01010 м. Київ, вул. Московська, 8
12.02.2008№ К-9886/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника позивача Конашевича О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Феодосійський приладобудівний завод» на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.08.2005 по справі № 2-15/3117-2005
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Феодосійський приладобудівний завод»
до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Феодосійської МДПІ (далі - МДПІ) від 22.12.2003 № 000121/2075/23-1/6/0, яким визначено штраф у розмірі суми відчуження на суму 1 754 230 грн. на підставі Акту документальної перевірки ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства від 19.12.2003 № 3668/23-1 згідно пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12-26.04.2005 по справі № 2-15/3117-2005 - позов задоволено з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005, відповідно до якого положення пп. 8.2.2. п. 8.2 ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у частині розповсюдження права податкової застави на будь які види активів платника податку без врахування його податкового боргу, були визнані неконституційними. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.1998 № 941 податковим органом за Актом від 19.12.2001 описане майно позивача на суму 256 159,41 грн. перевищує вартість векселя. І на момент відчуження векселя, податкова застава по податковому боргу була забезпечена майном позивача.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.08.2005 по справі № 2-15/3117-2005 рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12-26.04.2005 скасовано. В позові відмовлено.
Суд апеляційної інстанції мотивував свій висновок тим, що передача векселя №6430498819741 номінальною вартістю 1 754 230 грн. від ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» до ТОВ «Турсервіс» не може розглядатись як перерахування грошових коштів за одержану продукцію, оскільки вексель був виданий МПП «Сканді» і переданий ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» на підставі іменного індосаменту від ПП «Ратон», а тому позивач не має статусу векселедавця за векселем №6430498819741.
Відповідно суд апеляційної інстанції пославшись на п.п.8.6.1 п. 8.6 п. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» дійшов висновку про те, що ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» мало статус векселедержателя за векселем № 6430498819741, і передача цього векселя ТОВ «Турсервіс» призвела до відчуження майнового права - права вимоги на суму 1 754 230 грн. до боржника - МПП «Сканді». Таким чином, ця операція позивача підлягала письмовому узгодженню з податковим органом.
Доводи суду першої інстанції про те, що податкова застава поширюється лише на майно, яке вказано в акті опису від 19.12.2001, з посиланням на рішення Конституційного суду України №2-рп/2005 від 24.03.2005 суд апеляційної інстанції заперечив, пославшись на п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.1998 №941 мотивуючи тим, що не можна ототожнювати такі поняття як «майно платника податків, на яке поширюється податкова застава» і «майно, яке описано з метою продажу і погашення податкового зобов'язання». Майно, яке описане не припиняє податкової застави та обов'язок підприємства по узгодженню з податковим органом господарських угод щодо майна, оскільки на момент відчуження векселя податкове зобов'язання не погашено.
Таким чином суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що активи платника податків - ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» не були належними чином розмежовані на ті активи, на які поширюється податкова застава та на ті активи, на які податкова застава не поширюється, а тому визнав, що податкова застава поширювалась на вексель № 6430498819741 номінальною вартістю 1 754 230 грн.
Не погодившись із постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.08.2005 по справі № 2-15/3117-2005 ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» (позивач) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та залишити в силі рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12-26.04.2005. На думку скаржника постанова суду апеляційної інстанції винесена із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норми ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», де встановлено визначення векселя, та ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні».
Також зазначивши рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005, скаржник наголосив на тому, що предметом податкової застави на момент розрахунку векселем, були автоматика газових котлів, автомобільні домкрати, гвинтові, інші ж записи були зроблені після отримання та передачі векселя. Даний факт скаржник розцінює також як підставу визнання неправомірних дій відповідача при нарахування штрафних санкцій.
Відповідач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представників позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005 - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме:
- абзац другий п.п.8.2.1 п. 8.2 ст. 8, згідно з яким право податкової застави виникає у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;
- пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.
В зазначеному рішенні Конституційного Суду України зазначено, що практика його застосування підтверджує, - право податкової застави поширюється практично на всі види активів платника податків. При цьому не враховується адекватність суми податкового зобов'язання чи податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків, що не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави між суб'єктами податкових правовідносин. На думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.
Тобто поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.
Відповідно враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції вірно визначився, що в спірному випадку, обставинами, які впливають на суть прийнятого повідомлення-рішення є прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання визнані неконституційними положення пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в частині розповсюдження права податкової застави на всі види активів податкового платника без урахування суми його податкового боргу. При цьому необхідно врахувати, що в силу ст. 58 Конституції України, як норму прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції встановлено, а судом апеляційної інстанції фактично підтверджено, що передача векселя №6430498819741 номінальною вартістю 1 754 230 грн. від ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» до ТОВ «Турсервіс» відбулась за одержану продукцію, тому з огляду на вказане, необхідно погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення та нарахуванні штрафних санкцій, відповідачем не враховано адекватність суми податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків.
А щодо факту передачі векселя за отриманий товар, де суду апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» мало статус векселедержателя за векселем № 6430498819741, і передача цього векселя ТОВ «Турсервіс» призвела до відчуження майнового права - права вимоги на суму 1 754 230 грн. до боржника - МПП «Сканді», а тому ця операція позивача підлягала письмовому узгодженню з податковим органом, необхідно зазначити, що такий висновок не ґрунтується на нормах законодавства про цінні папери, а саме: в силу ч. 1 ст. 21 Закону України від 18.06.1991 № 1201 «Про цінні папери та фондову біржу» - вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму коштів власнику векселю (векселеотримувачу). При цьому ст. 4 Закону України від 18.06.1991 № 1201 «Про обіг векселів в Україні» визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
Аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання про те, що активи платника податків - ВАТ «Феодосійський приладобудівний завод» не були належними чином розмежовані на ті активи, на які поширюється податкова застава та на ті активи, на які податкова застава не поширюється, а тому податкова застава поширювалась і на вексель № 6430498819741 номінальною вартістю 1 754 230 грн., також необхідно звернути увагу на помилковість міркувань суду апеляційної інстанції, так як в даному випадку у відповідача згідно ст. 58 Конституції України відсутні законні підстави нарахування штрафних санкцій, а тому прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення судом першої інстанції законно визнано недійсним, оскільки розповсюдження права податкової застави на всі види активів податкового платника без урахування суми його податкового боргу є неправомірним.
Отже, при прийнятті судового рішення суд першої інстанцій дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнив позов. А рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12-26.04.2005 належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону і підлягає залишенню в силі. Відповідно постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.08.2005 підлягає скасуванню, як така, що винесена при помилковому застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Феодосійський приладобудівний завод» задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.08.2005 по справі № 2-15/3117-2005 скасувати.
Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12-26.04.2005 по справі № 2-15/3117-2005 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров