01010 м. Київ, вул. Московська, 8
25.03.2008№ К-21479/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Рибченка А.О.,
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника відповідачів Швець М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 16.03.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 25/48-А
за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ»
2. Приватного підприємства «Ділекс»
про визнання недійсною угоди
10.02.2006 заявлено позовні вимоги про визнання недійсним договору № 1 від 10.01.2003, укладеного між відповідачами, з підстав передбачених ст. 49 ЦК УРСР, та стягнення з відповідача-1 до державного бюджету коштів на суму 146 625 грн.
Постановою Господарського суду м. Києва від 16.03.2006 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 25/48-А - в позові відмовлено повністю.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження умислу у відповідача-1 на укладання угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави. Також не надано жодних доказів існування договору надання послуг від 10.01.2003 № 1.
Київський апеляційний господарський суд погодився із позицією суду першої інстанції, зазначивши, що підстави для скасування чи зміни постанови суду відсутні.
При цьому судом зазначено, що з матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Подільському районі м. Києва звернулось до суду з позовною заявою, в резолютивній частині якої просить суд визнати недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР договір надання послуг від 10.01.2003 № 1, однак, всі доводи позивача, викладені в мотивувальній частині позовної заяви, стосуються укладеної між ТОВ «АДМ» та ПП «Ділекс» усної угоди купівлі-продажу лому алюмінію від 13.10.2003, за якою ПП «Ділекс» зобов'язалось поставити, а ТОВ «АДМ» - придбати лом алюмінію в кількості 21,25 тон. Також і всі наявні в матеріалах справи документи, які були надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, стосуються вказаної усної угоди від 13.10.2003. Відповідно враховуючи, що в даному випадку договір між відповідачами про надання послуг від 10.01.2003 № 1 відсутній, оскільки сторони у справі не надали доказів його існування, тому суд вбачає підстави для закриття провадження у справі за відсутністю предмету спору. Однак норми діючого КАС України, на думку суду апеляційної інстанції, не передбачають підстав для закриття провадження у справі з наведених мотивів, тому колегія суддів, не приймаючи до уваги доводи стосовно договору від 13.10.2003 між відповідачами, оскільки позивачем в резолютивній частині позову ніяких вимог до названого договору від 13.10.2003 не ставилося, вважає за необхідне залишити оскаржувану постанову суду без змін з мотивів, зазначених місцевим господарським судом про відсутність доказів існування договору між відповідачами про надання послуг від 10.01.2003 № 1.
Не погодившись із постановою Господарського суду м. Києва від 16.03.2006 та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 25/48-А позивач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Також зазначивши обставини справи, скаржник наголошує, що суд першої та апеляційної інстанції керувався формальними підставами для винесення рішень, так як в ухвалі про відкриття провадження у справі від 20.02.2006 вказано зміст позовних вимог - визнання недійсною угоди від 13.10.2003. Таким чином скаржник вважає, що судом було змінено суть позовних вимог позивача.
Відповідач-1 надав заперечення на касаційну скаргу, в якому повністю підтримав судові рішення і просив скаргу залишити без задоволення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представника відповідачів, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Цивільний кодекс УРСР, стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004. Цивільний кодекс України таких санкцій не передбачає. І за змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Господарський кодекс, що набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням ст. 49 ЦК УРСР. Однак відповідно до п. 5 розділу IX “Прикінцеві положення” ГК - положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Таким чином, відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що із 01.01.2004 вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Водночас помилковість мотивів у позові не може бути підставою для скасування рішення.
Крім того необхідно зазначити, що встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст. 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом
Органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Отже необхідно врахувати, що Цивільний кодекс України, який вступив в силу із 01.01.2004, конфіскаційних санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства санкцій, які були встановлені Цивільним кодексом УРСР (ст. 49), - не передбачає. А за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, починаючи із 01.01.2004 застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.
З огляду на встановлене та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції не погоджується із висновком судів про відмову в позові, як таким, що не відповідає вимогам закону та прийняте із застосуванням нечинного Цивільного кодексу УРСР. Відповідно постанова Господарського суду м. Києва від 16.03.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 25/48-А підлягають скасуванню, як такі, що винесені при помилковому застосуванні норми матеріального права. У справі № 25/48-А необхідно закрити провадження.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 228, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Господарського суду м. Києва від 16.03.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 по справі № 25/48-А скасувати із закриттям провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
М. І. Костенко
А.О. Рибченко