Справа № 22а-6959-11 Головуючий у 1 інстанції Ясинський О.В.
Категорія 10.3.2 Суддя-доповідач Зайцева С.А. ______________________________________________________________________________
06 травня 2011 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Солодовник О.Ф.,
суддів Ларіної Н.О., Зайцевої С.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 та відповідача - управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 19 січня 2010 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманих сум допомоги на оздоровлення та стягнення недоотриманої щорічної суми допомоги на оздоровлення за 2002,2003,2004,2005,2007,2008 роки ,-
05 листопада 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманих сум допомоги на оздоровлення та стягнення недоотриманої щорічної суми допомоги на оздоровлення за 2002,2003,2004,2005,2007,2008 роки.
Зазначивши, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році,2 категорії, знаходиться на обліку у відповідача. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п*яти мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати. Проте допомога на оздоровлення за вищезазначені періоди виплачена у розмірах ,встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та від 12 липня 2005 року № 562. На його звернення щодо приведення виплат у відповідності до норм закону відповідач відмовив . Вважає,що відповідач грубо порушує його право на соціальний захист як інваліда ,який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому просив визнати неправомірною відмову відповідача у виплаті йому недоотриманих сум щорічної допомоги за 2002-2005 ,2007,2008 роки та стягнути з відповідача на його користь недоотриману суму допомоги на оздоровлення за вказані роки в розмірі 9404 грн.90 коп. (а.с. 1-2).
Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 19 січня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково : визнано неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області щодо перерахунку та виплати недоотриманих сум на оздоровлення за 2004,2005 роки ,стягнуто з відповідача за рахунок коштів державного бюджету на користь позивача недоотриману суму на оздоровлення за 2004,2005 роки включно у розмірі 2983 грн.30коп.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цією постановою не погодився позивач ОСОБА_2 , який просив постанову суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі,з тих підстав ,що судом першої інстанції порушено вимоги матеріального права та відповідач - управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області , подав на неї апеляційну скаргу, просив постанову суду скасувати,ухвалити нове рішення,яким відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, що мають значення для справи, та судом порушено вимоги матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ,2 категорії,знаходиться на обліку у відповідача (арк.с. 4,11). Відповідачем виплачена позивачу щорічна грошова допомога на оздоровлення за 2002 рік -26,70 грн. в березні 2003 року ; за 2003 рік -26,70 грн. в квітні 2004 року ; за 2004 рік-26,70 грн. в червні 2005 року ;- у розмірі , встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 « Про компенсаційні виплати особам ,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
В листопаді 2005 року позивачу було виплачено 100 грн. за 2005 рік. В квітні 2007 року -за 2007 рік та 03 травня 2008 року -за 2008 рік позивачу було виплачено 100 грн., згідно розмірів допомоги,встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 « Про компенсаційні виплати особам ,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 та управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області підлягають частковому задоволенню, а постанова скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірної відмови щодо перерахунку та виплати недотриманих сум на оздоровлення за 2003 рік та стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2003 рік, з ухваленням нової постанови про задоволення вказаних позовних вимог з наступних підстав .
Справа надійшла до апеляційного суду Донецької області відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI та згідно Закону України від 02.12.2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами», який набув чинності 30 грудня 2010 року, розглядається цим апеляційним судом у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст.48 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році ,категорії 2,в розмірі п*яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати .
Як вважає апелянт, відповідач - управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області ,при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення треба керуватись розміром такої допомоги, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “ Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” ,а з 2005 року -Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 526 “ Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” .
Апеляційний суд вважає такий висновок помилковим.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно- правових відносин від порушень з боку ,у тому числі ,органів державної влади.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” .
Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов*язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України .
Відповідно до ст.48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина .
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256,якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення . Таким чином ,відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов*язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення ,зокрема, пільг громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Апеляційний суд вважає необґрунтованим застосування відповідачем при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення розміру таких виплат, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та з 2005 року -Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 526 “ Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за 2003 ,2004 та 2005 роки .
Всупереч нормам спеціального закону, зазначеними постановами встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визначається і діє принцип верховенства права.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів на урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003,2004,2005 роки, а не вказані Постанови КМУ .
Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 26,70 грн. у квітні 2004 року за 2003 рік; 26,70 грн. у червні 2005 року за 2004 рік; 100 грн. у листопаді 2005 року за 2005 рік є неправомірними .
Суд першої інстанції правильно зазначив про неправомірність дій відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки , але ж апеляційний суд не погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог за 2003 рік, та вважає, необхідним у вказаній частині постановити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги та визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з відповідача допомогу на оздоровлення у розмірі п*яти мінімальних заробітних плат за 2003 рік, з урахуванням отриманої позивачем суми (за 2003 рік -26 грн.70 коп.,яка виплачена йому у квітні 2004 року ,та розмір мінімальної заробітної плати на час виплати йому допомоги становив -205 грн.- на користь позивача підлягає стягненню - 998 грн.30 коп.(205 грн.х 5)-26 грн.70коп.
Суд першої інстанції вірно встановив ,що за 2002 рік позивачу, також не доплачені суми на оздоровлення відповідно до вимог спеціального Закону ,та правильно прийшов до висновку про те,що не підлягають стягненню зазначені кошти за 2002 рік саме з відповідача, оскільки виплату щорічної допомоги на оздоровлення хоча і здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29 жовтня 2003 року ,відповідно до п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.
Тобто, в частині стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2002 рік позивач пред*явив вимоги до неналежного відповідача у справі, тому, апеляційний суд вважає,що суд першої інстанції правильно відмовив позивачу в стягненні коштів за 2002 рік саме з цього відповідача .
Також,судом першої інстанції правильно встановлено ,що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення в квітні 2007 року у розмірі 100 грн. та в 03 травня 2008 року у розмірі 100 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 .
Зупинення дії положень статті 48 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік» ,визнано таким ,що не відповідає Конституції України (є неконституційним ),згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 .
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року зупинення дії положень статті 48 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян ,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачене п.п.11.п.28 розділу 2 Закону України « Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України « ,визнано таким ,що не відповідає Конституції України ( є неконституційним) .
Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України .
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони ,інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік» були діючими, а відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією та законами України .
Таким чином у відповідача були відсутні правові підставі для здійснення такої виплати за 2007 ,2008 рік відповідно до Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ,та суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову у вказані частині та доводи апеляцій у вказані частині необґрунтовані .
З урахуванням викладеного, постанова суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною відмови та стягнення з управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області на користь позивача щорічної допомоги на оздоровлення за 2003 рік постановлено з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог про визнання неправомірною відмову та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2003 рік.
В решті постанову суду залишити без змін.
Керуючись ст. 198, ст. 202, ст. 207 КАС України, апеляційний суд Донецької області, -
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача - управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області задовольнити частково.
Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 19 січня 2010 року в частині відмови у задоволення позову щодо визнання неправомірною відмови та стягнення з управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_2 недоотриманої суми на оздоровлення за 2003 рік скасувати та постановити в цій частині нову .
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманих сум допомоги на оздоровлення та стягнення недоотриманої щорічної суми допомоги на оздоровлення за 2003 рік .
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_2 недоотриманої суми на оздоровлення за 2003 рік у розмірі 998 грн.30коп.
В решті постанову Селидівського міського суду Донецької області від 19 січня 2010 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією постановою.
Головуючий :
Судді: