Справа № 2-547/11
31 серпня 2011 року
Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області в складі:
головуючого судді - Токарєвої Н.М.,
при секретарі - Даткової К.В.,
позивача - ОСОБА_1,
відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника відповідача
ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, треті особи -Орган опіки та піклування Калінінської районної в м. Донецьку ради, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», в особі філії «Донецьке регіональне управління», акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Донецької обласної філії, Донецька міська рада про визнання права користування жилим приміщенням, про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, про вселення, також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, третя особа - Орган опіки та піклування Калінінської районної в м. Донецьку ради про визнання добросовісним набувачем, -
Позивач ОСОБА_1 від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, в якій з урахуванням уточнень просила визнати за нею та неповнолітньої ОСОБА_5 право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 з 13.09.2006 року по 30.05.2007 року та вселити їх в спірну квартиру; визнати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 недійсним; визнати договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 7.12.2007 року та від 26.10.2009 року недійсними.
Позовні вимоги позивачка мотивує тим, що з 18.03.1995 року між нею та ОСОБА_6 був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилась донька -ОСОБА_5. Вони мешкали однією сім'єю в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2. 10.05.1995 року ОСОБА_1 була зареєстрована за вказаною адресою, також в даній квартирі були зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_6 і його мати - ОСОБА_7. 13.09.2006 року позивачка з донькою за своїм власним бажанням була знята з реєстрації за вищевказаною адресою, з метою економії оплати комунальних послуг, але продовжували проживати в спірній квартирі. Надалі квартира була приватизована ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які постійно мешкали в квартирі і реалізували своє право на приватизацію. 30.05.2007 року позивачка ОСОБА_1 і дитина знову були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, що було пов'язано з працевлаштуванням позивачки і поліпшенням матеріального стану родини. 23.08.2006 року ОСОБА_6 оформив кредитний договір з АКБ «УКРСОЦБАНК»за для здобуття грошових коштів, в якому поручителем виступала позивачка. За отримані грошові кошти була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_3. Ця адреса була вказана місцем вибуття, коли вона зі своєю донькою знову була знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_4. 08.12.2007 року ОСОБА_6 пішов з родини, а вони з дочкою залишилися проживати в АДРЕСА_1. У жовтні 2009 року ОСОБА_1 була повідомлена, що квартира, в якій вона зараз мешкає, була продана ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - ОСОБА_8. Як пізніше з'ясувалося, ОСОБА_6 уклав з Банком «Фінанси і кредит»іпотечний договір, із змісту якого виходило, що до іпотеки була передана квартира АДРЕСА_2, як забезпечення повернення кредитних коштів, виданих за кредитним договором від 04.04.2007 року на суму 14850 (чотирнадцять тисяч вісімсот) доларів США. Крім того, з листа КП БТІ м. Донецька від 12.03.2010 р. №14 з'ясувалося, що право власності на квартиру АДРЕСА_5 в період 2006 року по теперішній час реєструвалося не лише за ОСОБА_6 і ОСОБА_7, але і за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 12.10.2009 року засвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_10 За фактом виселення з квартири, позивачка зверталася в прокуратуру Калінінського району м. Донецька. Проте, 12.11.2009 року у порушенні кримінальної справи було відмовлено. Позивачка стверджує, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 таємно від неї приватизували квартиру і передали її до іпотеки для здобуття грошових коштів за кредитною угодою.
У судовому засіданні позивачка підтримала позов і в обґрунтування своїх вимог дала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала, звернулась до суду зі зустрічною позовною заявою, про визнання її добросовісним набувачем.
У судовому засіданні представник відповідачки підтримав позицію ОСОБА_3
У судовому засіданні позивачка заперечувала проти зустрічного позову ОСОБА_3
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_7 проти первісного та зустрічного позовів заперечувала, та в обґрунтування своїх заперечень пояснила, що спірну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 вона отримала у 90-х роках від заводу «ДОНЕРМ». Спочатку в даній квартирі були зареєстровані вона та її син ОСОБА_6, але в 1995 році син одружився та в квартиру прописали його дружину ОСОБА_1. Однак, в 2006 році відношення між її сином та невісткою погіршились і позивачка ОСОБА_1 покинула квартиру, забрала усі свої речі. 13.09.2006 року позивачка з донькою за своїм власним бажанням була знята з реєстрації за вищевказаною адресою. Приблизно 5 років тому ОСОБА_11 знадобилася крупна сума грошових коштів і він взяв позику під заставу квартир. У зв'язку з тяжким фінансовим станом даний борг повернути він не зміг і він був вимушений віддати квартиру. На мить отримання позики, квартиру було приватизовано на неї - ОСОБА_7 та сина - ОСОБА_6 На момент приватизації позивачка ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_5 в даній квартирі не проживали та не були зареєстровані.
Відповідач ОСОБА_8 у судові засідання не з'явився. Про день, час і місце розгляду справи був сповіщений у порядку ст. 74 ЦПК України, що підтверджується представленими в матеріалах справи документами. Від відповідача не надійшло до суду повідомлення про причини неявки. У справі мається достатньо матеріалів про права і взаємини сторін, суд приходить до висновку про можливість розглянути дану справу під час відсутності відповідача на підставі наявних досліджених у судовому засіданні доказів.
Представник відповідача Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради у судове засідання не з'явився. Про день, час і місце розгляду справи був сповіщений у порядку ст. 74 ЦПК України, що підтверджується представленими в матеріалах справи документами. Від відповідача не надійшло до суду повідомлення про причини неявки. У справі мається достатньо матеріалів про права і взаємини сторін, суд приходить до висновку про можливість розглянути дану справу у відсутність представника відповідача на підставі наявних досліджених у судовому засіданні доказів.
Третя особа - Орган опіки та піклування Калінінської районної в м. Донецьку ради в судове засідання не з'явився, від представника надійшла заява слухати справу в їх відсутність.
Представник третьої особи - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в особі філії «Донецьке регіональне управління»в судове засідання не з'явився, від представника надійшла заява слухати справу в їх відсутність.
Представник третьої особи - акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Донецької обласної філії у судові засідання не з'явився. Про день, час і місце розгляду справи був сповіщений у порядку ст. 74 ЦПК України, що підтверджується представленими в матеріалах справи документами. Від представника третьої особи не надійшло до суду повідомлення про причини неявки. У справі мається достатньо матеріалів про права і взаємини сторін, суд приходить до висновку про можливість розглянути дану справу у відсутність представника третьої особи на підставі наявних досліджених у судовому засіданні доказів.
Представник третьої особи - Донецької міської ради в судові засідання не з'явився, від представника надійшла заява слухати справу в їх відсутність.
Розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, вислухавши пояснення позивача, відповідачів, представника відповідачки ОСОБА_3, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що ані первісний, ані зустрічний позов не є обґрунтованими, та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_7 отримала спірну квартиру у 90-х роках від заводу «ДОНЕРМ», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
18.03.1995 року між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилась донька -ОСОБА_5. Вони мешкали однією сім'єю в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2.
10.05.1995 року позивачка ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі за вказаною адресою, також в даній квартирі були зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_6 і його мати - ОСОБА_7.
13.09.2006 року позивачка з донькою за своїм власним бажанням була знята з реєстрації за вищевказаною адресою. Той факт, що позивачка з донькою знялась з реєстрації за власним бажання, ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечувала.
7.12.2006 року спірна квартира була приватизована відповідачами ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які на час приватизації постійно мешкали в спірній квартирі і реалізували своє право на приватизацію, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 7672, яке видано Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради.
30.05.2007 року позивачка ОСОБА_1 і дитина знову були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.
23.08.2006 року ОСОБА_6 оформив кредитний договір з АКБ «Укрсоцбанк»за для здобуття грошових коштів, в якому поручителем виступала позивачка. За отримані грошові кошти була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_3. Ця адреса була вказана місцем вибуття, коли позивачка зі своєю донькою 6.12.2007 року знову була знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_4.
7.12.2007 року спірна квартира була продана відповідачами ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - ОСОБА_8, що підтверджено нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири.
4.04.2007 року відповідач ОСОБА_6 уклав з ПАТ «Фінанси та кредит»іпотечний договір, із змісту якого виходило, що до іпотеки була передана квартира АДРЕСА_2, як забезпечення повернення кредитних коштів, виданих за кредитним договором від 04.04.2007 року на суму 14850 доларів США.
Крім того, відповідно відомостей КП БТІ м. Донецька від 12.03.2010 року №14 право власності на квартиру АДРЕСА_5 26.10.2009 року було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.10.2009 року.
Згідно ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»передача зайнятих квартир здійснюється в спільну загальну або пайову власність на письмову згоду всіх повнолітніх членів родини, що мешкають в цій квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.
В судовому засіданні позивачка стверджувала, що вона мешкала у квартирі на момент її приватизації. На доказ безперервного мешкання в спірній квартирі, позивачка надала документи, що свідчать про наступне: довідка за місцем проживання, довідка про облік ОСОБА_5 в дитячій поліклініці №2, довідка, що свідчить про навчання ОСОБА_5 в ДОШ №8, довідка про знаходження амбулаторної карти позивачки в поліклініці №2.
Однак, дані документи суд не може прийняти до уваги як такі, що свідчать про постійне мешкання позивачки та її доньки за адресою: АДРЕСА_4, оскільки квартири, в яких проживала ОСОБА_1 і її донька знаходяться по адресах: АДРЕСА_6, та АДРЕСА_7. Вищезгадані адреси знаходяться в одному районі, неподалік один від одного, що дозволило позивачці, змінивши місце проживання не переводити дитину в іншу школу, а також не міняти поліклініку ні їй, ні дитині. Крім того, згідно Довідки ЦМКБ №3 від 18.03.2010 року № 567, в період з 13.09.2006 року по 30.05.2007 року викликів терапевта за адресою: АДРЕСА_4, не зареєстровано. Згідно довідки ЦМКБ №3 від 11.03.2010 року № 516, в період з 13.09.2006 року по 30.05.2007 року згідно амбулаторної картки дитини та журналу викликів за медичною допомогою ОСОБА_5 не зверталась. Суд вважає, що немає об'єктивних даних вважати, що ці довідки є підтвердженням постійного мешкання позивачки та її дитини на момент приватизації спірної квартири. Інших доказів суду не надано.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана доказати ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 цього Кодексу.
Що стосується порушеного, на думку позивачки, права на житло, то суд вважає, що оскільки на момент приватизації мешкали та були зареєстровані лише ОСОБА_6 і ОСОБА_7, довідка про склад родини містила лише вищезгаданих осіб. Тому, приватизація квартири проходила відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а так само Наказу/Положення Держкомжитлкомунгоспу від 15.09.1992 року №56 «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян». У зв'язку з цим, порядок приватизації не був порушений. В матеріалах справи відсутні фактичні дані порушення закону при видачі свідоцтва про приватизацію.
Позивачка стверджує, що вона і її донька мали право на приватизацію і передачу їм частини вказаної квартири та посилається на ст.64 ЖК України, яка зазначає, що особи, які поселилися в житлове приміщення як члени родини наймача набувають рівних з іншими членами родини прав користування приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем і членами його родини, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування майном.
Згідно ст. 64 ч.2 ЖК України до членів родини наймача належать дружина наймача, їх діти та батьки. Членами родини наймача можуть бути визначені й інші особи, якщо вони постійно мешкають разом із наймачем і ведуть спільне господарство.
Згідно з ч.2 ст. 3 Сімейного кодексу України передбачено, що родина складається з осіб, які разом проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Положеннями ч.1 ст. 29 ЦК України передбачено, що місце проживання фізичної особи є жилий дім, квартира, інше приміщення, придатне для життя в ньому в належному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, пріоритетно або тимчасово.
Згідно ст. 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (домів) державного житлового фонду. Ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставі й у порядку, передбаченим законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадку, коли вони здійснюються у протиріч із призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян або прав державних й громадських організацій.
Згідно зі ст. 65-1 ЖК України, наймачі житлових приміщень в будинках державного або громадського житлового фонду можуть в згоді з усіма повнолітніми членами родини, котрі проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у володіння на підставах, передбачених дійсним законодавством.
Судом встановлено, що на момент приватизації проживали, а відповідно і були зареєстровані лише ОСОБА_6 і ОСОБА_7, що підтверджується крім іншого довідкою про склад родини, яка містила відомості лише про вищезгаданих осіб. Таким чином, приватизація квартири проходила відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а так само Наказу/Положення Держкомжитлкомунгоспу від 15.09.1992 року №56 «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян». У зв'язку з цим, порядок приватизації не був порушений і позивачкою не вказані факти порушення закону при видачі свідоцтва про приватизацію.
Крім того, згідно положень п.20,21 Наказу/Положення Держкомжитлкомунгоспу від 15.09.1992 року №56 «Про порядок надання у власність громадян квартир»довідка про склад родини наймача, яку представляють органу приватизації, повинна містити інформацію про членів родини наймача, що прописані та мешкають разом з ним, а також про тимчасово відсутніх осіб, за якими зберігається право на житло. Тобто, повинно бути одночасно дві умови надання такої довідки: реєстрація та мешкання. В зв'язку з чим згідно довідки від 23.02.2009 року Комунального підприємства «Керуюча компанія Калінінського району м. Донецька», ЖЕД №8 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не були зареєстровані на момент приватизації в спірній квартирі. З огляду наведеного, суд прийшов до висновку, що право ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на приватизацію квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_4, не порушено.
Той факт, що позивачка на момент приватизації не мешкала за вищевказаною адресою, підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи Калінінського РО ДГУ ГУ МВС України від 16.06.2011 року, згідно якої: допитана ОСОБА_7, яка пояснила, що у 90-х роках від заводу «ДОНЕРМ»вона отримала квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_7. Спочатку в даній квартирі були прописані вона та її син ОСОБА_6, але в 1995 році він одружився і в квартиру прописали його дружину ОСОБА_1. На момент приватизації ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_5 в даній квартирі не проживали та не були зареєстровані.
Ґрунтуючись на рішенні Конституційного суду України у справі «Приватизація державного житлового фонду, згідно із законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», дане положення Закону дає підстави за для висновку, що приватизація державного житлового фонду не є обов'язком громадян України, а їх правом, яке може бути реалізоване ними на власний розсуд, на умовах, в порядку і способом, який визначений законом.
Так, позивачка не бажала реалізовувати своє право на приватизацію в квартирі АДРЕСА_8, оскільки за своїм бажанням 13.09.2006 року була знята з реєстрації за вищезгаданою адресою і самостійно покинула квартиру разом з дитиною.
Крім того, ті докази, якими позивачка підтверджує своє мешкання в квартирі на момент приватизації не відповідають ст. 58,59 ЦПК України і не можуть бути прийняті судом, як такі, що підтверджують факт мешкання, оскільки квартири, в яких проживала ОСОБА_1 і її дочка знаходяться в одному районі.
Вимоги позивачки -визнати договори купівлі-продажу недійсними, посилаючись на ч.1 ст.215 та ч.6 ст.203 ЦК України не є такими, що ґрунтуються на законі, оскільки необхідних аргументів в підтвердження позивачка ОСОБА_1 не приводить. Не вказується, зокрема, який саме зміст договору купівлі-продажу суперечить законодавству. Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні вказала, що всі вимоги ст.203 ЦК України були дотримані сторонами при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири від 12.10.2009 року.
