12 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Штульмана І.В.,
при секретарі судового засідання Семяністій С.Л.,
за участі представника позивача - Ципкова А.Ф.,
розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом прокурора Ленінського району міста Миколаєва в інтересах держави в особі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Миколаєві, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Миколаєва, до Приватного підприємства фірми «Інтерсервіс» про стягнення податкового боргу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргоюДержавної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2006 року,
У травні 2006 року прокурор Ленінського району міста Миколаєва в інтересах держави в особі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Миколаєві звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ППФ «Інтерсервіс» про стягнення податкового боргу в сумі 44088 гривень 10 копійок, який полягає у несвоєчасній сплаті заборгованості податків, зокрема плати за землю, в розмірі 41161 гривня 34 копійки та пені в розмірі 2926 гривень 76 копійок.
Просив задовольнити позовні вимоги.
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 15 травня 2006 року позов задоволено повністю.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано та в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відмовляючи в позові апеляційний суд виходив з того, що ППФ «Інтерсервіс» є землекористувачем на підставі договору оренди земельної ділянки від 12 грудня 2003 року №2304, за яким з нього по іншій судовій справі стягується орендна плата, та з того, що до орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності не можуть застосовуватися заходи, передбачені Законом України «Про погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами і державними цільовими фондами».
Такий висновок зроблений апеляційним судом на неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи видно, що в ній відсутні докази про наявність іншої судової справи, в якій суд вирішує питання про стягнення податкового боргу за той же період, що й у даній справі. Отже, рішення апеляційного суду в цій частині є необґрунтованим. Крім того, за наявності або встановлення наведених обставин суду слідувало б відповідно до пункту 3 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України залишити позовну заяву без розгляду.
Також є передчасним та без належної правової оцінки рішення апеляційного суду щодо не можливості застосування заходів, передбачених Законом України «Про погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», до платника податків у випадку несплати орендної плати.
Згідно до частини першої статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Пунктом 8 частини першої статті 14 зазначеного вище Закону до загальнодержавних податків також віднесено плату за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).
Виходячи з наведених норм матеріального права орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є одним із загальнодержавних податків.
Крім того, частинами першою та другою статті 17 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що орендна плата за землі державної та комунальної власності відноситься до податкового зобов'язання. Відповідно до статті 27 цього Закону контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби. З метою належного здійснення цього контролю згідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про оренду землі» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Отже, висновки апеляційного суду про те, що до орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності не можуть застосовуватися заходи, встановлені Законом України «Про погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», є передчасними та зробленими без урахування положень зазначених вище законів.
Крім того, в ході розгляду цієї справи відповідач заявляв, що є платником фіксованого сільськогосподарського податку, а тому вважав, що згідно Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 року №320-ХІУ він звільнений від плати за землю, тобто від орендної плати. Однак, зазначеним доводам суди попередніх інстанцій не дали будь-якої правової оцінки у своїх рішеннях та не встановили відповідних обставин для цього.
За таких порушень норм матеріального та процесуального права рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, оскільки відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини у справі.
З огляду на викладене рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими та законними, вони підлягають скасуванню.
Оскільки для вирішення цього спору необхідно встановлювати нові обставини, які відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може встановлювати суд касаційної інстанції, тому справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва задовольнити частково.
Постанову Господарського суду Миколаївської області від 15 травня 2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2006 року в цій справі скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий М.І. Смокович
судді Т.Ф. Весельська
С.А. Горбатюк
О.В. Мироненко
І.В. Штульман