Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" жовтня 2011 р. Справа № 57/291-09 (н.р. 38/88-09)
вх. № 8908/4-57 (н.р. 2267/6-38)
Суддя господарського суду Аюпова Р.М.
при секретарі судового засідання Павленко А.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився; 1-й відповідач - не з"явився; 2-й відповідач - не з"явився; 1Третя особа - не з"явилась; 2 Третя особа - ОСОБА_1 ;
3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Харківської міської ради, м. Харків Треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1)Управління з контролю за використанням та охороною земель у Харківській області (Харківська облдержземінспекція), м. Харків; 2) Головне Управління Держкомзему у Харківській області. м. Харків
3-я особа < Текст >
до 1)Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків;
2) Закритого акціонерного товариства «Хлібозавод Салтівський», м. Харків
3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4, м. Харків
3-я особа < Текст >
про звільнення та повернення земельної ділянки
Харківська міська рада (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: 1)Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків; 2) ЗАТ “Хлібозавод Салтівський”, м. Харків , в якій просить суд(з урахуванням прийнятих ухвалою суду від 21.09.2010 року уточнень) зобов'язати другого відповідача -ЗАТ “Хлібозавод Салтівський” звільнити земельну ділянку площею 0,0026 га, шляхом демонтажу кіоску “ІНФОРМАЦІЯ_1”, що розташований по АДРЕСА_1.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2009 року залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (інн НОМЕР_1).
Господарським судом залучено до участі у справі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Харківській області (Харківська облдержземінспекція) та Головне Управління Держкомзему у Харківській області в якості Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 липня 2011 року відкладено розгляд справи на 09 серпня 2011 року о 10:00 год., зобов'язавши третю особу - Головне Управління Держкомзему у Харківській області - обстежити спірну земельну ділянку.
У призначене судове засідання 17 жовтня 2011 року представники позивача, відповідачів та третіх осіб, не з'явились, витребувані судом документи не надали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи учасники судового процесу були повідомлені належним чином, про що свідчать відмітки про направлення ухвали про відкладення розгляду справи від 09 серпня 2011 року, які направлялись на їх адреси, та в якій повідомлялось про час та місце розгляду даного судового засідання, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).
Присутній у судовому засіданні представник третьої особи - Головного Управління Держкомзему у Харківській області надав додаткові документи (вх. № 19957), які судом долучені до матеріалів справи.
Позивач у судове засіданні не з'явився, проте, через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 19872), в якому посилаючись на те, що представник позивача, який уповноважений здійснювати інтереси Харківської міської ради по даній справі та інші представники позивача залучені до участі в інших справах просить відкласти розгляд справи.
Вирішуючи це клопотання, суд виходить із наступного. Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відкладено розгляд справи для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо).
При цьому, суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Суд, відмовляючи в задоволенні цього клопотання і вважаючи неповажними причини неявки представника позивача у судове засідання, керується ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України. Згідно її положень справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Посилаючись на зайнятість представника позивача, який уповноважений представляти інтереси Харківської міської ради по даній справі, а також інших представників позивача, представник позивача надав ухвали господарського суду Харківської області, Ленінського районного суду м. Харкова, Московського району м. Харкова, з яких не вбачається, що саме цей представник позивача уповноважений здійснювати інтереси позивача в зазначених судових установах.
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що зазначене клопотання позивача про відкладення розгляду справи є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами.
Другий відповідач також свого представника у судове засідання не направив, проте, матеріали справи містять відзив на позов (а. с. 32 т. 2), в якому посилаючись на те, що на момент розгляду справи є два рішення за якими вирішено спір між тими ж сторонами про той же предмет спору і з тих же підстав, що відповідно до п. 2 ст. 80 ГПК України є підставою для припинення провадження у справі. Також другий відповідач зазначає, що позивачем не надано відповідних доказів того, що другий відповідач є власником кіоску за адресою: АДРЕСА_1
Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного. Відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав
Проте, як вбачається з наданих другим відповідачем судових рішень, зокрема, постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2007 року предметом розгляду справи № 40/129-07 за позовом прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ЗАТ «Хлібзавод «Салтівський» було звільнення за власний рахунок самовільно зайнятої кіоском «ІНФОРМАЦІЯ_1» земельної ділянки, загальною площею 0,0022 га, яка розташована за адресою:: АДРЕСА_1 (вихід ст.. метро «Університет») та приведення її у придатний для подальшого використання стан, а предметом розгляду даної справи є звільнення земельної ділянки площею 0,0026 га, шляхом демонтажу кіоску “ІНФОРМАЦІЯ_1”, що розташований по АДРЕСА_1.
З огляду на зазначене, суд вважає, що клопотання другого відповідача у справі про припинення провадження у даній справі на підставі п.2 ч. 1 ст. 80 ГПК України є необґрунтованим, тому відмовляє в його задоволенні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 вересня 2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
18 березня 2009 року Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за результатами чого, складено акт № 674/09, яким встановлено, що на підставі рішення 25 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 06.10.2004 року № 147/04 СПДФО ОСОБА_4 надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1321 га для будівництва підземного торгового центру з рестораном швидкого харчування та підземним переходом строком до 01.10.2006 року (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації строком до 01.10.2029 року (договір оренди землі від 17.10.2005 року № 040567100078).
Обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка по пр. Правди, ріг вул. Сумської не огороджена, СПД-ФО ОСОБА_4 не використовується, чим порушено умови договору оренди землі від 17.10.2005 року № 040567100078, укладеного між Харківською міською радою та СПД-ФО ОСОБА_4
На зазначеній земельній ділянці розміщено кіоск для продажу продуктів харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», який використовується ФОП ОСОБА_3 (1-м відповідвачем) для здійснення підприємницької діяльності.
В процесі розгляду справи, 09 липня 2010 року, проведено повторну перевірку спірної земельної ділянки, за результатом якої, Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради встановлено, що на спірній земельній ділянці розміщено кіоск для продажу продуктів харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», який використовується ЗАТ «Хлібзавод Салтівський» для здійснення підприємницької діяльності. Площа земельної ділянки під кіоском складає 0,0026 га., про що складено акт № 2307/10 від 09.07.2010 року.
У зв'язку з встановленням іншої особи (ЗАТ “Хлібозавод Салтівський”), яка займає спірну земельну ділянку, позивач уточнив позовні вимоги та просить суд зобов'язати другого відповідача -ЗАТ “Хлібозавод Салтівський” звільнити земельну ділянку площею 0,0026 га, шляхом демонтажу кіоску “ІНФОРМАЦІЯ_1”, що розташований по АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що другий відповідач (ЗАТ “Хлібозавод Салтівський”) самовільно користується земельну ділянку та керуючись ст.. 212 Земельного кодексу України, позивачем пред'явлено даний позов до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
Статтею 3 Земельного кодексу України закріплено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції на момент вирішення спору), як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 Земельного кодексу України, відповідно до ч. ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Суд враховує, що аналогічна правова позиція зазначена в п.1.3 Постанови Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, щ виникають із земельних відносин" N 6, від 17.05.2011 року, в якій зазначено, що в порядку господарського судочинства розгляду підлягають, зокрема, про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.
Стаття 125 Земельного кодексу України передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.
У ч.1 п. п. "в" п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 року № 7, вказується, що "відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договорів оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)."
Згідно приписів ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
У відповідності по п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Таким чином, повноваження щодо розпорядження спірної земельної ділянки здійснює Харківська міська рада, яка є позивачем у справі.
В матеріалах справи наявні докази того, що на підставі рішення 25 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 06.10.2004 року № 147/04 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів» було надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1321 га для будівництва підземного торгового центру з рестораном швидкого харчування та підземним переходом строком до 01.10.2006 року (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації строком до 01.10.2029 року на підставі договору оренди землі від 17 жовтня 2005 року, зареєстрованого в Харківській регіональній філії Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 17.10.2005 р. № № 040567100078.
Також матеріали справи містять лист Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» № 07/7061 від 31.08.2010 року в якому зазначено, що 28.10.2009 року до БД АС ДЗК та книг реєстрації внесено запис про скасування зазначеного договору оренди землі від 17 жовтня 2005 року.
Статтею 6 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; а також вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.
Відповідно до ст.ст. 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи, які мають право безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.
З аналізу викладених норм вбачається, що Держземінспекція та її територіальні органи перевіряють дотримання всіма суб'єктами земельних відносин, у тому числі державними органами та органами місцевого самоврядування, вимог земельного законодавства, зокрема стосовно повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.
