовом Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Теплодарської міської ради Одеської області
до Малого підприємства „ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЦЕХ” у вигляді ТОВ
про припинення права користування земельними ділянками
Біляївський міжрайонний прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Теплодарської міської Ради звернувся до господарського суду з позовними вимогами до Малого підприємства „ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЦЕХ” про припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 17, 3 га, призначеною для ведення підсобного сільського господарства, яке було надано відповідачу згідно державного акту про право постійного користування землею, виданого на підставі рішення Біляївської міської Ради № 33 від 17.06.1993р., та зареєстрованою за № ОД -06 № 671; про припинення права постійного користування земельними ділянками площами 4, 5 га та 7, 8 га, призначеними для ведення підсобного сільського господарства, яке було надано відповідачу згідно державного акту на право постійного користування землею, що був виданий на підставі рішення Мирненської сільської Ради Біляївського району № 32 від 06.03.1992р. та рішення Маяківської сільської Ради Біляївського району № 9 від 13.08.1992р. та зареєстрований за № 248.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач вказані земельні ділянки не використовує за цільовим призначенням: не обробляє, заходи боротьби з бур'яном не вживаються на протязі тривалого часу, що підтверджується проведеними перевірками.
МП „ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЦЕХ” ТОВ позовні вимоги не визнало, посилаючись на те, що твердження позивача про те, що спірні земельні ділянки не використовуються за цільовим призначенням є хибними та такими, що перекручують дійсність, оскільки з трьох виділених відповідачу земельних ділянок загальною площею 29, 6 га лише 5, 4 га визначені як рілля, 20 га -як пасовища, решта -4, 2 га - кам'янисті місця, струмки, госпдвори. Переважна частина наданих відповідачу земель -20 га пасовищ -використовується для випасання худоби; рілля засівається та на ній вирощується гречка і озима пшениця.
В поясненнях до позовної заяви Теплодарська міська Рада зазначає, що відповідачем не надано доказів використання переважної частини наданих йому земель для випасання худоби (відомостей про наявність у нього худоби, або ж у членів садівничих кооперативів, розташованих поблизу); не надано докази вирощування гречки та озимої пшениці (відомості про працівників, які оброблюють землю, про технічні засоби, що використовуються при вирощуванні рослин, отримання с/г продукції).
Рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2011р. (суддя Фаєр Ю. Г.) в задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що прокурором не доведено суду належними та допустимими доказами використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням. Посилання прокурора на акти перевірок, протоколи про адміністративне правопорушення та приписи в обґрунтування позовних вимог не прийняті судом до уваги, оскільки в останніх є посилання на ст. 211 ЗК України, яка визначає різні підстави виникнення відповідальності за порушення земельного законодавства та ст. 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є діями, що відрізняються за своєю правовою природою та наслідками їх вчинення. Факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а не така підстава як невикористання земельної ділянки, є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку в порядку ст. 143 ЗК України.
В апеляційній скарзі, не погоджуючись з висновками суду, Теплодарська міська Рада просить рішення господарського суду скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на допущених судом порушеннях норм процесуального законодавства на підставі неправильного застосування норм земельного законодавства та на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи. Судом прийнято рішення, яким обґрунтовується позиції відповідача і безпідставно не береться до уваги твердження Теплодарської міської Ради. В матеріалах справи містяться докази наявності обставин, з якими закон пов'язує припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників сторін, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
Як свідчать матеріали справи і це встановлено господарським судом, на підставі рішення Маяківської сільської Ради н/д від 13.08.1992р. № 9 МП „ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЦЕХ” видано державний акт на право постійного користування землею 7, 8 га для ведення підсобного сільського господарства, зареєстрований за № 248.
На підставі рішення Мирненської сільської Ради н/д від 06.03.1992р. № 32 МП „ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЦЕХ” видано державний акт на право постійного користування землею 4, 5 га в межах згідно з планом землекористування для ведення підсобного сільського господарства, зареєстрований за № 248.
На підставі рішення Біляївської міської Ради н/д від 17.06.1993р. № 33 МП „ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЦЕХ” видано державний акт на право постійного користування землею на території Біляївської міської Ради н/д 17,3 га для ведення підсобного сільського господарства, зареєстрований за ОД -06 № 671.
Згідно довідки відділу Держкомзему в м. Теплодар Одеської області від 25.05.2011р. № 33-01-04/438 зазначені землі знаходяться в межах Теплодарської міської Ради.
07.08.2008р. Управлінням земельних ресурсів з контролю за використанням і охороною земель Одеської області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства МП „ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЦЕХ” ТОВ за результатами якої встановлено, що в порушення ст. 211 ЗК України вищевказані земельні ділянки, які знаходяться в постійному користуванні відповідача, використовуються не за цільовим призначенням: не оброблюються, заходи боротьби з бур'яном не вживаються, заросли бур'яном.
Дані порушення зафіксовані в актах перевірки від 07.08.2008р. та 16.10.2008р., приписах, протоколах про адміністративне правопорушення, постановах про накладення адміністративного стягнення.
01.06.2011р. виконавчим комітетом Теплодарської міської Ради проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в межах населеного пункту: Одеська область, м. Теплодар, вул. Енергетиків, загальною площею 29, 6 га, яка складається із 3-х земельних ділянок площами: 17, 3 га, 4, 5 га, та 7, 8 га, яким встановлено, що земельна ділянка тривалий час не обробляється та не використовується, на ній виявлені багаторічні дерева -самосів та трав'яне покриття багаторічного проростання. Факту здійснення господарської діяльності не встановлено.
З посиланням на те, що незаконні дії відповідача (невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням) порушують економічні та суспільні інтереси держави, Біляївський міжрайонний прокурор звернувся з вимогами про припинення права МП „ЗАЛІЗНИЧНИЙ ЦЕХ” користування земельними ділянками загальною площею 29, 6 га.
Господарський суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не погодившись з доводами позивача, послався на те, що в даному випадку має місце невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням прокурором не доведено. А сам факт використання землі не за цільовим призначенням є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку в порядку ст. 143 ЗК України.
З обґрунтованістю висновків суду погодитися можна.
Відповідно до п. „г” ст. 141 ЗК України однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням означає, що землекористувач не додержується цілей експлуатації наданої йому землі, які передбачені в рішенні відповідних державних органів про надання у користування земельної ділянки та зафіксовані у державному акті на право користування землею.
Як вбачається із матеріалів справи, проведеними перевірками дотримання вимог земельного законодавства встановлено порушення вимог ст. 211 ЗК України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 52 КУпАП.
Господарським судом зроблено правильний висновок про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням. Акти перевірок, протоколи про амінправопорушення та приписи перевіряючих державних органів містять загальні посилання на ст. 211 ЗК України, яка визначає різні підстави виникнення відповідальності за порушення земельного законодавства.
Надані позивачем документи підтверджують невикористання відповідачем наданих земельних ділянок за цільовим призначенням, а саме - земельні ділянки не оброблюються, заходи боротьби з бур'яном не вживаються, земельні ділянки заросли бур'яном. Твердження відповідача про випас худоби і засів цих ділянок пшеницею і гречкою не підтверджено.
Ст. 211 ЗК України визначено перелік земельних правопорушень, за які настає цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність. Так, п. „і” визначено таке порушення, як невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, що тягне відповідальність за ст. 53 Кодексу про адміністративне правопорушення, ст. 143 ЗК України (у вигляді примусового припинення прав на земельну ділянку).
П. „в” ст. 211 передбачає псування, забруднення та засмічення земель, що тягне відповідальність визначену ст. 239 КК України, ст. 52 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також майнову відповідальність у вигляді відшкодування збитків, і наслідки, передбачені ст. 143 ЗК України у вигляді примусового припинення прав на земельну ділянку.
Ні один із вказаних правопорушень земельного законодавства позивачем належним чином і у відповідності до процедури, передбаченої ЗК України, не доведено.
А встановлення факту невикористання земельних ділянок не є підставою для примусового припинення прав на земельні ділянки за ст. ст. 141, 143 ЗК України.
За таких обставин, рішення господарського суду є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для зміни чи скасування рішення господарського суду в матеріалах справи і доводах скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України,
колегія суддів постановила:
Рішення господарського суду Одеської області від 28.09.2011р. у справі №34-3/17-1818-2011 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Т.А. Величко
судді : Л.І. Бойко
С.В. Таран
Повний текст складено та підписано 09.11.2011р.