Справа № 2а/1570/6914/2011
19 жовтня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Ананьївському районі Одеської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ананьївському районі Одеської області про стягнення виплаченої пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_1 в сумі 2685,47 грн. за період з березня по червень 2011 року, -
Управління Пенсійного фонду України в Ананьївському районі Одеської області (далі -Позивач, або УПФУ в Ананьївському районі Одеської області) звернулось до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ананьївському районі Одеської області (далі - Відповідач) про стягнення виплаченої пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_1 в сумі 2685,47 грн. за період з березня по червень 2011 року. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність відмови відповідача у підписанні актів звірки витрат по особовій справі потерпілого, якому виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання з урахуванням осіб, яким призначена пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, каліцтво яким заподіяно на підприємствах на території колишнього СРСР, та незаконність не прийняття до заліку та не включення відповідних витрат Управління Пенсійного фонду України в Ананьївському районі Одеської області на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві у розмірі 2685,47 грн. громадянину ОСОБА_1 В обґрунтування своїх вимог позивач також зазначив, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 265 від 26.03.2008р. «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму. Виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої п.4 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Таким чином, з вище викладеного, позивач вважає, що державна адресна допомога є складовою пенсії, а тому підлягає відшкодуванню відповідачем як і пенсія.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених в письмових запереченнях на позов, зокрема…..
Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Відповідно до статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. №16/98-ВР видами загальнообов'язкового державного соціального страхування є зокрема пенсійне страхування та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Також відповідно до вказаної статті відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Закон України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»від 09.07.2003р. № 1058-ІV (надалі по тексту -Закон № 1058-ІV) визначає зокрема принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-ІV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються зокрема види пенсійного забезпечення та джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення»від 05.11.1991р. № 1788-Х11 (надалі по тексту - Закон № 1788-ХІ) видами державних пенсій є трудові пенсії: пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, та соціальні пенсії.
Частиною другою статті 46 Конституції України та частиною другою статті 7 Закону № 1058-1V передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 6 Закону № 1058-ІV передбачено, що непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи соціального забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. У разі, якщо сукупність вказаних виплат разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної адресної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.
З метою практичної реалізації державних гарантій щодо забезпечення рівня життя непрацездатних громадян Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.03.2008р № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»(надалі по тексту -Постанова № 265), пунктом 2 якої передбачено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.
Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2009р. № 198 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»(надалі по тексту - Постанова № 198) у 2009 році з 1 квітня встановлено підвищення до пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, у розмірі 7,5 гривні, збільшуючи його з 1 липня -до 14,2 гривні, а з 1 жовтня -до 28,4 гривні. Підвищення встановлено непрацюючим особам, а особам, які одержують пенсію (державну соціальну допомогу) на дітей та/або недієздатних осіб -незалежно від одержання доходу. Пунктом 2 вказаної постанови передбачено, що виплата підвищення, передбаченого цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія, щомісячне довічне грошове утримання або державна соціальна допомога.
З матеріалів справи вбачається, що згідно таблиць розбіжностей до актів щомісячної звірки особових справ пенсіонерів, які мають право на пенсії у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, розрахунку неврахованих сум витрат на виплату пенсії за період березень - червень 2011 року відділенням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Ананьївському районі Одеської області не враховані суми витрат на виплату пенсії ОСОБА_1, який отримав каліцтво в державі СНД і переїхав на постійне місце проживання в Україну, а саме:
- за березень 2011 року - 750,00 грн., з яких 600,00 грн. - державна адресна допомога;
- за квітень 2011 року - 764,00 грн., з яких 614,00 грн. - державна адресна допомога;
- за травень 2011 року - 764,00 грн., з яких 614,00 грн. - державна адресна допомога;
- за червень 2011 року - 407,47 грн., з яких 327,47 грн. - державна адресна допомога.
Між сторонами не існує спору щодо виплачених Управлінням Пенсійного фонду України в Ананьївському районі Одеської області протягом вказаного періоду сум пенсії та державної адресної допомоги зазначеному потерпілому, а також щодо правильності їх нарахування, тому ці обставини не досліджуються судом. Натомість, спір між сторонами виник з приводу того, чи повинні пенсійні виплати (в тому числі, державна адресна допомога) особі, яка отримала трудове каліцтво на підприємстві, розташованому на території іншої держави, відшкодовуватися Пенсійному Фонду України за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Вирішуючи спір по суті, суд доходить наступних висновків.
Позивач, відповідач правильно зазначають, що у спірних відносинах мають місце два різних види соціального страхування, однак не враховують, що на міждержавному рівні ці питання вирішені по різному - пенсія виплачується за місцем проживання, відшкодування шкоди здійснюється за місцем отримання травми.
Пенсійне забезпечення громадян України відповідно до статті 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-12 здійснюється органами Пенсійного фонду України. Стаття 81 вказаного Закону передбачає, що призначення та виплата пенсій, в тому числі пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання здійснюється органами Пенсійного фонду України.
З набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23 вересня 1999 року № 1105-14 (надалі Закон № 1105) обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебувають на його утриманні пенсій по інвалідності у зв'язку із втратою годувальника покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до пункту 5 статті 24 Закону № 1105 якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Відповідно до пункту 2 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 22 лютого 2001 року № 2272-ІІІ (надалі - Закон № 2272) Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Суд зазначає, що зазначені правила застосовуються для державного соціального страхування громадян України.
Механізм відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, визначено Порядком відшкодування витрат, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року № 5-4/4. Вказаним Порядком, зокрема, передбачено проведення органами Пенсійного фонду України з відділеннями виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування від нещасних випадків в районах та містах обласного значення звірок витрат на відповідні виплати до 10 числа місяця, наступного за звітним (пункт 5). Акти цих звірок подаються головним управлінням Пенсійного фонду України та управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі., які узагальнюють ї узгоджують довідку про відшкодування відповідних витрат та до 20 числа місяця, наступного за звітним, подають її до Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків (пункт 6). Зазначена довідка є підставою для перерахування Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідних коштів Пенсійному фонду України до 25 числа місяця, наступного за звітним (пункт 7).
Таким чином, у зазначеному Порядку відшкодування витрат передбачено здійснення відповідних розрахунків на централізованому рівні, тобто, між Фондом соціального страхування від нещасних випадків та Пенсійним фондом України.
Що ж до витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, здійснених з 01.04.2001 р. до введення в дію Порядку відшкодування витрат, то пунктом 3 постанови правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, від 04.03.2003 р. N 5-4/4 передбачено, що Пенсійний фонд України та Фонд соціального страхування від нещасних випадків повинні розробити механізм узгодження цих витрат та провести відповідні розрахунки на тому ж рівні.
Відповідно до пункту 1.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. N 8-2, управління у своїй діяльності керується, зокрема, постановами правління Пенсійного фонду України.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, про те, що позивачем не дотримано встановленого порядку вирішення питання щодо відшкодування сум, які є предметом позову, та він є неналежним позивачем у даній справі.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що посилання представника позивача на частину 2 статті 2 та пункт 5 статті 24 Закону № 1105 не є підставою задоволення заявлених вимог, з огляду на те, що вищезазначеними приписами врегульовані взаємовідносини між застрахованою особою і страховиками. У межах спірних відносин такі відносини відсутні, оскільки як позивач так і відповідач не є страховиками по відношенню до особи, яка отримала пошкодження здоров'я за межами держави. Виплата пенсії по інвалідності Пенсійним фондом України таким особам здійснюється на підставі статті 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення»від 5 листопада 1991 року № 1788-12 внаслідок прийняття на себе державою певних обов'язків, а не внаслідок виконання обов'язків страховика.
13 березня 1992 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення підписана Угода яка дії з моменту її підписання, про що зазначено в статті 13 даної Угоди. Угода підписана 11 Державами у тому числі Україною, Російською Федерацією, та Туркменістаном. Дана Угода є чинним міжнародним договором. Предметом її регулювання є виключно пенсійне забезпечення.
Статтею першою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 3 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД усі витрати, які пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення несе держава, що надає це пенсійне забезпечення. Статті 5 цієї Угоди передбачає, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян.