Тобто держава уповноважила цей орган брати участь в реалізації державної політики у сфері земельних відносин та здійснювати контроль за використанням та охороною земель, у тому числі стосовно самовільно зайнятих земельних ділянок, що саме і визначено предметом даного спору.
Згідно відомостей акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного 30 березня 2010 року державним інспектором з контролю за додержанням та охороною Харківської області Ляшенко Ю.А. було встановлено, що спірна земельна ділянка використовується ЗАТ «Хлібозавод «Салітвський» для розміщення торгівельного кіоску «ІНФОРМАЦІЯ_1», вітрини холодильнику та для здійснення торгівельної діяльності по продажу продуктів харчування без правовстановлюючих документів на землю, чим порушено вимоги ст. 125, 126 та п. б ст.. 211 Земельного кодексу України.
Відповідно до Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельним ресурсам від 12.12.2003р. №312, держземінспекція та її територіальні органи проводять планові, позапланові та оперативні перевірки, за результатами яких складається акт, перший примірник якого залишається у державного інспектора, що проводить перевірку, а другий - вручається або надсилається керівнику юридичної особи чи фізичній особі, які перевірялись.
В акті наводиться план-схема місця розташування земельної ділянки (схематичний абрис чи викопіювання з картографічних матеріалів планів земельної ділянки з прив'язкою до місцевості та зазначенням суміжних землекористувачів). На план - схемі вказується загальна площа земельної ділянки та площа, на якій виявлено порушення (забруднення, самовільне зайняття тощо).
Згідно п.4.1, 5.5. зазначеного Порядку у разі відсутності при перевірці власника чи землекористувача перевірка проводиться за наявності двох свідків, акт перевірки підписується державним інспектором, представником землекористувача та свідками.
Як вбачається з акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Головного управління держкомзему у Харківській області від 30 березня 2010 року, він складений провідним державним інспектором з контролю за додержанням та охороною Харківської області Ляшенко Ю.А. та підписані лише цією особою.
Крім того, позивачем та третьою особою не надано доказів направлення цих актів другому відповідачу або вручення їх під розписку.
Також в план - схемі розташування земельної ділянки, яка додається до вищенаведених актів не наведено загальної площі земельної ділянки та площі, на якій виявлено порушення.
Також, згідно п. 4.3. Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 р. N 312 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 р. за № 1223/8544 “Про затвердження Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель” при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор зобов'язаний встановити, чи є в діях чи бездіяльності особи, яка вчинила порушення земельного законодавства, ознаки адміністративного правопорушення або склад злочину. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення, про що зазначено в п. 6.1. Наказу.
Дослідивши матеріали справи, господарським судом було встановлено те, що в матеріалах справи протоколу виявлення порушення земельного законодавства та постанови про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП “Самовільне зайняття земельної ділянки” не міститься.
Окрім того, надані у даному судовому засіданні представником третьої особи - Головним управлінням держкомзему у Харківській області докази (вх. № 19957) свідчать про те, що ним вживались заходи для встановлення особи, яка займає спірну земельну ділянку та направлялись клопотання про надання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель від 15.03.2011 року, які направлено Головним управлінням держкомзему у Харківській області ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 з проханням надати правовстановлюючі документи на земельні ділянки під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1» з продажу хлібобулочних та інших продуктових виробів, а також листи які направлялись третьою особою до Московського РВ ХМУ ГУМВС України та Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України. Тобто, з зазначених документів вбачається, що на думку Головного управління держкомзему у Харківській області, спірну земельну ділянку можуть займати не другий відповідач по справі, а інші особи (ФОП ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_7.).
За таких обставин, господарський суд приходить до висновку, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного 30 березня 2010 року Головним управлінням держкомзему у Харківській області та іншими документами наданими Головним управлінням держкомзему у Харківській області не підтверджено факт самовільного зайняття другим відповідачем (ЗАТ «Хлібзавод «Салтівський») спірної земельної ділянки.
Суд сприймає критично посилання позивача на акт обстеження № 2307/10 від 09.07.2010 року земельної ділянки по АДРЕСА_1, з відомостей якого вбачається, що ЗАТ «Хлібзавод Салітвський» розмістив малу архітектурну форму кіоск для продажу продуктів харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» на земельної ділянці площею 0,0026 га, оскільки:
-по-перше, висновок позивача про самовільне зайняття спірної земельної ділянки саме другим відповідачем було засновано лише на встановленні таких обставин у вищевказаному акті, що не знайшли підтвердження на підставі відповідних доказів відповідності фактичним обставинам зафіксованих у цих актах відомостей;
-по-друге, позивач не надали належних та допустимих доказів в порядку статей 33,34 ГПК України належності відповідачеві на праві власності малої архітектурної форми - кіоску для продажу продуктів харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», який використовується ЗАТ «Хлібзавод Салтівський» для здійснення підприємницької діяльності на земельній ділянці по АДРЕСА_1 площею 0,0026 га.
-по -трете, акт обстеження земельної ділянки № 2307/10 від 09.07.2010 року по АДРЕСА_1 площею 0,0026 га., не є в порядку статей 33, 34 ГПК України належним та допустимим доказом підтвердження самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки та належності другому відповідачеві на праві власності кіоску для продажу продуктів харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки суд встановив обставини щодо складення наданих позивачем актів перевірки його представниками в односторонньому порядку, не зважаючи на наявність відповідного рядка в типовій формі бланку такого акту, затвердженій наказом директора Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин від 23.10.2008 року № 377-К;
-по-четверте, позивач не надав суду відповідних доказів на підтвердження фактичних обставин зайняття другим відповідачем спірної земельної ділянки шляхом розташування та використання ним відповідного кіоску, зокрема, здійснення ним торгівлі в цьому кіоску з отриманням відповідного дозволу чи ліцензій, поданням податкової чи статистичної звітності щодо цього об'єкту або ж притягнення його до відповідальності за здійснення певної діяльності за відсутності таких дозволів, в яких зазначені відхилення розташування кіоску на земельній ділянки, наданій відповідачу по договору оренди, тощо. Тобто позивач ухилилився від обов'язку доведення обставин знаходження на спірній земельній ділянці майна другого відповідача або іншої особи, з якою другий відповідач перебуває в цивільно-правових відносинах.
Також, суд зазначає, що позов про звільнення земельної ділянки згідно ч.2 ст. 212 Земельного кодексу України включає в себе знесення розташованих на ній будинків, будівель і споруд, такий спір стосується прав і обов'язків власника об'єктів, а тому встановлення особи власника є обов'язковим при вирішенні даного спору.
Більш того, суд також зазначає, що в порушення вимог ст. 43 ГПК України позивач не надав певні документи, які підтверджують межі земельної ділянки позивача та документи, що в установленому порядку підтверджують факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем.
При цьому, згідно статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1).
Статтею 179 Цивільного кодексу України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки, а стаття 181 цього кодексу до нерухомих речей відносить земельні ділянки (ч.1).
Суд зазначає, що позивач звернувся в суд з даним позовом (з урахуванням уточнень) про звільнення другим відповідачем земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, посилаючись на акт № 2307/10 обстеження земельної ділянки, складеного позивачем 09.07.2010 року, в якому розмір земельної ділянки під кіоском визначено площею 0,0026 га, та в якому не встановлено межі земельної ділянки і певне місце розташування, не визначено права осіб щодо неї, в порушення наведених норм права, не врахував, що вчинення таких дій можливо лише відносно конкретної земельної ділянки з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зауважити, що власник земельної ділянки (Харківська міська рада) не позбавлений права захистити свої права у передбачений ст. 212 Земельного кодексу України спосіб шляхом заявлення позову до особи, яка фактично здійснила зайняття спірної земельної ділянки, розмістивши на ній кіоск. В разі ж невстановлення такої особи позивач не позбавлений права застосувати передбачені законом наслідки виявлення безхазяйної речі.
З зазначеного вбачається, що доводи позивача, викладені у позовній заяві не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Позовні вимоги повинні бути доведені і не можуть базуватись на припущеннях.
Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) позивач доказів на спростування викладених обставин не надав.
З огляду на відсутність факту самовільного зайняття другим відповідачем земельної ділянки в спірних правовідносинах, відповідно відсутні правові підстави для зобов'язання другого відповідача звільнити спірну земельну ділянку, у тому числі шляхом знесення будівель та споруд, що на ній розташовані.
Викладене означає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не відповідають нормам чинного законодавства і тому не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 25, 116, 125, 126, 134, 212 Земельного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 46, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
< Текст >
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя (підпис< Текст > Аюпова Р.М.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та повний текст рішення складено та підписано 24 жовтня 2011 року
справа № 57/291-09