25.10.2011 року Справа № 20/5005/9457/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.
при секретарі: Соловйової О.І.
за участю прокурора: Рижик С.О. (посвідчення № 04 від 14.01.2010 р.)
за участю представників сторін:
від позивача: представник у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
від відповідача: ОСОБА_1.( дов. № 14/10 від 14.10.11 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми “Васіл” товариства з обмеженою відповідальністю м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2011 р. у справі № 20/5005/9457/2011
за позовом Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора м.Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м.Дніпропетровськ
до Фірми “Васіл” товариства з обмеженою відповідальністю м. Дніпропетровськ
про зміну договору оренди землі
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 23.08.2011 р. у справі № 20/5005/9457/2011, яке підписано 25.08.2011 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Пархоменко Н.В.), задоволено позов Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора м. Дніпропетровська, пред'явлений в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ до Фірми “Васіл” товариства з обмеженою відповідальністю м. Дніпропетровськ про зміну договору оренди землі від 14.10.2004 р.
Вказаним рішенням внесено зміни в пункт 4.1 договору оренди земельної ділянки від 14.10.2004 р., укладеного між Дніпропетровською міською радою та Фірмою “Васіл” Товариством з обмеженою відповідальністю, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2., зареєстрованого в реєстрі за № 7748, державна реєстрація якого відбулась 09.12.2004 р. за № 5906, викладено його в такій редакції:
“4.1.Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.11 р. № 216/8 у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України.”
Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита, та в доход державного бюджету 236 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Відповідач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги, скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою від 16.09.2011 р. Дніпропетровський апеляційний господарський суд відновив строк на подання апеляційної скарги та призначив справу до розгляду.
Скаржник вважає, що при прийнятті рішення були порушені норми процесуального та матеріального права, а саме норми ст.ст. 1,2,13,21, 23, 30 Закону України “Про оренду землі”, ст. 188 Господарського кодексу України, п.2 ст. 203, ст.ст. 632, 651, 652 Цивільного кодексу України, неповно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми законодавства щодо вирішення даного спору.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що ст. 188 ГК України передбачений порядок зміни та розірвання господарських договорів. У даному випадку вказані вимоги закону позивачем не виконані. Позивач не надав суду першої інстанції доказів щодо звернення до відповідача з пропозицією внести зміни до договору оренди землі.
Скаржник зазначає в скарзі, що на час подання позову Дніпропетровською міською радою не було надано пропозиції про зміну даного договору оренди земельної ділянки, тобто між сторонами відсутній спір та відсутні підстави для відкриття провадження у справі взагалі.
Крім того, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за винятком, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Прокурор та позивач відзив на апеляційну скаргу не надали, позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні. Неявка представника позивача не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній доказами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи, вказані в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Фірмою “Васіл” товариством з обмеженою відповідальністю (орендар) укладено договір оренди землі від 14.10.2004 р.
Відповідно до умов пункту 1.1 договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться з адресою: м.Дніпропетровськ, Ленінський р-н, вул. Матлахова,12-Д і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:08:648:0053.
Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 14.07.2004 р. № 105/18.
В оренду передана земельна ділянка загальною площею 0,9468 га.(п.2.1).
Цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості. (5.2).
Договір укладено на п'ятнадцять років.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі 1 % відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.
У пункті 4.2 договору передбачено, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексації, проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору, у порядку та у випадках, передбачених законодавством України.
Відповідно до п.12.1-12.2 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішення суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та і інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”№309-VI від 03.06.2008 року в Закон України “Про оренду землі” були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: “Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення -розміру земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”; для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині”. Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування -з 04.06.2008 року.
В зв'язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI) Закон України „Про плату за землю” втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 року регулюється виключно Податковим кодексом України.
Згідно із статтею 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю -це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки (ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).
Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).
Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Умови спірного договору оренди в частині визначення розміру орендної плати перестали відповідати вимогам -як раніше чинної ст. 21 Закону України “Про оренду землі” (в новій редакції), так і положенням п.288.5 ст. 288 Податкового Кодексу України.
Відповідно до пункту 34 статті 26, частини другої статті 77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування вирішуються в судовому порядку.
З метою приведення рішень Дніпропетровської міської ради та її виконавчого комітету у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства було прийнято рішення від 02.02.2011 р. № 216/8 “Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства”. П.1 зазначеного рішення встановлено розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання.
Відповідно до ст. 144 Конституції України рішення, прийняті органом місцевого самоврядування, є обов'язковим до виконання на певній території.
Статтею 30 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Отже, нормами чинного законодавства передбачена можливість зміни умов за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у випадках, встановлених договором, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи відповідача щодо порушення ст.58 Конституції України не можуть бути підставою для відмови в позовних вимогах в силу наступного:
за статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Отже, суд не порушував зазначені норми. Крім того, слід враховувати, що зміни до договору вносяться не з моменту його укладення, а на майбутнє і ці зміни повністю відповідають чинному земельному законодавству України.
У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)”, зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про зміну оспорюваного договору. Крім того, слід враховувати, що в силу ст.4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.
За таких обставин рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства і повинно бути залишено без зміни, а апеляційна скарга -без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фірми “Васіл” товариства з обмеженою відповідальністю м.Дніпропетровськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2011 р. у справі № 20/5005/9457/2011 залишити без змін.
Головуючий Р.М. Бахмат
Судді: Л.О. Лотоцька
О.С. Євстигнєєв
Постанова виготовлена в повному обсязі 31.10.2011 р.
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко