19 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
суддів - Бутенка В.І.(доповідач),
Лиски Т.О.,
Панченка О.І.,
Сороки М.О.,
Штульмана І.В.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації, управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення невиплачених коштів, -
У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він проживає в смт. Лугини Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації (далі - УПСЗН Лугинської РДА) та управлінні Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області (далі - УПФ України в Лугинському районі) як пенсіонер і є потерпілим третьої категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За період перебування на обліку в УПСЗН Лугинської РДА та УПФ України в Лугинському районі йому виплачувались компенсації та доплати, що встановлені ст.ст. 37, 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII (далі - Закон України N 796-XII ) не в кратних розмірах до мінімальної заробітної плати, як передбачено вказаним Законом, а в розмірах згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, що призвело до порушення його прав.
Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути на його користь з УПСЗН Лугинської РДА 3030,00 грн. та з УПФ України в Лугинському районі 15150,00 грн. недоплачених коштів за період з 01.09.2002 року по 31.08.2005 року.
Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 18 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16 серпня 2006 року, ОСОБА_1 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить ці рішення скасувати як постановлені з порушення норм процесуального і матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачі при нарахуванні та виплаті позивачу доплат і компенсацій діяли відповідно до положень Закону України № 796-ХІІ та Постанови Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 р. № 836 (далі - Постанова КМУ № 836).
Однак такий висновок судів є помилковим.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 37 Закону України N 796-XII , громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.
Згідно ст. 39 вказаного Закону громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
За Законом України N 796-XII особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються пенсії у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 51 Закону України N 796-XII передбачено, що особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Постановою Кабінету Міністрів України від № 836 від 26.07.1996 року, якою керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у позові ОСОБА_1, встановлено конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Цим законом встановлено розмір таких виплат як кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати величину на час виплати.
Як вбачається зі змісту Законів України(№ 2896-ІІІ від 13.12.2001р., № 1328-IV від 25.11.2003 р. та № 372- IV від 26.12.2002 р. із змінами, внесеними Законом України № 849- IV від 22.05.2003р., N 2285-IV від 23 грудня 2004 року, із змінами, внесеними Законом України від 25 березня 2005 року N 2505-IV ), що приймались у період 2001-2005 років стосовно розмірів заробітної плати за вказані періоди, ними не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст.ст. 37, 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З моменту прийняття постанови № 836 від 26.07.1996 року встановлені нею розміри виплат залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.
Однак, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено вказані виплати в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000 року "Про затвердження "Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення", та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшення їх та встановлення їх у твердій сумі, яка не відповідає Закону.
Іншими Законами в період з 2001 року по 2005 рік Кабінету Міністрів України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише було надано право здійснювати застосування норм, в яких для розрахунків береться мінімальна заробітна плата, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету на 2002 рік, та до 1 березня 2003 року внести пропозиції до Верховної Ради про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата. Рішень з цих питань у 2002 році та наступному роках Кабінет Міністрів не приймав, Законами України «Про Держаний бюджет на 2004 рік" та «Про Держаний бюджет на 2005 рік" ніяких обмежень щодо застосування мінімальної заробітної плати не встановлювалось.
Слід зазначити, що згідно із ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість, діяльності держави.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із зазначених питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39, 51Закону № 796-ХІІ та стаття 1 Закону № 372-ІV, а не Постанова КМУ № 836.
Вказані положення законодавства не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, які не повно встановили всі фактичні обставини справи і прийняли помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.
За правилами ч.2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону і вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Під час розгляду судам слід звернути увагу на наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230 КАС України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 18 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 16 серпня 2006 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.