іменем україни
19 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Українського державного науково-дослідного інституту “Ресурс” до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про виселення з гуртожитку, визнання недійсним пункту 1.1 угоди на проживання в гуртожитку, зобов'язання виконати умови угоди щодо звільнення кімнати, за касаційною скаргою Українського державного науково-дослідного інституту “Ресурс” на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2011 року,
У серпні 2009 року Український державний науково-дослідний інститут “Ресурс” (далі - УкрНДІ “Ресурс”) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про виселення з гуртожитку, визнання недійсним пункту 1.1 угоди на проживання в гуртожитку, зобов'язання виконати умови угоди щодо звільнення кімнати. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом № 47 від 20 червня 2006 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду помічника генерального директора УкрНДІ “Ресурс” та наказом № 64-к від 15 червня 2009 року звільнена з посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КзПП України. 2 грудня 2008 року відповідачка ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована до кімнати АДРЕСА_1 в якому 10 кімнат належать УкрНДІ “Ресурс”. Згідно з вимогами ст. 128 ЖК України житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації та профкому, проте такого рішення ні у позивача, ні у відповідачки немає. Оскільки ОСОБА_1 звільнилась з роботи, то вона підлягає виселенню з гуртожитку на підставі ст. 132 ЖК України, однак відповідачка продовжує займати кімнату по даний час.
19 липня 2010 року позивач УкрНДІ “Ресурс” доповнив позовні вимоги, просив визнати недійсним та незаконним п. 1.1 угоди на проживання в гуртожитку від 28.11.2008 року, укладеної між УкрНДІ “Ресурс” та ОСОБА_1, а також зобов'язати відповідачку виконати вимоги розділу 8 угоди - звільнити займане жиле приміщення, повернути кімнату у належному стані та здати її по акту здачі-прийняття. Вказував, що цільовим призначенням гуртожитків є тимчасове задоволення потреби у житлі своїх працівників на період роботи і на строк дії трудового договору. Право користування гуртожитком постійним робітникам не обмежується будь-яким строком, проте у всіх випадках проживання в гуртожитку пов'язане зі збереженням трудових відносин із власником гуртожитку, тобто залежно від них. Тому строк проживання - 10 років, зазначений у спірній угоді, записаний зацікавлено з боку колишнього генерального директора інституту, не у відповідності із законом, оскільки строк трудового договору між сторонами існував з 20 червня 2006 року по 15 червня 2009 року. Сама угода від 28 листопада 2008 року не відповідає вимогам типового договору найму житлового приміщення у соціальному гуртожитку, адже у типовому положенні ніде не зазначено про строк надання кімнат у гуртожитку, оскільки цей строк визначений у ст. 128 ЖК України - на період роботи, або на період дії трудового договору.
До участі в розгляді справи, як третю особу, було залучено орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2011 року, у задоволенні зазначеного позову УкрНДІ “Ресурс” відмовлено.
У касаційній скарзі УкрНДІ “Ресурс” просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на їх необґрунтованість та неправильне застосування норм матеріального права й допущені при розгляді справи порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відсутні підстави для задоволення позову оскільки між сторонами було укладено цивільно-правовий договір, який є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Строк дії угоди не закінчився, та не передбачена умова дострокового припинення дії угоди внаслідок припинення трудових відносин з позивачем.
Однак погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
Відповідно до ст. 129 ЖК Української РСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі - Положення), на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Пунктом 17 Положення передбачено, що громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вдався до оцінки спірних правовідносин через призму цивільно-правових зобов'язань між сторонами по справі без застосування до них положень спеціального законодавства, а саме ЖК України, який регулює питання про вселення та виселення громадян із гуртожитків.
Так, судами не з'ясовано на якій правовій підставі, як того вимагає ЖК України була вселена відповідачка по справі до спірного житлового приміщення, чи приймалось рішення про вселення до гуртожитку адміністрацією УкрНДІ “Ресурс” про видачу спеціального ордера.
Крім того, судом не проаналізовано вимоги позову із застосуванням до них положень ст. 132 ЖК України, яка регулює порядок виселення колишнього працівника із гуртожитку, що належить роботодавцю.
Як вбачається з матеріалів справи, профспілковим комітетом було прийнято постанову про видачу відповідачці спірної кімнати у гуртожитку (а.с. 32), яка не знайшла правового аналізу у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
В позовній заяві УкрНДІ “Ресурс” зазначає, що спірне приміщення є кімнатою гуртожитку, проте в порушення вимог ЦПК України суд не роз'яснив позивачу його обов'язок щодо подання доказів на підтвердження обставин щодо правового статусу спірної кімнати, як гуртожитку.
Крім того, не зазначено на якій правовій підставі укладено угоду № 1 на проживання в гуртожитку між УкрНДІ “Ресурс” та ОСОБА_1
Також, суди не взяли до уваги заяву УкрНДІ “Ресурс” про відмову від позову та не надали їй правової оцінки.
Таким чином, судом було допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Українського державного науково-дослідного інституту “Ресурс” задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.М. Колодійчук
І.М. Фаловська