27 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на ухвалу Староміського районного суду м. Вінниці від 24 травня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 16 липня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії директора Вінницького заводу пакувальних виробів ТОВ "Вінтар" щодо неприйняття на склад товарно-матеріальних цінностей, -
встановила:
У лютому 2004 року приватний підприємець ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеною скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії директора Вінницького заводу пакувальних виробів ТОВ "Вінтар" щодо відмови у прийнятті на ліцензійний митний склад для перебування під митним контролем належних їй, як підприємцю, товарів, чим фактично було створено перепони для реалізації її конституційного права на розпорядження власним майном, переданого їй згідно рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02.10.2002 р. в якості товару під митним контролем.
Ухвалою Староміського районного суду м. Вінниці від 24 травня 2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 16 липня 2004 року, провадження у справі за скаргою ОСОБА_1. було закрито на підставі п.1 ст. 227 ЦПК України 1963 року у зв'язку з непідсудністю даної справи загальним судам.
Не погоджуючись із ухваленими судовими рішеннями, ОСОБА_1. звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила вказані рішення судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Листом Верховного Суду України від 10.11.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.
Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції 1963 року), суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в суді.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 06.04.1999 р. - ОСОБА_1. зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності.
Згідно п.1 ч.1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
За таких обставин, встановивши, що спірні правовідносини склались між сторонами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, суд першої інстанції у відповідності із вказаними вимогами ЦПК України, що діяв на час розгляду справи, закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в судах загальної юрисдикції.
Зазначений висновок суду відповідає вимогам діючого на час вирішення скарги законодавства та узгоджується з роз'ясненнями наданими в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян" №13 від 03.12.1997 р., де визначено, що згідно з вимогами ч. 7 ст. 2486 ЦПК суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду, у зв'язку з чим провадження у справі закінчується.
Доводами касаційної скарги зазначені висновки не спростовуються, а відтак вимоги ОСОБА_1. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а ухвалу Староміського районного суду м. Вінниці від 24 травня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 16 липня 2004 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.
Судді: