12 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі суддів:
Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Донецької області від 03 грудня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції м. Маріуполя, третя особа ЗАТ КБ "Приватбанк", про виключення майна з опису, -
встановила:
У вересні 2001 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії Відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції м. Маріуполя (далі - ВДВС Приморського району) про накладення арешту на її майно.
В ході судового розгляду справи у березні 2003 року заявниця надала суду клопотання про уточнення позовних вимог до ВДВС Приморського району, в якому вказувала, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 1999 року їй належить будинок АДРЕСА_1.
20 червня 2001 року відділом ДВС Приморського району на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса від 13 квітня 2001 року на цей будинок було накладено арешт. Підставою для видачі виконавчого напису був договір застави будинку, укладений 10 серпня 2000 року між колишнім власником будинку ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк".
На підставі ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" ОСОБА_1 просила суд звільнити будинок з-під арешту, визнати її право на цей будинок, оскільки на час накладення арешту ВДВС Приморського району будинок належав їй, а не ОСОБА_2.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 06 червня 2003 року позов ОСОБА_1 було задоволено та звільнено з-під арешту, накладеного актом опису та арешту майна від 20.06.01, будинковолодіння АДРЕСА_1.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 03 грудня 2003 року задоволено апеляційну скаргу третьої особи - ЗАТ КБ "Приватбанк" та скасовано рішення суду першої інстанції, а справу направлено на новий судовий розгляд.
Не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила ухвалу апеляційного суду Донецької області від 03 грудня 2003 року скасувати.
Листом Верховного Суду України від 28.09.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.
Перевіривши судові рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Так, задовольняючи вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив з тих міркувань, що відповідачем - ВДВС Приморського району були допущені порушення Закону України "Про виконавче провадження", оскільки майно на яке накладено арешт державним виконавцем належало не боржнику за виконавчим написом, а іншій особі, що й послугувало підставою для виключення його з акту опису і арешту майна.
Між тим, як вірно зазначено колегією суддів апеляційного суду, і це вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, в порушення вимог статті 105 ЦПК України (в редакції 1963 року - чинній на момент розгляду справи), не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 пред'явлено позов не до належної особи та не вчинив відповідних дій, передбаченнях зазначеною статтею, згідно з якою суд, встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи справи, допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем для притягнення належної особи до участі у справі.
Згідно роз'яснень, наданих у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.08.1976 р. "Про судову практику у справах про виключення майна з опису" визначено, що за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян та організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.
Відповідачами по справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
З матеріалів справи видно, що арешт на будинок був накладений у зв'язку з наявністю договору застави між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3. Однак остання не була притягнута до участі у справі, як належна сторона та не з'ясоване її відношення до позову.
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи скаргу ЗАТ КБ "Приватбанк", колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано виходила з положень, закріплених у статті ст. 307 ЦПК України 1963 року у відповідності з якою рішення суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до справи.
З таким висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, оскільки він ґрунтується на фактичних обставинах справи та відповідає вимогам чинного на момент розгляду справи законодавства.
Доводи касаційної скарги правильність висновків суду не спростовують та зводяться лише до незгоди з ними.
Твердження ОСОБА_1 про невідповідність положень постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.08.1976 р. положенням Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з її давністю прийняття не можна визнати обґрунтованими, оскільки вказана постанова на даний момент не скасована, а тому надані в ній роз'яснення підлягають застосуванню у судовій практиці.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що відсутні порушення норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням предмету позову та змісту спірних правовідносин справа підлягає подальшому розгляду за правилами цивільного судочинства.
На підставі наведеного та керуючись п.7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 2201, 223, 224, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Донецької області від 03 грудня 2003 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.
Судді: