Справа № 22-ц-1233/2011
Категорія 5
Головуючий у 1 інстанції Бельмега М.В.
Суддя-доповідач Ясеновенко Л.В.
13 жовтня 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Ясеновенко Л.В.,
суддів: Вакарук В.М., Матківського Р.Й.,
секретаря Юрків І.П.,
з участю ОСОБА_2, представника ОСОБА_3,
адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та виконаних робіт, усунення перешкод у користуванні приміщенням торгівельного комплексу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Косівської міської ради про визнання недійсним рішення Косівської міської ради від 07.03.2000 року та Державного акту на право приватної власності на землю від 25.03.2002 року, визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки та визнання права власності на будівельні матеріали та виконані роботи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 30 червня 2011 року,-
24.04.2008 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням торгівельного комплексу.
В заяві зазначила, що на виділеній їй як підприємцю земельній ділянці площею 370 кв.м. вони з відповідачем за час перебування у шлюбі збудували торгівельний комплекс.
Оскільки ОСОБА_2 не допускає її до торгівельного комплексу, просила задовольнити позов.
Пізніше ОСОБА_3 подала заяву про збільшення позовних вимог та просила визнати за нею право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та виконаних робіт, що вкладені у будівництво торгівельного комплексу.
05.06.2008 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_3 про встановлення
права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивував тим, що у 1999 році вони з відповідачкою розпочали будівництво торгівельного комплексу, яке призупинили у 2003 році.
Оскільки до 2003 року будівництво проводилось за його особисті кошти: продаж власного автомобіля, позика та продаж земельної ділянки, а після розірвання шлюбу у 2004 році він особисто завершив будівництво, просив визнати за ним право власності на приміщення торгівельного комплексу.
ОСОБА_2 також просив визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 370 кв.м., виданий на ім'я ОСОБА_3, та визнати за ним право власності на землю, посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка була викуплена за його власні кошти.
Пізніше ОСОБА_2 змінив позовні вимоги та просив визнати право власності на будівельні матеріали та виконані роботи, що вкладені в будівництво торгівельного комплексу, визнати земельну ділянку площею 370 кв.м. спільною власністю подружжя та визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки.
29.04.2011 року ОСОБА_2 подав заяву про збільшення позовних вимог та просив визнати незаконним рішення Косівської міської ради від 07.03.2000 року в частині надання земельної ділянки ОСОБА_3 як підприємцю, та недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку в частині видачі цього акту ОСОБА_3 як підприємцю.
Рішенням Косівського районного суду від 30 червня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Постановлено визнати за ОСОБА_3 право власності на 1.81%, що становить (2/100 - ідеальної долі), та в грошовому еквіваленті становить 9733 грн., будівельних матеріалів і виконаних робіт, що вкладені в будівництво незавершеного будівництвом приміщення кафе-магазину з адміністративними приміщеннями, приміщення літнього кафе, огорожі, що розташовані в АДРЕСА_1 В решті позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Постановлено визнати недійсним та скасувати рішення Косівської міської ради від 07 березня 2000 року в частині надання ОСОБА_3 як підприємцю земельної ділянки площею 0,0299 га для будівництва торгового комплексу в тимчасове користування
терміном на 24 роки з правом викупу даної земельної ділянки. Визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на землю серії ІФ №018295, що виданий Косівською міською радою 25 березня 2002 року ОСОБА_3 як підприємцю.
Визнано земельну ділянку, що знаходиться у АДРЕСА_1, загальною площею 0,0370 га (370 кв.м.) - об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Визнано за ОСОБА_2, жителем АДРЕСА_2 право власності на Ѕ частину земельну ділянки, що знаходиться у АДРЕСА_1, загальною площею 0,0370 га (370 кв.м.), яка складається з земельної ділянки площею 0,0299 га (299 кв.м.) цільовим призначенням для будівництва та обслуговування кафе-магазину з адміністративними приміщеннями та земельної ділянки площею 0,0071 га (71 кв.м.) цільовим призначенням для будівництва складських приміщень.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 98.19 % (98/100 ідеальної долі), що в грошовому еквіваленті складає 530360 грн., будівельних матеріалів і виконаних робіт, що вкладені в будівництво незавершеного будівництвом приміщення кафе-магазину з адміністративними приміщеннями, приміщення літнього кафе, огорожі, що розташовані в АДРЕСА_1
В решті позову відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка була надана їй як фізичній особі. Рішенням Косівської міської ради від 07.03.2000 року їй як підприємцю надано 0,0299 га земельної ділянки для будівництва та обслуговування кафе-магазину з адміністративними приміщеннями, а майно фізичної особи підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
На вказаній земельній ділянці вони з відповідачем збудували торгівельний комплекс готовністю 62% станом на 01.03.2004 року. Після розірвання шлюбу відповідач продовжував будівництво з матеріалів, які були придбані ними під час спільного проживання та за її кошти, отримані від продажу 05.07.2004 року власної квартири. Однак, суд цих обставин не врахував та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів.
Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що відповідач завершував будівництво торгівельного комплексу за власні кошти. При цьому суд, не врахував того, що за кошти від продажу автомобіля «Рено» вони придбали інший автомобіль ще у 1996 році, а 12500 грн. отриманих відповідачем за договором дарування земельної ділянки також не можна приймати до уваги, оскільки договір дарування є безоплатним договором.
Необґрунтованим ОСОБА_3 вважає висновок суду про те, що позичені у ОСОБА_5 кошти у сумі 31000 грн. є особистими коштами відповідача, оскільки договір позики був укладений під час шлюбу, а тому також є спільним майном.
ОСОБА_3 також вказує на порушення судом норм процесуального права - суд безпідставно відмовив у призначенні повторної будівельно-технічної експертизи, та розглянув земельний спір, який підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній.
ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу не визнали.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що частка ОСОБА_3 у спільному майні - приміщенні торгівельного комплексу, є незначною, оскільки ОСОБА_2 збудував цей комплекс за власні кошти. Крім того, суд дійшов до висновку про те, що спірна земельна ділянка є спільною власністю подружжя, оскільки придбана за договором купівлі-продажу під час шлюбу.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна.
Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.02.1995 року по 13.09.2004 року.
Рішенням Косівської міської ради від 07.03.2000 року ОСОБА_3 як підприємцю надано 0,0299 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування кафе-магазину з адміністративними приміщеннями, а 16.05.2000 року прийнято рішення про продаж цієї земельної ділянки.
04.01.2001 року та 22.08.2001 року між Косівською міською радою та ОСОБА_3 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок площею відповідно 299 кв.м. та 71 кв.м. по АДРЕСА_1. 25.03.2002 року ОСОБА_3 як підприємець отримала державний акт на право власності на землю.
Згідно довідки № 458 від 09.06.2011р. Косівської райдержадміністрації ОСОБА_3 була зареєстрована як фізична особа - підприємець з 10.12.1999р. - 30.12.1999р.; з 28.04.2000р. - 11.03.2004р.; з 16.03.2006р. - 27.01.2007р. та з 21.08.2008 р. по даний час.
Відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
При таких обставинах справи колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Косівської міської ради про визнання недійсним рішення Косівської міської ради від 07.03.2000 року та Державного акту на право приватної власності на землю від 25.03.2002 року, визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки.
Також встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 у 1999 році сторони розпочали будівництво торгівельного комплексу. Станом на 01.03.2004 року відсоток готовності незавершеного будівництва становив 62%, що підтверджено висновком будівельно-технічної експертизи, проведеної під час розгляду цивільної справи №2-134/04 про поділ майна подружжя.
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 13.04.2009 року відсоток готовності незавершеного будівництвом торгівельного комплексу становить 93,43%, а вартість становить 540094 грн. Торгівельний комплекс складається з приміщення кафе-магазину з адміністративними приміщеннями, літнього кафе та кам'яної огорожі з кованими металевими елементами.
Відповідно до ч.1 ст.60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ч.1 ст.70 СК у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Оскільки на момент припинення шлюбу у 2004 році відсоток готовності торгівельного комплексу становив 62%, а на момент розгляду справи - 93,43%, то частки сторін у незавершеному будівництвом комплексі (кафе-магазині, огорожі та літнього кафе) становлять: ОСОБА_3 - 31/100 частини, а ОСОБА_2 - 61/100 частини.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" дано роз'яснення про те, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Враховуючи те, що вартість спірного торгівельного комплексу на час розгляду справи становить 540094 грн., то частки сторін у грошовому еквіваленті становлять: ОСОБА_3 - 180031,33 грн. та ОСОБА_2 - 360062,66 грн.
При таких обставинах справи позов ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та виконаних робіт та позов ОСОБА_2 визнання права власності на будівельні матеріали та виконані роботи підлягають до часткового задоволення.
Позовна вимога ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приміщенням торгівельного комплексу не підлягає до задоволення, оскільки будівництво не є завершеним і позивач не є власником частини приміщення, а лише частини будівельних матеріалів.
Оскільки при подачі позовної заяви ОСОБА_3 оплатила судовий збір (державне мито) лише частково у сумі 8,50 грн., а позовні вимоги задоволені частково та визнано за нею право власності на 31/100 частини будівельних матеріалів та виконаних робіт, що у грошовому еквіваленті становить 180031,33 грн., з неї на користь держави слід стягнути 1691,50 грн. недоплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Косівського районного суду від 30 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та виконаних робіт, усунення перешкод у користуванні приміщенням торгівельного комплексу задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 31/100 частину будівельних матеріалів та виконаних робіт, що вкладені у будівництво незавершеного будівництвом приміщення кафе-магазину з адміністративними приміщеннями, приміщення літнього кафе, огорожі, що розташовані в АДРЕСА_1, що в грошовому еквіваленті становить 180031,33 грн. (сто вісімдесят тисяч тридцять одна грн. 33 коп.). У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на будівельні матеріали та виконані роботи, що вкладені в будівництво торгівельного комплексу, визнання земельної ділянки площею 370 кв.м. спільною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки, визнання незаконним рішення Косівської міської ради від 07.03.2000 року в частині надання земельної ділянки ОСОБА_3 як підприємцю, та недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку в частині видачі цього акту ОСОБА_3 як підприємцю задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 62/100 частини будівельних матеріалів та виконаних робіт, що вкладені у будівництво незавершеного будівництвом приміщення кафе-магазину з адміністративними приміщеннями, приміщення літнього кафе, огорожі, що розташовані в АДРЕСА_1, що в грошовому еквіваленті становить 360062,66 грн. (триста шістдесят тисяч шістдесят дві грн.66 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1691,50 грн. судового збору (державного мита).
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: Л.В. Ясеновенко
В.М. Вакарук
Р.Й. Матківський