19 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
суддів : Бутенка В.І.(доповідач),
Лиски Т.О.,
Панченка О.І.,
Сороки М.О.,
Штульмана І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом прокурора Дзержинського району м. Харкова в інтересах Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестпроект” про стягнення коштів, -
У травні 2006 року прокурор Дзержинського району м. Харкова в інтересах Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із вказаним позовом.
Свої вимоги прокурор мотивував тим, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестпроект”, в порушення вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не виконало у 2005 році нормативу по створенню одного робочого місця для забезпечення працевлаштування інвалідів і не сплатило добровільно штраф, пеню за вказане порушення в сумі 5722,73 грн.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ТОВ “Інвестпроект” вказану суму.
Постановою господарського суду Харківської області від 15 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04 вересня 2006 року, позов задоволено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2007 року скасовано ухвалу господарського суду Харківської області від 28 квітня 2007 року щодо внесення виправлень в резолютивну частину постанови суду першої інстанцій від 15 червня 2006 року, та направлено справу на новий розгляд цього питання до місцевого суду.
Не погоджуючись із постановою господарського суду Харківської області від 15 червня 2006 року та ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04 вересня 2006 року, ТОВ “Інвестпроект” подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову прокурору Дзержинського району м. Харкова в інтересах Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні позову.
В скарзі Товариство посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів теж подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2007 року та залишити в силі ухвалу господарського суду Харківської області від 28 квітня 2007 року.
При цьому відділення Фонду соціального захисту інвалідів посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон).
Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України № 875-ХІІ від 21.03.1991р.), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Пунктом 14 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 (далі - "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів "), було передбачено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;
створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;
розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Крім того, згідно п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Робоче місце інваліда, відповідно до вимог п.3 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно із п.2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, підприємства, на яких працює 8 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
На виконання цього Порядку наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244 було затверджено "Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами №3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" І № 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", відповідно до якої роботодавці щомісячно повідомляли центри зайнятості про наявність вакантних місць, направляючи звітність у формі № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”.
Відповідно до статті 20 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991р. роботодавці, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, самостійно сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767.
З наведених норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Однак, як було встановлено судами, відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників відповідач мав створити у 2005 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, але фактично у цей період у ТОВ “Інвестпроект” інваліди не працювали. При цьому даних про інформування центру зайнятості та Харківського обласного відділення ФСЗІ, Управління праці та соціального захисту населення про вільні робочі місця, на яких могли працювати інваліди відповідач не надав.
Враховуючи наведене, судами прийнято правильне рішення про задоволення позовних вимог прокурора Дзержинського району м. Харкова в інтересах Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Доводи, викладені ТОВ “Інвестпроект” у касаційній скарзі, зроблених судами висновків щодо стягнення з відповідача 5722,73 грн. не спростовують і при ухваленні оскаржуваних судових рішень в цій частині порушень норм матеріального та процесуального права ними допущено не було.
Не було допущено порушень норм процесуального права і апеляційним судом при перегляді ухвали місцевого суду щодо внесення виправлень в резолютивну частину постанови суду господарського суду Харківської області від 15 червня 2006 року.
Так, відповідно до ст. 169 КАС України, суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.
Як було правильно встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містили безсумнівних доказів на підтвердження належного інформування осіб, які беруть участь у справі, щодо дати, часу та місця судового засідання.
За таких обставин апеляційний суд у відповідності із вимогами процесуального закону скасував судове рішення та направив справу на новий розгляд зазначеного питання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують і при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушень норм матеріального та процесуального права ними допущено не було.
За правилами ч.3 ст. 2201, ч.1 ст.224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 221, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів, -
Касаційні скарги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів і Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестпроект” залишити без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 15 червня 2006 року, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 04 вересня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2007 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.