Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
05 жовтня 2011 р. № 2а- 3941/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шляхова О.М.,
суддів - Мар"єнко Л.М., Сагайдак В.В.,
за участі секретаря - Беззубко А.О.,
за участі позивача -ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 від 05.11.2008р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним
Громадянина Киргизстану ОСОБА_1
до Державного комітету України у справах національностей та релігій , Державної міграційної служби
проскасування рішення,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 17.12.2011 р. № 34-10 Державного комітету України у справах національностей та релігій про відхилення скарги, визнати протиправним та скасувати наказ № 200-О від 15.10.2011 року Управління міграційної служби в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця. В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що у 22.09.2010 року він звернувся до органів міграційної служби в Харківській області з заявою про надання йому в Україні статусу біженця. 18 жовтня 2010 року ним отримано повідомлення Управління міграційної служби в Харківській області про те, що йому відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі наказу Управління міграційної служби в Харківській області від 15.10.2010р. №200-о. На думку позивача, в повідомленні Управління міграційної служби Харківської області не надано вірної оцінки побоювань позивача стати жертвою переслідувань, при співбесіді не було встановлено низку обставин, які мають бути досліджені відповідно до змісту Конвенції про статус біженців та Закону України “Про біженців”. Позивач у судовому засіданні підтримав позов та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача - Державний комітет України у справах національностей та релігій - в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Через канцелярію суду 20.09.2011р. надав листа, в якому просив суд розглядати справу без його участі в межах наявних документів у справі. В своєму письмовому запереченні проти позову відповідач обґрунтовував необхідність відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні в ході співбесіди та додатково повідомив, що позивач видає себе за іншу особу. Також на думку відповідача , позивач є мігрантом, а не біженцем відповідно до наданих письмових та усних пояснень.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи позивача та заперечення проти нього, пояснення позивача, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1, є громадянином Киргизстану, що підтверджується копією національного паспорту №НОМЕР_1, покинув країну своєї громадянської належності 15 січня 2010 року, прибув в Україну 29 вересня 2010 року транзитом через Російську Федерацію на підставі паспорту громадянина Киргизької республіки, що підтверджується анкетою особи, яка звернулась із заявою про надання статусу біженця. Також відповідно до цієї анкети, судом встановлено, що позивач змінив прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 у зв"язку з департацією його з України.
15 липня 2010 року громадянин Киргизстану ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання статусу біженця , в якій вказав, що у країні його громадянства, де він проживав - в Киргизької республіки, його життю загрожує небезпека.
Наказом Державного комітету України у справах національностей та релігій Управління міграційної служби в Харківській області від 15.10.2010 року №200-о позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, оскільки заява є очевидно необґрунтованою. Згідно повідомлення № 17/01-04-992 від 15.10.10р. позивачу повідомлено про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, підставами для прийняття рішень Державним комітетом України у справах національностей та релігій Управління міграційної служби в Харківській області стало те, що необхідних аргументів на підтвердження обставин щодо загрози йому на батьківщині позивач не надав, не навів жодного конкретного факту або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та відповідають вимогам, визначеним абзацом 2 статті 1 Закону України "Про біженців". Таким чином, оскільки не виявлено ознак переслідування, заява позивача є очевидно необґрунтованою.
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України “Про біженців” від 21 червня 2001 року, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
У відповідності до абзацу 7 статті 11 Закону України „Про біженців" від 21 червня 2001 року, до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також; документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважитися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України “Про біженців”, поняття “біженець” включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства -за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Частиною 2 статті 22 Закону України “Про біженців” від 21 червня 2001 року передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця і яка оскаржує відповідне рішення до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 18 цього Закону, в якій пунктом 1 частини 2 передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця зобов'язана: подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН “Про обов'язки та стандарти доказів у біженців” 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином., у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано до управління міграційної жодних переконливих доказів, які б свідчили про переслідування позивача на батьківщині. ОСОБА_1 додав інформацію по країні походження , однак ці матеріали свідчать про загальновідому ситуацію в країні і не містять інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності.
Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).
Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України “Про біженців”, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону.
Судом встановлено, що позивач користується захистом країни своєї громадянської належності, що підтверджується наступним.
ОСОБА_1 має національний паспорт Киргизької Республіки та має можливість повернутись на батьківщину.
З матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно звернувся до компетентних органів держави за отриманням паспорта громадянина Киргизької Республіки, безперешкодно його отримав, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності.
