21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
26 жовтня 2011 р. Справа 7/154/2011/5003
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Вінницяоблпаливо", м.Вінниця
до: Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу, смт.Муровані Курилівці
про стягнення 11953,49 грн.
Головуючий суддя Банасько О.О.
Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.
Представники
позивача : ОСОБА_1, представник, довіреність від 01.12.2010 року № 279.
відповідача : ОСОБА_2, представник, довіреність від 06.10.2011 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 19.02.1999 року.
До господарського суду Вінницької області 14.10.2011 року надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Вінницяоблпаливо", м.Вінниця до Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу, смт.Муровані Курилівці про стягнення 11953,49 грн. заборгованості за поставлену згідно договорів від 29.04.2011 року № 17, від 06.05.2011 року № 18, від 12.05.2011 року № 19, від 16.05.2011 року № 20, від 19.05.2011 року № 25 продукцію.
Ухвалою від 17.10.2011 року порушено провадження у справі № 7/154/2011/5003 та призначено до розгляду на 26.10.2011 року.
26.10.2011 року до суду надійшло письмове пояснення позивача в якому останній з поміж іншого вказує на те, що борг відповідача становить 9792,49 грн., який він і просить стягнути.
За відсутності поданого представниками сторін відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Протягом квітня-травня 2011 року між ПрАТ "Вінницяоблпаливо" (Постачальник) та Муровано-Куриловецьким міжгосподарським цегельним заводом (Покупець) було укладено ряд договорів зміст яких в частині предмету, порядку та строків оплати тощо являвся тотожним один одному.
Зокрема між сторонами було укладено договір від 29.04.2011 року № 17, від 06.05.2011 року № 18, від 12.05.2011 року № 19, від 16.05.2011 року № 20, від 19.05.2011 року № 25 тощо (а.с.9-13, т.1).
Предметом вказаних договорів було зобов'язання Постачальника поставити Покупцю вугілля з паливного складу ПрАТ "Вінницяоблпаливо", а Покупця оплатити вугілля, навантаження, доставку (п.1.1 Договорів).
При цьому сторони погодили, що Покупець проводить оплату повної вартості партії вугілля на підставі товарно-транспортних накладних у вигляді оплати протягом 10 банківських днів після його отримання (п.3.1 Договорів).
За період з 29.04.2011 року по 19.05.2011 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 45217,49 грн..
Факт поставки товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 29.04.2011 року № 003398, від 06.05.2011 року № 003364, від 12.05.2011 року № 003426, від 16.05.2011 року № 009036, від 19.05.2011 року № 000415 тощо (а.с.15-19, т.1).
За поставлену продукцію відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 13000,00 грн., що підтверджується виписками по банківських рахунках за період з 13.05.2011 року по 26.05.2011 року та відповідними платіжними дорученнями.
Також судом встановлено, що в рахунок погашення заборгованості відповідачем за період з 19.05.2011 року по 06.09.2011 року було передано позивачу продукцію (цегла керамічна) на загальну суму 22425,00 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.
Таким чином всього відповідач провів розрахунок грошовими коштами та продукцією на суму 35425,00 грн. (13000,00+22425,00).
Таким чином розмір заборгованості відповідача складає 9792,49 грн. (45217,49-35425,00).
Слід вказати, що хронологія здійснення господарських операцій, розмір боргу, здійснення поставки продукції відповідачем в рахунок погашення заборгованості за отримане вугілля не заперечується сторонами і підтверджується наявними у справі первинними бухгалтерськими документами.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
З моменту укладення сторонами договорів від 29.04.2011 року № 17, від 06.05.2011 року № 18, від 12.05.2011 року № 19, від 16.05.2011 року № 20, від 19.05.2011 року № 25 між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось вище в п.3.1 Договорів сторони погодили, що розрахунок за отриману продукцію буде проведено Покупцем на протязі 10 банківських днів.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги про стягнення 9792,49 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірним.
Як вбачається із матеріалів справи станом на момент звернення з позовом до суду борг відповідача становив не 11 953,49 грн., як вказано в прохальній частині позовної заяви, а 9792,49 грн..
З врахуванням викладеного в стягненні 2161,00 грн. боргу слід відмовити, оскільки вимога позивача в цій частині є безпідставною та необґрунтованою.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні 2161,00 грн. боргу.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
26.10.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 3, 4 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Мурованокуриловецького міжгосподарського цегельного заводу, вул.Дімітрова, 10, смт.Муровані Курилівці Вінницька область, 23400 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 13299377) на користь Приватного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", вул.Хмельницьке шосе, 122, м.Вінниця, 21100 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 01880670) - 9792 грн. 49 коп. боргу, 97 грн. 93 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 193 грн. 34 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В стягненні 2161 грн. 00 коп. боргу відмовити.
4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
Суддя Банасько О.О.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 28 жовтня 2011 р.
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи.