19 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого: Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л.,
Кадєтової О.В.,
Мартинюка В.І..,
Мостової Г.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошової компенсації, припинення права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2011 року
У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, який мотивований тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 жовтня 2008 року їй належить 1/6 частина квартири АДРЕСА_1. Інші 5/6 частини вказаної квартири належить відповідачці, відповідно до договору дарування. Спірна квартира складається з двох житлових кімнат, кухні, коридору та інших підсобних приміщень. Позивачка забезпечена іншим житлом і не має намірів користуватися своєю частиною спірної квартири, виділ якої є неможливим, а тому просила стягнути з відповідачки грошову компенсацію за 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 в розмірі 83530 грн. 24 коп., припинивши її право на частку у спільній власності у зазначеній квартирі.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 3 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2011 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким і погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що стягнення грошової компенсації на користь позивачки за її частину спірної квартири, так само як і припинення її права на частку у спільній власності за її позовом не передбачені будь-якою нормою діючого законодавства, тому суди вважали, що заявлені вимоги є необґрунтованими, недоведеним та безпідставними
Проте з такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Однак надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним у відповідності до ч. 2 ст. 183 цього Кодексу. Якщо надання частки в натурі є неможливим, співвласник вправі вимагати від інших співвласників матеріальної компенсації вартості його частки.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки, що є у спільній частковій власності.
Виходячи з аналізу зазначеної норми у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 358, 361 ЦК України слід дійти висновку, що передбачене ч.2 ст.364 цієї норми право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи.
При цьому зазначеною нормою передбачено, що обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про призначення компенсації, і не передбачається обов'язок згоди інших співвласників на такий виділ та не ставиться право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.
Обмежуючи право позивача та виходячи при цьому з інтересів відповідача (його матеріального забезпечення), суд залишив поза увагою та оцінкою доводи позивача, надані нею докази щодо неможливості спільного використання спірної квартири, факту відмови відповідачки вирішити питання про припинення права спільної часткової власності в запропонований позивачем спосіб, і не звернув уваги, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Крім того, аналізуючи положення ст. ст. 364 ЦК України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність обов'язкової взаємної згоди сторін на присудження грошової компенсації співвласнику, що виділяється, оскільки зазначена норма регулює питання припинення спільної часткової власності на вимогу власника, що бажає реалізувати право.
Судами при застосуванні ст. 364 ЦК України неправильно витлумачені положення цієї норми, що призвело до неправильного її застосування й ухвалення незаконного судового рішення.
Допущенні судом порушення не були усунені судом апеляційної інстанції.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не з'ясував чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Натомість твердження суду апеляційної інстанції базувалися без всебічного, повного і об'єктивного врахування обставин справи.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2011 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
В.І. Мартинюк
Г.І. Мостова