01010 м. Київ, вул. Московська, 8
19.02.2008№ К-22537/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Бившевої Л.І., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника позивача Гуменюк І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім “НК Альянс-Житомир” на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2005 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 10/3623
за позовом Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції (Державної податкової інспекції у м. Житомирі)
до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім “НК Альянс-Житомир”
про стягнення фінансових санкцій
Заявлено позовні вимоги про стягнення фінансових санкцій у розмірі 93 035 грн. за порушення п. 1, 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про застосувань реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2005 позов задоволено. Стягнуто з позивача на користь бюджету в особі Житомирської ОДПІ 93 035 грн.. фінансових санкцій, в доход державного бюджету - 930,35 грн. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 10/3623 змінено рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2005 в частині його назви і визнано його постановою та скасовано частині стягнення судових витрат з ТОВ. В решті рішення залишено без змін.
Посилаючись на ст.ст. 15, 17, 25 Закону України «Про застосувань реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в України» суд зазначив, що відповідач (ТОВ) не сплатив у добровільному порядку до Державного бюджету, як вимагає ст. 25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахунковий операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», накладену на нього суму фінансових санкцій, у зв'язку з чим Житомирська ОДПІ відповідно до повноважень покладених на неї Законом України «Про державну податкову службу в Україні» обґрунтовано звернулась до господарського суду з позовом про стягнення до бюджету ці суми, яка підлягає задоволенню.
А оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2005 у справі №33/63 оскаржуване ТОВ податкове повідомлення-рішення від 05.08.2004 № 4140/10/49159/23-02 про застосування до ТОВ фінансових санкції на підставі ст. 17 Закону України №265/95-ВР, визнане недійсним лише в частий визначення як суми податкового зобов'язання штрафної санкції у розмірі 93 035 грн., а іншій частині в позові відмовлено, тому суд дійшов висновку, що у зв'язку з цим у податкового органу не було підстави для прийняття іншого рішення, на відсутність якого посилається особа, що подалі апеляційну скаргу.
Також суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст. 250 Господарського кодексу України, зазначив, що податковим повідомленням-рішенням від 05.08.2004 № 4140/10/49159/23-02 санкції застосовані в межах строків, передбачених зазначеною нормою кодексу.
При цьому, оскільки дана судова справа є справою адміністративної юрисдикції, тому суд апеляційної інстанції визначився, що відповідно до ст. 158 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Також зазначив, що згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Положеннями цього кодексу не передбачена можливість покладення на відповідача судових витрат у даному спорі, тоді як господарським судом Житомирської області згідно ст. 49 Господарського процесуального України на відповідача покладені судові витрати в сумі 1048,35 грн. (930,35 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Таким чином суд апеляційної інстанції підсумував, що вирішивши справу правильно але із помилковим застосуванням норм процесуального права та порушенням його, що призвело до неправомірного стягнення з відповідача судових витрат, рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2005 у справі №1 0/3623 в частині його назви змінено та скасовано в частині стягнення судових витрат. В решті рішення залишено без змін.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2005 та постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 10/3623 відповідач (ТОВ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку скаржника у рішенні Господарського суду м. Києва від 20.04.2005 у справі №33/63 зазначено, що у ДПІ (відповідача) не було підстав направляти позивачу (ТОВ) податкове повідомлення-рішення від 05.08.2004 № 4140/10/49159/23-02 і оскільки іншого рішення ДПІ не було, тому відсутні підстави зобов'язання сплатити суму штрафу до бюджету.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому засіданні проти скарги заперечив і просив залишити в силі судове рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представника позивача колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як визначено ст. 15 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосувань реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведені розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державні податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевір згідно із законодавством України. А згідно ст. 17 вказаного Закону визначено, що за порушення вимог цього Закону суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товар (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України СРСР застосовуються фінансові санкції.
Відповідно суми фінансових санкцій, які визначені статтям 17-24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державні податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій (ст. 25 Закону України «Про застосувань реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).
При цьому розглядаючи даний спір необхідно врахувати, що в силу п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» - державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділ районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судії позови до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Таким чином необхідно погодитись із обґрунтуванням судами свого рішення тим, що у даному випадку відповідач не сплатив у добровільному порядку до Державного бюджету, як вимагає ст. 25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахунковий операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», накладену на нього суму фінансових санкцій, у зв'язку з чим Житомирська ОДПІ відповідно до повноважень покладених на неї Законом України «Про державну податкову службу в Україні» обґрунтовано звернулась до господарського суду з позовом про стягнення до бюджету ці суми.
Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій прообґрунтованість позиції податкової інспекції, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2005 у справі №33/6 податкове повідомлення-рішення № 4140/10/49159/23-02 від 05.08.2004 про застосування до ТОВ фінансових санкції на підставі ст. 17 Закону України № 265/95-ВР, визнане недійсним лише в частині визначення як суми податкового зобов'язання штрафної санкції у розмірі 93 035 грн., а іншій частині в позові відмовлено.
Враховуючи зазначені норми Закону України «Про застосувань реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та судове рішення яке в порядку ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України має преюдиціальне значення, помилкові міркування скаржника не приймаються до уваги.
При цьому необхідно врахувати, що посилаючись на Акт про результати перевірки від 03.08.2004, суди встановили: податкове повідомлення-рішення про застосування до ТОВ фінансових санкції прийняте 05.08.2004 за порушення Закону України «Про застосуванні реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у грудні 2003 року та січні - березні 2004 року. Отже санкції застосовані в межах строків, передбачених ст. 250 Господарського кодексу України, де визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але ні пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку і законно задовольнили позов ДПІ про стягнення з ТОВ штрафних (фінансових) санкцій в сумі 93 035 грн.,
Також є вірним визначення суду апеляційної інстанції, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (набрав чинності з 01.09.2005), дана судова справа є справою адміністративної юрисдикції, оскільки позивачем є суб'єкт владних повноважень (Житомирська ОДПІ), який пред'явив позов, виконуючи обов'язки, покладені нього Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського почування та послуг», де відповідно до ст. 158 КАС України судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.
Судом касаційної інстанції визнається правомірною висновок суду апеляційної інстанції про те, що згідно ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Положеннями цього кодексу не передбачена можливість покладення на відповідача судових витрат у даному спорі, тоді як Господарським судом Житомирської області згідно ст. 49 ГПК України на відповідача покладені судові витрати в сумі 1048,35 грн. (930,35 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Враховуючи, що господарський суд першої інстанції вирішив справу правильно, але із помилковим застосуванням норм процесуального права та порушенням його, що призвело до неправомірного стягнення з відповідача судових витрат, рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2005 у справі №10/3623 правомірно в частині його назви змінено та скасовано в частині стягнення судових витрат. В решті рішення обґрунтовано залишено без змін. З огляду на встановлене судом та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про правомірність стягнення фінансових санкцій у розмірі 93 035 грн. за порушення п. 1, 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про застосувань реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Відповідно постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 10/3623 скасуванню не підлягає, як така, що винесена за вірних юридичних висновків.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім “НК Альянс-Житомир” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2005 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 по справі № 10/3623 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Л.І. Бившева
А.О. Рибченко
М.О. Федоров