Статтею 6 передбачено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Обґрунтування позивачем своєї позиції положеннями Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівнику каліцтвом, професійним захворюванням або іншими ушкодженнями здоров'я, які пов'язані із виконанням трудових обов'язків, є безпідставним, оскільки вказана Угода не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної працівнику каліцтвом, професійним захворюванням або іншими ушкодженнями здоров'я, які пов'язані із виконанням ними трудових обов'язків, а регулює питання виплати пенсій. Тобто відшкодування шкоди фізичній особі і відшкодування витрат на пенсійне забезпечення у зв'язку з трудовим каліцтвом -це різні поняття, які регулюються різними нормативно-правовими актами.
Суд позбавлений можливості прийняти позицію позивача, який неправильно застосував положення даної Угоди до спірних відносин. Висновок позивача про те, що відповідно до вказаних положень, страховик, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України -відшкодувати останньому витрати, є - Фонд соціального страхування від нещасних випадків є безпідставним.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача державної адресної допомоги до пенсії по інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом, внаслідок нещасного випадку на виробництві в сумі, що не вистачає до прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність всього в загальному розмірі 2 155,47 грн. необхідно зазначити наступне.
Так, відповідно до статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV, непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
У разі, якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.
Зазначена гарантія щодо пенсійного забезпечення непрацездатних громадян закріплена також у статті 28 цього Закону, якою встановлений мінімальний розмір пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, який застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
В доповнення зазначених правових норм, Кабінетом Міністрів України у 2008 році прийнято постанову, якою регулюється питання надання додаткових державних гарантій певному колу осіб у вигляді щомісячної державної адресної допомоги у сумі, що не вистачає до прожиткового мінімуму.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму. Зазначені норми діють з 01 квітня 2008 року.
Зазначеною постановою передбачено, що такі виплати здійснюються за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Відповідно до ч.8 статті 36 Закону № 1058, пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(Закон № 1105).
При цьому, до страхових виплат, передбачених Законом № 1105, державна адресна допомога та підвищення до пенсії, що визначені Постановою КМУ № 265, не включаються.
Отже, суд приходить до висновку, що дія зазначеної постанови не розповсюджується на правовідносини між органами Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в частині відшкодування витрат з виплати адресної допомоги, оскільки такі додаткові державні гарантії громадянам передбачені лише Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає обов'язки саме органів Пенсійного фонду України.
До того ж, з викладених вище норм чітко вбачається додатковий характер зазначених виплат.
Пунктом 4 Порядку визначаються суми, що підлягають відшкодуванню Фондом: це суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та інших нормативно-правових актів, а саме:
- сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
- щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;
- допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;
- сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
Цей перелік є вичерпним. У цьому переліку відсутні такі виплати, як державна адресна допомога до пенсії, призначена і виплачена згідно постанови КМУ від 26.03.2008 року № 265.
Державна адресна допомога до пенсії відсутня й у переліку сум, що підлягають виплаті за статтею 21 Закону № 1105. Зазначений перелік не містить норм посилання чи розширених норм, що, враховуючи наведені вище доводи, не дозволяє суду застосувати його за аналогією закону.
Суд зазначає, що державна адресна допомога не включається до основного розміру пенсії, так як безпосередньо Постановою КМУ від 26.03.2008 року № 265 визначено, що вона є додатковою доплатою до пенсії.
Тобто, щомісячна державна адресна допомога є самостійним видом пенсійних виплат та виплачується пенсіонеру поряд з іншими видами виплат, у тому числі, цільової допомоги на прожиття.
За таких обставин, суд доходить висновку, що на даний час відсутні правові підстави для відшкодування відповідачем суми державної адресної допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позовні вимоги спростовані доказами відповідача.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов управління Пенсійного фонду України в Ананьївському районі Одеської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ананьївському районі Одеської області про стягнення виплаченої пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_1 в сумі 2685,47 грн. за період з березня по червень 2011 року, - залишити без задоволення.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 24 жовтня 2011 року.
Суддя С.О. Cтефанов