З протоколу співбесіди на запитання "як ви оцінюєте теперішню ситуацію в Киргизстані", позивач відповів :"там не має роботи для узбеків та додатково повідомив, що від сусідів він дізнався, що там де він мешкав вже безпечно" (протокол співбесіди від 06.10.2010р).
З аналізу зібраних по справі доказів судом встановлено, що позивач звернувся до Управління міграційної служби у Харківській області не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках легалізації на території України.
Судом встановлено , що згідно даних НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області (лист № 57/4872 від 06.10.2010р.) встановлено співпадання відбитків пальців рук на перевіряємій дактилокарті на ім"я ОСОБА_1 із відбитками пальців рук на дактилокартках, заповнених на 3-х осіб: ОСОБА_2-ІНФОРМАЦІЯ_1;ОСОБА_1-ІНФОРМАЦІЯ_2.; ОСОБА_1-ІНФОРМАЦІЯ_2.
В матеріалах справи міститься Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.08р., зі змісту якої вбачається , що відносно ОСОБА_1 було прийнято рішення про видворення в примусовому порядку за межі України.
Таким чином, судом встановлено, що позивач видає себе за іншу особу.Судом також встановлено, що позивач приїжджав до України раніше, перебуваючи на її території без законних підстав.
Аналіз матеріалів особової справи дозволяє зробити висновок, що ОСОБА_1 не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через особисті побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками національності.
Позивач не навів жодних доказів, які б свідчили про те, що в разі повернення на батьківщину він буде підданий нелюдському поводженню та матиме загрозу смерті внаслідок особистого переслідування, а його посилання на події 4 квітні 2010 року в Киргизстані не можуть бути визнані належним обґрунтуванням побоювань за своє життя.
Судом встановлено, що на даний момент ситуація в Киргизстані почала стабілізуватися та до країни після червневих подій повернулося близько 78 675 біженців, про що повідомляє представник уряду(а.с.32-33).
Як вбачається з матеріалів справи , що міжетнічний конфлікт не призвів до будь-яких руйнівних для позивача та позивач не має побоювань небезпеки життю у разі повернення на батьківщину.
Що стосується посилань позивача на те, що його батька вбили киргизи та спалили живцем, судом встановлено, що це не відповідає дійсності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що його батько помер від серцевого нападу, коли він повернувся з Узбекистану(а.с.36).
Таким чином будь-яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за особисту небезпеку та переслідувань на батьківщині позивачем не наведено.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які він має, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця “мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру".
На підставі зазначеного, суд вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що у дійсності основною метою звернення позивача до управління міграційної служби є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття “біженець”, а підпадає під поняття “мігрант”.
Позивача згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.
Щодо посилань позивача на той факт, що відмова в наданні статусу біженця порушує вимоги ст. з Європейської Конвенції “про захист прав людини та основних свобод” від 04.11.1950 р., суд зазначає, що це є необґрунтованим та безпідставним, оскільки уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції визначає правовий статус позивача в Україні , а не займається його поверненням до країни громадянської належності.
Також, суд зазначає, що рішення Управління міграційної служби в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Киргизстану ОСОБА_1 з підстав того, що відсутні умови, передбачені абз. 2 ст. 1 Закону України “Про біженців”, не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші законні для цього підстави.
Отже, рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій Управління міграційної служби Харківській області про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні прийнято в межах компетенції, згідно з вимогами діючого законодавства, є правомірним, обґрунтованим, на підставі повного і всебічного вивчення обставин особової справи позивача. Таким чином позовні вимоги позивача про його скасування не підлягають задоволенню. Інші позовні вимоги є похідними, у зв'язку з чим в їх задоволенні також належить відмовити.
З норм Закону України " Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту ", який прийнято 8 липня 2011 року за № 3671-VI судом також встановлено, що рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні є обґрунтованим та таким, що відповідає нормам діючого закону, тому дане рішення не підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України у разі ухвалення судового рішення на користь сторони, яка є суб'єктом владних повноважень, сплачений судовий збір позивачу не повертається.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 17, 70, 71, 86, 94, 159-163, 167, 186
Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Громадянина Киргизстану ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій , Державної міграційної служби про скасування рішення - відмовити у повному обсязі. < Текст > < Сума задоволення >
Постанова може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 07 жовтня 2011 року.
Головуючий Суддя Шляхова О.М.
Суддя - Сагайдак В.В.
Суддя - Мар"єнко Л.М.