Однак, ОСОБА_1 знялась з реєстрації з дитиною до укладення договору, вказав привід та майбутнє місце проживання дитини. Дозволу органу опіки та піклування при укладенні договорів від 07.12.2007 року та особливо 12.10.2009 року не потребувалось відповідно Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»від 02.06.2005 року. Крім цього, у письмі Міністерства юстиції України від 18.02.2004 року «Про подання роз'яснень»вказано, що законодавство України передбачає обов'язкове отримання дозволу органу опіки та піклування при включенні батьками договорів відчуження нерухомого майна, яке належить їхнім дітям». Тобто, посилання позивачки на ч.6 ст.203 ЦК України ні в якому разі не стосується договору купівлі-продажу, що був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, оскільки остання придбала квартиру через агентство нерухомості «А-Мега», угода посвідчувалась нотаріусом, більш того, ОСОБА_8 малолітніх та неповнолітніх дітей не має.
Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в 3 роки. Позивачка пропустила строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогами про захист свого права. Відповідачка ОСОБА_3 просила суд в позовних вимогах позивачці відмовити в повному обсязі, та застосувати строк позовної давності.
Крім того, ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, про визнання набувальника добросовісним. Де вказала, що 12.10.2009 року нею за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованого в реєстрі за № 3808, була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_9.
На день укладання вищезазначеного договору третіх осіб, членів родини, власника та дітей за якими зберігалося право користування квартирою, які могли б пред'явити свої вимоги, щодо права власності, або користування нею, не було, що підтверджується договором купівлі-продажу від 12.10.2009 року.
Відповідно до вимог чинного законодавства, правочин був укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчена і пройшев державну реєстрацію.
Крім того, ОСОБА_13, який діяв на підставі довіреності стверджував, що на момент укладення договору зазначена квартира не перебуває під арештом, або забороною, щодо неї не ведуться судові справи, вона не закладена, щодо неї не укладено будь-яких договорів відчуження, або користування іншими особами, як юридична адреса не використовується. Дані факти були підтверджені нотаріусом, який є особою, уповноваженою державою на здійснення такого роду угод і відповідно, якщо б не підтвердження вище переліченого, правочин не був би укладений.
Судом, також, встановлено, що 07.12.2007 року спірна квартира була відчужена за договором купівлі-продажу ОСОБА_8, що був посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_14.
12.10.2009 року за договором купівлі-продажу, що був посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 № в реєстрі 3808, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10, була продана ОСОБА_3
Однак, з огляду на те, що судом не знайдено підстав для задоволення первісного позову, суд не задовольняє вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 07.12.2007 року, що був укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та договору купівлі-продажу від 12.10.2009 року, що був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 недійсними.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Розглядаючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, щодо визнання її добросовісним набувачем квартири, суд виходить з наступного.
Позовні вимоги обґрунтовуються ОСОБА_3 посиланням на ст.. 330 ЦК України, згідно якої, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Однак, правочини були укладені з додержанням норм чинного законодавства. З огляду на вищенаведене, в зустрічних вимогах ОСОБА_3 необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203,215,216 ЦК України, ст.. 64 ЖК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Наказом/Положенням Держкомжитлкомунгоспу від 15.09.1992 року №56 «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», ст. ст. 10, 11, 60, 61, 79, 80, 88, 212-215 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, треті особи -Орган опіки та піклування Калінінської районної в м. Донецьку ради, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», в особі філії «Донецьке регіональне управління», акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Донецької обласної філії, Донецька міська рада про визнання права користування жилим приміщенням, про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, про вселення - відмовити.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, третя особа - Орган опіки та піклування Калінінської районної в м. Донецьку ради про визнання добросовісним набувачем - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Н.М. Токарєва
31.08.2011