16 квітня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: Сеніна Ю.Л.
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області, Апостолівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Управління обслуговування кошторисів бюджетних установ Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу дізнання і прокуратури,
У грудні 2005 року ОСОБА_1. звернулася у суд із позовом до прокуратури Дніпропетровської області, Апостолівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Управління обслуговування кошторисів бюджетних установ Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу дізнання і прокуратури.
Позивач зазначала, що у 2002 році вона була притягнута до кримінальної відповідальності, після порушення кримінальної справи був застосований запобіжний захід - підписка про невиїзд та пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого
ст. 367 ч.2 КК України. Але у 2004 році кримінальна справа закрита у зв'язку з відсутністю події злочину на підставі ст. 213 ч.1, 6 п.1 КПК України.
Посилаючись на те, що вона була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності, ОСОБА_1. просила стягнути з прокуратури Дніпропетровської області 80 000 грн., а з Апостолівського районного відділу УМВС України в Дніпропетровській області - 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Оскільки в подальшому постанова про закриття провадження у кримінальній справі скасовувалась і провадження знову закривалось, позивач в ході розгляду справи збільшила свої вимоги і просила стягнути на свою користь з прокуратури Дніпропетровської області 180 000 грн., а з Апостолівського РВ УМВС України в Дніпропетровській області - 20 000 грн., посилаючись на те, що незаконними діями, а саме намаганням органів дізнання та слідства притягнути її до кримінальної відповідальності на протязі тривалого часу їй заподіяно значну моральну шкоду.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада
2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від
9 липня 2007 року, у позові ОСОБА_1. відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
В ході розгляду справи суд першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки постанова слідчого прокуратури Апостолівського району від 28 квітня 2004 року, на яку посилається позивач, як на підставу відшкодування моральної шкоди, не являється чиною.
Проте з такими висновками суду цілком погодитись не можна з наступних підстав.
Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно п.1 ст. 1, п. 5 ст. 3 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року (далі - Закон від 1 грудня 1994 року) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 згаданого Закону право на відшкодування шкоди наступає у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Можливість відшкодування моральної шкоди передбачена п.5 ст.3 Закону України від 1 грудня 1994 року.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на скасування постанови слідчого прокуратури Апостолівського району від 28 квітня 2004 року по закриття провадження у справі, яка явилась підставою для пред'явлення позову, але не врахував, що на час ухвалення судових рішень провадження у кримінальній справі знову було закрито постановою від 15 листопада 2006 року за недоведеністю участі ОСОБА_1. у вчиненні злочину на підставі 2 ст. 213 КПК України, що згідно п.2 ст.2 Закону України від 1 грудня 1994 року також являється підставою для відшкодування шкоди.
На наявність такої постанови вказувала позивач, і ця постанова приєднана до матеріалів справи.
Крім того, до участі у справі залучено Управління обслуговування кошторисів бюджетних установ Державного казначейства України, яке не являється юридичною особою і не може бути стороною у справі.
За таких обставин, коли судами допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст.338 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 336, 338, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 липня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Сенін Ю.Л.
Судді: Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.
Охрімчук Л.І.
Романюк Я.М.