Головуючий у 1 інстанції -
Суддя-доповідач - Василенко Л. А.
30 серпня 2011 року справа №2а-886/11/1209
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Василенко Л. А.
суддів Гімона М.М. , Міронової Г.М.
розглянула в порядку письмового провадження в приміщенні суду апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області на постанову Кремінського районного суду Луганської області від 17 червня 2011 року у справі № 2а-886/11 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання здійснити певні дії, і
Постановою Кремінського районного суду Луганської області від 17 червня 2011 року позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання здійснити певні дії задоволений в повному обсязі: визнана неправомірною бездіяльність відповідача щодо несплати підвищення до пенсії позивачеві з 6 грудня 2010 року; зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії, як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 6 грудня 2010 року з урахуванням фактично здійснених виплат.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права і просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, відповідно до вимог четвертого речення ч. 8 ст. 1832 та п.3 ч.1 ст. 197 КАС України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має правовий статус дитини війни, що підтверджено пенсійним посвідченням та даними про народження у паспорті, перебуває на пенсійному обліку у відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач віднесений до соціальної групи “Дитина війни” відповідно до вимог ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що підтверджено датою народження у паспорті (арк. справи 3), відповідною відміткою органу соціального захисту населення у пенсійному посвідченні позивача (арк. справи 4). З листа відповідача від 18 травня 2011 року вбачається, що позивачеві відмовлено у виплаті підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком оскільки з 1 січня 2010 року йому виплачується підвищення до пенсії в розмірі 49,8 грн. щомісяця (арк. справи 6).
Згідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004р. в редакції, яка діяла до 01.01.2007 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дія даної норми була зупинена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-ІV (далі Закон №2195).
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону №2195, а саме, текст ст. 6 викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.08р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Законами України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” та „Про Державний бюджет України на 2010 рік” не внесено змін та не зупинено дію ст. 6 Закону №2195.
14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, який набрав чинності 19 червня 2011 року. Пунктом 7 частини І зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Із аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.
Під час вирішення питання, яка з однопредметних законодавчих норм рівної ієрархії, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для розв'язання спорів зазначеної категорії, перевагу слід надавати тій з них, що прийнята пізніше. У розглядуваному випадку пізніше прийняті норми Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”.
Але, оскільки на день ухвалення судового рішення Кабінетом Міністрів України на виконання Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI не було прийнято Постанови з цього питання, то відповідач повинний був виплачувати позивачеві підвищення до пенсії, як дитині війни на підставі стаття 6 Закону № 2195 у редакції: «дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Враховуючи, що на час розгляду цієї справи судом, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про використання цього поняття тільки для призначення пенсій в межах зазначеного закону та неможливості використання вказаного розміру у розрахунку підвищення до пенсій особам з статусом дитини війни.
Таким чином, колегія суддів, виходячи з викладеного, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийшов до вірного висновку щодо визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо виплати позивачеві підвищення до пенсії з 6 грудня 2010 року; зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії, як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 6 грудня 2010 року з урахуванням фактично виплачених сум, оскільки внаслідок протиправних дій (бездіяльності) відповідача щодо нарахування позивачеві вказаного підвищення до пенсії в розмірі, меншому ніж передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач не отримав належні йому виплати.
Колегія суддів не приймає зауваження апелянта щодо невизначеності кінцевої дати задоволених вимог, оскільки судом першої інстанції встановлено порушення прав позивача на день ухвалення судового рішення, а оскільки КАС України передбачено відновлення порушеного права, а не того, що може бути порушено в майбутньому, тому дата до якої повинний бути здійснений перерахунок уточненню не підлягає.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла до висновку, що спірні правовідносини за суттю вирішені правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ст.195, ст. 197 ч.1 п.3, п.1 ч.1 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст.212, ст. 254 ч.6 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області залишити без задоволення.
Постанову Кремінського районного суду Луганської області від 17 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання здійснити певні дії залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.А. Василенко
Судді М.М. Гімон
Г.М. Міронова