Справа №2-а-4619/2011 року
31 жовтня 2011 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Андрейчука Т.В.
при секретарі - Каракаю О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату щорічної грошової допомоги, -
У червні 2011 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом до відповідачів управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату щорічної грошової допомоги.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є особою, яка належить до категорії учасників бойових дій.
ОСОБА_1 стверджувала, що відповідно до ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу” вона має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Проте, як зазначила позивач, у 2008-2011 роках вона отримувала згадану допомогу у розмірах, менших ніж гарантовані Законом. Відповідачі, нараховуючи та виплачуючи позивачеві у 2008-2011 роках щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, керувалися постановами Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року №183 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, від 18.03.2009 року №211 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, від 07.04.2010 року №299 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, від 04.04.2011 року №341 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, з чим не погоджується позивач.
ОСОБА_1 звернулася до відповідачів із заявою щодо перерахунку та виплати отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, проте їй було відмовлено.
Відмову у перерахунку йому вказаної допомоги позивач вважала неправомірною, такою, що не ґрунтується на законодавстві, вважав, що при нарахуванні та виплаті їй щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягають саме положення Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, а тому просила суд визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації щодо відмови йому у здійсненні перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008, 2009, 2010, 2011 роки у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком; зобов'язати відповідачів здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008, 2009, 2010, 2011 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2011 року відкрито провадження у даній справі в частині позовних вимог про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до ст.48 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 29.01.2011 року, а позовні вимоги в частині визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення з урахуванням положень ст.48 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за період з 2008 року по 29.01.2011 року залишено без розгляду.
У процесі розгляду справи неналежний відповідач управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації був замінений належним -Головним управлінням праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представники відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували, стверджувала, що нарахування та виплата позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008-2011 роки було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка належить до категорії учасників бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу” передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Законом України від 28.12.2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до ст.12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, ч.4 ст.12 цього Закону викладено в новій редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
Однак рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) згадані зміни до ст.12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу” визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи Закону України від 28.12.2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” виключно до 22.05.2008 року
Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, норма ч.4 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу” відновила свою дію з 22.05.2008 року.
Проте позивачеві всупереч вказаній вище законодавчій нормі нарахування та виплата щорічної разової допомоги до 5 травня за 2009-2011 роки проводилася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року №211 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року №299 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2011 року №341 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, якими передбачено, що у 2008-2011 роках виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій здійснюється в розмірі меншому, ніж гарантовано ч.4 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”. Нарахування та виплата позивачеві щорічної разової грошової до 5 травня у 2008 року була здійснено 24.04.2008 року відповідно до вимог чинного на той момент законодавства, оскільки рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 було ухвалене лише 22.05.2008 року, тобто після нарахування та виплати ОСОБА_4 допомоги за 2008 рік.
Оскільки у 2009-2011 роках дія ч.4 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу” не зупинялась, то вимоги позивача щодо нарахування та виплати їй щорічної разової грошової допомоги до 5 травня згідно з вимогами зазначених положень Закону є обґрунтованими.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, суд вважає, що у даному випадку до спірних правовідносин слід застосувати положення ч.4 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, а не зазначені постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року №211 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року №299 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2011 року №341 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правого акта, який би визначав розмір мінімальної пенсії за віком, немає. Ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. При цьому, ч.2 ст.5 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Враховуючи те, що нормами цього Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а для інших нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, визначаючи розмір мінімальної пенсії за віком, потрібно виходити з положень ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”.
Судом встановлено, що нарахування та виплата позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року №299 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, було здійснено відповідачами у квітні 2010 року, а тому вимоги про її перерахунок та виплату заявлені поза межами строку для звернення до адміністративного суду та залишені ухвалою судді Оболонського районного суду від 10.08.2011 року без розгляду як і вимоги стосовно перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за попередні роки.
Підстави для зобов'язання відповідачів здійснювати позивачеві нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в майбутньому відсутні, оскільки на даний момент таке нарахування та виплата щорічної допомоги на оздоровлення не здійснювалась, а отже, права та законні інтереси позивача не порушувались.
Ч.1 та ч.2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково -лише щодо визнання дій протиправними та зобов'язання відповідачів Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації здійснити нарахування та виплату позивачеві щорічної разової допомоги до 5 травня за 2011 роки у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Суд також приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 400,00 грн.
Ст.87 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу. Згідно з ст.90 цього Кодексу витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Як вбачається з акта приймання-передавання послуг та квитанції, позивач сплатила виконавцеві товариству з обмеженою відповідальністю “Надія” 400,00 грн. в якості оплати за правову допомогу. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” від 27.04.2006 року №590 граничний розмір таких витрат складає 40% від мінімальної заробітної плати за годину роботи. Якщо компенсація сплачується за рахунок держави граничний розмір таких витрат не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день. У довідці, виданій товариством з обмеженою відповідальністю “Надія” вказано, що на надання правової допомоги позивачу було витрачено чотири години, проте якими доказами підтверджується витрата такої кількості годин на правову допомогу не зазначено. Крім того, у довідці про витрату робочого часу на надання правової допомоги вказано на те, що проводився збір необхідних документів, проте, крім документів, які знаходяться у самого ж позивача, до позовної заяви нічого не додано, а роз'яснення режиму роботи суду та того, що позивач має право, підписавши позовну заяву не з'являтися до суду, з урахуванням того, що справа розглядається без виклику сторін у скороченому провадженні, взагалі не є правовою допомогою. За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу.
З огляду на вищенаведене, відповідно до ст.ст.19, 46, 116, 117 Конституції України, ст.ст.13, 17-1 “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, керуючись ст.ст.9, 11, 71, 128, 159, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату щорічної грошової допомоги -задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, за 2011 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, розмір якої встановлено ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням раніше здійснених виплат.
Зобов'язати Головне управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, за 2011 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, розмір якої встановлено ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням раніше здійснених виплат.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головним управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації здійснити ОСОБА_1 виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, за 2011 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, розмір якої встановлено ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, урахуванням раніше здійснених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення цієї постанови апеляційної скарги.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Т.В. Андрейчук
08.11.2011 Справа № 2-а-4619/11